В останні роки в українських літературних колах справедливо гуляла теза про те, що слухняні чемні дітки з ідеальних сімей із ідилічного села – головні герої дитячої і підліткової літератури письменників старшого покоління – мають дуже мало шансів завоювати вибагливу сучасну дитину. І, справді, навіть другокласник, який знайомий із «Лабутенами» потребує, щоб із ним говорили про актуальні для нього проблеми. Що вже говорити про суворих і примхливих підлітків.
Тому, думаю, критики, розглядаючи повість Ольги Купріян «Солоні поцілунки», ще багато скажуть про появу в українській підлітковій прозі теми сексуальності й алкоголю. Якщо для когось цнотливого здасться неймовірним, що його юна кровиночка буде читати про такі речі, то хай пригадає себе і своїх однокласників у цьому віці. Звісно, чотирнадцять років – це час, коли про секс більше говорять, ніж його практикують, що й знайшло своє відображення в повісті Ольги Купріян.
«Мілка лежала в ліжку й хаотично обмірковувала план дій. Учорашній Алексів погляд, коли той проводжав її додому, начебто недвозначно натякнув їй на те, що в Богдана з’явився конкурент. І тому невідомо, як пройде ця зустріч двох колишніх друзів. Але найгірше було те, що Мілка вже й сама не знала, хто з двох їй більше подобається…»
Але водночас згадую пояснювальну записку моєї однокласниці після «знайомства» із місцевими під час перебування класу в санаторії: «пили самогон, запивали водою», а також, сповнені гордощів, зізнання хлопців, що вони «про вчора нічого не пам’ятають».
Отже, хочуть того батьки, чи ні, але старші класи – це час перших експериментів на багатому полі дорослого життя.
Читайте також: Думати про це сьогодніПоступово в українську літературу приходить усвідомлення того, що проста заборона деструктивної поведінки нічого не вирішує. У закордонному young adult fiction (молодіжній художній літературі, – Ред.) є хороші зразки текстів, де підлітки, які, наприклад, потрапили в погану компанію, навіть у кримінальне середовище, мають проблеми із алкоголем, чи наркотиками, походять із неблагополучних родин, врешті стають на правильний шлях. Симпатично, що Ольга Купріян пішла подібним шляхом. Головні герої, Мілка, а також її подруга Таня, – дівчата різні, але кожна зі своїми проблемами. Мілка – типовий егоцентричний підліток із благополучної родини. Коли вона зустрічається з першими життєвими труднощами – розлученням батьків, першим коханням – вона поступово дорослішає і вчиться брати на себе відповідальність, а також враховувати почуття інших людей. Таня ж має перебороти комплекси, пов’язані з походженням із багатодітної родини, проблемами з навчанням і недружнім ставленням однокласників.
Таким чином, головні герої повісті будуть знайомі і близькі сучасному підлітку. Але чи зможе стати книжка для підлітка особливою? Так би мовити «культовою»? Як у найкращих зразках зарубіжного young adult? На мій погляд, ні, адже історія, порушуючи «типові» проблеми сучасного старшокласника, не пропонує якоїсь родзинки, чи в сюжеті, чи психологічному характері головних героїв.
Мова повісті приємна і легка для прочитання, але між рядками читається дещо іронічне ставлення письменниці до описуваних подій. Тексту, щоб бути на одній хвилі з внутрішнім світом підлітка, дещо бракує серйозності, занурення у внутрішній світ і хоча б легкого драматизму. У якогось підлітка може виникнути реакція: тут нас не розуміють, тут у нас знову применшують проблеми. Тому загальна атмосфера книжки, порівняно з подібними зразками зарубіжного young adult – ще досить таки дитяча, попри порушені серйозні проблеми. Хоча може бути, що я просто перекладаю свій досвід непростого перехідного віку.
Ця хиба поєднана із наступною – браком яскравих психологічних характерів. Але, у принципі, щодо постатей батьків – гарно пропрацьований образ не обов’язковий, навіть зайвий. Адже у психології підлітка батьки ще виконують здебільшого роль певної функції, вони ще не бачать у дорослих реальних людей із плоті та крові. І «віддзеркалення» образу батьків у суб’єктивному сприйнятті підлітка в повісті Ольги Купріян цілком правдиве. Але, щоб історія залишилася у пам’яті й стала дорога для людини, головні герої мають бути достатньо яскравими. Що ми знаємо про Мілку, окрім того, що це звичайна, трохи егоцентрична, дівчинка? Нічого.
Хоча потенціал письменниці у відтворенні психологічних нюансів історії є, трапляються дуже майстерно описані ситуації, які подані майже штрих-пунктиром, але вельми цікаво й делікатно.
Назагал, попри шокуючу відвертість повісті для сучасної української літератури, необхідно запевнити потривожених батьків: усі пікантні ситуації «розрулюються» у правильному напрямі: дитя мириться з батьками, трієчниця підтягується в навчанні, випадковому сексу буде сказано «ні», подруги, пройшовши випробування, стануть ближчими.