Маріо Варґас Льйоса: «Молоді не потрібні поради»

Автор: Володимир Пузій


11 листопада до Києва завітав усесвітньо відомий письменник, лауреат Нобелівської премії Маріо Варґас Льйоса. Він виступив у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка – і не тільки перед студентами, а й перед усіма охочими; вхід був вільний, то й останніх виявилося чимало, навіть попри те, що це був звичайнісінький робочий вівторок.

Виступи письменників у вишах – нормальна світова практика. Можливо, де в чому організатори КНУ виявилися не готовими до такої кількості слухачів, але все-таки зустріч відбулася – і на пристойному рівні.

2-2Льйоса добре відомий українському читачеві: його твори перекладали ще за радянських часів, а нещодавно вийшов його найновіший роман, «Скромний герой» (2013, укр. – 2015), у перекладі Сергія Борщевського.

На зустрічі Льйоса був абсолютно таким, яким його уявляєш, читаючи книжки: мудрим і розважливим, схильним до глибоких роздумів, але й водночас – дошкульним, коли йшлося про політику. Він багато говорив про Україну, її шлях до європеїзації, критикував путинську Росію та події в Донецьку й Луганську. Разом із тим, наприклад, зауважив, що двомовність у США – явище цілком нормальне, і чимало школярів разом із англійською вчать іспанську. Виявився палким прихильником кориди, розповідав із захопленням про свою рідну країну – Перу, та про Європу, в якій прожив левову частку життя.

«Молоді не потрібні поради: вона до них все одно не дослухається – і правильно робить!»

Але найбільше, звісно ж, ішлося в його відповідях про літературу. Вона, зазначав Льйоса, ніколи не вирішує проблем, але озвучує їх. Робить виразнішими, опуклішими навіть ті, що досі були притлумлені чи вже стали чимось звичним. Література провокує неспокій, ставить запитання, які нас смутно турбують, формулює їх.

Диктатури завжди переслідували вільну літературу, адже та становила загрозу для їхньої влади. Справжні письменники ніколи диктатури не підтримують, бо розуміють: вона зазіхає на ті речі, які вони цінують понад усе.

2-1

Фото: www.radioelsalsero.com

Причому великий письменник часто перемагає в собі ідеолога: отак, Брехт був марксистом, але у своїх творах виходив на вищий рівень, його тексти найменшою мірою ідеологізовані. Хороший автор пише не тільки переконаннями, а й усім єством, усім тим, чим він є.

Говорячи про відповідальність письменника перед суспільством, Льйоса зазначив: він сам пише те, що вважає за необхідне. Жоден автор не здатен передбачити, як буде сприйнято його твір. Дуже часто назовні виходять, прориваються наші внутрішні демони, приховане «я», темний бік особистості. І ми не знаємо, яким чином це вплине на написання тексту. Можна лише намагатися відтворити, озвучити те, що бринить усередині, – і зробити це якнайточніше. Це ризик кожного письменника – бути неправильно зрозумілим, – але це також залежить від особистості читача. Єдине, що залишається авторові, – бути чесним, щирим при написанні, причому щирість у літературі – це категорія естетична, а не етична. А далі вже справа за людьми: кожен візьме від книжки стільки, скільки здатен узяти, не більше, але й не менше.

Сам автор ніколи не є настільки об’єктивним, щоб аналізувати ним написане. Часто письменник керується інтуїцією, використовує власний досвід, навіть згадані вище темні грані власного єства. І коли немає виразного уявлення, що людина робить, – можна побачити дуже різні погляди, навіть протилежні відгуки на написане.

2-3

Льйоса – автор і дитячих книжок. Фото: albita97.blogspot.com

Завжди існує ця прірва – між написаним та уявленим, між автором і текстом. Платон мав рацію: поет не знає, що каже.

Серед книжок, які справили на нього враження, Маріо Варґас Льйоса назвав «Мадам Боварі» Ґюстава Флобера, «Війну і мир» Льва Толстого, «Дон Кіхота» Міґеля де Сервантеса Сааведри. Одним зі своїх найяскравіших читацьких вражень вважає лицарський роман «Тирант Білий» Жуанота Мартуреля (опублікований 1490 року), написаний густою, живою, яскравою мовою (а також сповнений доволі відвертих сцен).

Окремо нобелівський лауреат відзначив величезний вплив Хорхе Луїса Борхеса. Іспанська мова, на думку Маріо Варґаса Льйоси, напрочуд багатослівна, щедра, а Борхес писав майже «по-англійському»: дуже стримано, щоразу обираючи правильні, влучні слова. Цим він становить виняток у традиції іспанськомовної літератури – але ж саме завдяки цьому Борхес увійшов до її золотого фонду, адже створив свій упізнаваний стиль.

Ближче до завершення зустрічі з залу пролунало запитання: що би пан Льйоса порадив сучасній молоді?

– Молоді не потрібні поради, – відповів письменник. – Вона до них все одно не дослухається – і правильно робить! А от порекомендувати дещо я їй насмілюся. Я рекомендував би читати – і читати багато. Якнайбільше хорошої літератури, великої літератури. Бо такі книжки допомогають обрати своє покликання, дають глибокий, корисний погляд на життя, дозволяють пережити пригоди, мандрувати до нових країн. Це цінний досвід – читання значних творів. Завдяки їм ми подорожуємо в часі, занурюємося у світ почуттів, пізнаємо навколишній світ. Але водночас такі книжки змінюють нас, збагачують наше життя, урізноманітнюють його. Література – це те, що, насмілюся стверджувати, вивело нас із печер. Життя без неї було би простішим, твариннішим.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: