Солодкий стартап
Одного разу, класі у восьмому-дев’ятому, я проговорилася однокласниці, що люблю читати. Наступного дня вона простягнула мені грубенький томик і сказала: «Ооо, це ТАКА книжка, я її обожнюю, тобі точно сподобається!» Вона помилилася. Я чемно дочитала до кінця, чекаючи, коли ж нарешті стане цікаво, потім ввічливо подякувала та повернула власниці видання. Це був літературний переказ популярного серіалу. Так я дізналася, що читацькі смаки бувають різними.
Увесь мій подальший досвід працював на підтвердження цієї думки. Люди неоднакові, і потребують вони різної літератури. Навіть якщо читачі подібні за певним набором зовнішніх ознак (вік, стать, соціальний статус, рівень освіти тощо), вони можуть тягнутися до різних книжок. І тому прекрасно, що цього року українські автори порадували нас добрячою порцією підліткової прози. Ці книжки не подібні одна на іншу (я вже згадувала частину з них в огляді на «УП.Культура»), і тим краще, бо більше підлітків нарешті зможуть знайти щось суголосне собі. А ближче до завершення року світ побачило ще одне молодіжне видання – «Моя класнюча дівчинка» Марини Павленко.
«Гм, воскова кімната? Хто посмів? Взагалі-то це вона, Юлька, виношує таємні задуми (звіряється тільки своєму щоденнику) такого собі медового косметичного кабінету, де було б усе: від медових масажів і саун до пергових масочок і воскової епіляції…»
Ця книжка складається з двох частин. Перша – це повість про дівчину Юльку, яка переїхала з батьками з села до невеличкого містечка та жила звичайним життям сучасних українських підлітків, доки її батько не вирішив узятися до бджільництва. Те, що спершу здавалося черговою провальною ідеєю, раптом перевертає життя родини, а самій Юльці допомагає налагодити стосунки з рідними і навіть підкидає ідею стартапу. Друга частина книжки написана у формі щоденника Юлі, в якому подальші події чергуються з народними рецептами на основі продуктів бджільництва.
Нова книжка Марини Павленко балансує на межі між відвертістю текстів, що потай від дорослих читають підлітки, та скромністю видань, що їх батьки бажали б бачити в руках своїх дітей. Письменниця спробувала доступними їй методами запропонувати ймовірний шлях подолання кризи між поколіннями, зокрема зобразивши цей конфлікт у повісті. На початку тексту між персонажами немає порозуміння і навіть бажання дізнатися більше одне про одного. Проте спільна справа, як це часто буває, втягує і стає своєрідною сімейною терапією.
«Моя класнюча дівчинка» примітна з багатьох причин. Насамперед назвою, яка чіпляє і заманює зазирнути під обкладинку. Таке неформальне слово «класнюча» обіцяє, що всередині ми побачимо живу мову, наближену до тією, що нею спілкуються сучасні підлітки. І десь так воно і є: читач справді натрапляє в книжці на розмовний стиль, але – в кількох варіаціях. Авторка вправно змінює стилістику письма залежно від мовця, тож чимала кількість фразеології та медової метафорики в тексті видається цілком доречною, оскільки лунає від дорослих персонажів, носіїв цього коду.
Читайте також: Топ БараБуки 2016: переможціЩе одна помітна особливість «Класнючої дівчинки» – її оформлення. Видання стало дебютною підлітковою книжкою новоствореного видавництва «Wise bee», і помітно, що видавці добре попрацювали над цим проектом. Підліткові твори відрізняються від дитячих насамперед оформленням – значно менше або й повністю відсутні ілюстрації, недорогий папір. «Класнюча» ж не така: це невеличка стильна квадратна книжка з бірюзовими обрізами сторінок, оригінальним зображенням на обкладинці та навіть маленькою підвіскою, підв’язаною до стрічки-закладинки. Такий підхід, звісно, позначився на ціні, тож видання не назвати бюджетним, проте воно виграшно виглядатиме в якості подарунка.