Про маки й чорнобривці
Війна з’являється нізвідки, стосується кожного й не має серця. Але найголовніше – її не можна перемогти силою та ненавистю. Лише Єднанням та Світлом.
Сучасна українська казка «Війна, що змінила Рондо» Романи Романишин та Андрія Лесіва (творча студія «Аґрафка») пропонує геть інше бачення війни, ніж те, на якому виростали радянські й навіть пострадянські діти. Тут немає ані натяку на воєнну романтику чи героїку, пропаганди високих цілей та ідеалів, «добрих лицарів» і «злих ворогів». Тут зло – власне Війна, причому зло абсолютне, без спроб загорнути його в обгортку «справедливої боротьби». Книжка залишає більше запитань, ніж дає відповідей. Та після її прочитання в голові на рівні емоцій чітко закарбовується: Війна – це щось темне й страшне, це морок, страх і біль, що руйнують Життя і Красу, і виправдання їй немає.
Сюжет казки, на перший погляд, доволі простенький. Головні герої – троє друзів Данко, Фабіян та Зірка – спокійно та щасливо живуть в улюбленому місті Рондо, яке славиться дивовижними квітами, що вміють співати. Вони, як і інші мешканці, роблять улюблені справи, плекають сади й парки, будують химерні будинки, розмовляють із птахами та рослинами, малюють, співають, аж доки Війна, яка насувається на місто, не порушує звичного укладу життя. Спершу друзі намагаються заговорити з нею та попросити піти, потім починають кидати у відповідь каміння й цвяхи, якими Війна засипає місто. Проте все марно. Та раптом Данко знаходить її слабке місце: виявляється, Війна боїться світла та хорового співу! Врешті мешканці Рондо, звісно ж, перемагають. Але життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Відновити можна далеко не все.
«Війна не має серця»
Попри складну тематику, казка неймовірно світла. У ній – не лише про війну, а й про найцінніше – гармонію мирного життя. Вже й назва міста, Рондо (із французької – «коло», «рух по колу») – символ Нескінченності й Вічності. А ще «рондо» – це назва музичної композиції, де постійні повтори головної теми чергуються з різноманітними епізодами. За цією ж схемою, у розміреній зміні улюблених занять, біжать дні в ідеальному місті Рондо: в єдності з природою та мирному співіснуванні різних форм життя (бо ж мешканці – не люди й не звірята, а дивовижні істоти, геть не подібні одне до одного). А ще в цій історії всі при справі: Данко понад усе любить доглядати за квітами, Зірка – мандрувати, а Фабіян… До речі, що робить Фабіян – «нащадок давнього роду шукачів скарбів» – достоту незрозуміло, сказано лишень, що він «мав гострий нюх та зіркий погляд», а ще ніколи не знімав із шиї срібного медальйона з літерою «F». У його лапах зображено лупу, а поряд – профіль Шерлока Холмса. А може, це натяк на якийсь потаємний скарб, захований у книжці?!
Імена Данко й Зірка нагадують нам про інших літературних героїв – горьківського Данко та Зоряного хлопчика (в іншому перекладі – хлопчик-зірка) Оскара Вайльда. «Перші» Данко та Зірка – це самовідданість і духовність. Без них неможливо перемогти Війну. Та, на відміну від своїх літературних колег, герої Рондо залишаються живими, бо ж лідер тут не самотній, а його роль не є визначальною. Час віри у всемогутність одного минув, нині – епоха єднання: «Усі об’єдналися задля спільної справи і робили те, хто що вмів найкраще. Місто працювало, як злагоджений годинниковий механізм».
А хто ж тоді загадковий нишпорка Фабіян? Ризикну припустити, що йдеться про поступовість перетворення. За Вікіпедією, фабіянство – рух англійської інтелігенції кінця XIX ст., що мав на меті досягнути соціалізму за допомогою мирних реформ, без революційної класової боротьби. Названий за іменем римського полководця Фабія Максима Кунктатора (Повільного), відомого вичікувальною, повільною тактикою в боротьбі з Ганнібалом.
Ще одна цікава деталь: головним вокальним номером, який виконують на концертах квіти, є рондо Моцарта. Цю композицію видатного австрійця ще називають «Турецький марш». Здавалося б: в Австрійській імперії, яка сторіччями воювала з Османською, раптом саме «Турецьке рондо» стає одним із найпопулярніших творів Моцарта. Та насправді нічого дивного: культура ж бо не знає кордонів, і музики війною не спинити.
У книжці не вказано, на дітей якого віку вона розрахована. Шкода, що навіть прогресивні українські видавництва нехтують цим маркуванням. Тим паче, що у випадку з «Війна, що змінила Рондо» визначитися батькам буде не так уже й легко. Це така собі «дитяча книжка для дорослих». Упевнена, що абстрактність, символічність і багаторівневість ілюстрацій і тексту припаде до смаку вимогливим до інтелектуального продукту батькам. Казка захопить і малюків 4–6 років, та чи зацікавлять їх ілюстрації? Тому не ризикну рекомендувати книжку дітям для самостійного читання, а ось для спільного сімейного – однозначно. Дітлахи не менше (а може, й більше!) за дорослих потребують осмислити те, що відбувається. А цей твір – хороший початок розмови.
Після війни в усьому Рондо виростають маки – загальноєвропейський символ пам’яті тих, хто загинув у війнах. На латинську назву цих квітів, papaver rhoeas, натрапляємо ще на одній із перших сторінок, а поряд із нею – назва іншої квітки. Tagetes patula, чорнобривці – символ України.