Як говорити з дітьми про народження та смерть? Дражливі теми спричиняють непрості діалоги. Тому коли дитина запитує, як людина з’являється на світ, а потім іде з нього, дорослі часто не знають, що сказати, ніяковіють і взагалі можуть у мить усвідомити екзистенціальність буття. Й от що робити з маленькою людиною, яка так і не почула відповідь, і з людиною великою, яка ̶в̶п̶а̶л̶а̶ ̶в̶ ̶с̶т̶у̶п̶о̶р̶ осягнула всю циклічність світу? Коли настають або тільки наближаються такі «моменти істини», можна взяти одну з тих дитячих книжок, у яких автор(ка) розповідає красиву, часто з повчальними інтонаціями історію, як же воно все насправді з цим народженням-помиранням. Або не насправді. Але це вже читачам вирішувати самостійно.
«Пауль помовчав, підніс Іля майже до кінчика свого носа, від чого малий не знав, як дивитися йому у вічі – тепер обидва ока були надто далеко одне від одного. Однак він побачив, що з правого ока ангела викотилася велика кругла прозора сльозина.
– Мені дісталося негодяще тіло, я не зміг довго у ньому прожити, – ангел хутко втер сльозу рукавом сорочини.
– То як же тобі було добре, якщо з тілом не пощастило? – допитувався Іль.
– Тіло – не найголовніше. Знаєш, батьки дуже любили мене. Я й досі сумую за ними»
«Іль. Казка про народження» – оповідання української письменниці Наталки Малетич про янголя Іль. Іль такий маленький, що спить у нарцисі, а щоб спуститися по струмочку, сідає в пелюстку з яблуневого цвіту. Головний герой ходить до ангельської школи на Квітковій галявині, де небесних малюків і малючок готують до перед- та земного життя: наприклад, вони дізнаються, що спершу проведуть дев’ять місяців у маминому животі, і лише тоді народяться. І, уявіть собі, янголята теж складають іспити, від яких залежить, як швидко вони потраплять у світ людей!
Усі небесні побратими й посестри Іля хочуть вирушити на Землю (або не всі хочуть, та всі мусять). Але Іль – не всі, Іль – не хоче. На небажання свого вихованця вчитель-архангел реагує не надто привітно й не так, як варто було би відповідно до християнського вчення, – терпимо та дружньо (а, як уже зрозуміло, казка Наталки Малетич написана саме з позиції християнства). Архангел дорікає янголяті тим, що Учитель не боявся земного життя й навіть помер заради спасіння душ інших, у той час як він, Іль, не хоче народжуватися! (Про його смерть в ім’я чогось чи когось, на щастя, не йдеться.) І тут треба зауважити, що головний герой – дитина, і хоч би якою дитиною він був – янголям із небес чи хлопчиком із Землі, – йому особливо важливо мати підтримку близьких людей, зокрема дорослих, а не чути слова, які можуть спричинити самостигматизацію.
Ілевий страх невідомого природний і зрозумілий: він не тямить, у чому перевага земного життя, якщо після народження в нього навіть не буде крил і можливості літати. На радість Іля, є Пауль, котрий прояснює загадкову прекрасність світу людей. Колись Пауль уже народився, але через хворобу помер і повернувся на небеса. Саме тому, що в цього янгола є земний досвід, він не мотивує Іля примарним твердженнями, а говорить про конкретне. Паулеві Земля дорога, бо там у нього були любляча сім’я, пухнастий і теплий чорний кіт, зима та сніг. Багато снігу! Янгол не намагається навчити свого друга: Пауль розповідає, ділиться особистим, і це має значно більший вплив, ніж «безтілесні» напучування. Саме ці приклади й дають Ілеві розуміння земного життя: тепер він хоче мати кота та гратися в сніжки, а ще – стати лікарем, аби допомагати дітям.
Читайте також: Найбільша доросла таємниця
Друге невідоме для головного героя – це смерть. Протягом твору Іль чує про неї двічі: від архангела-навчителя звучить історія про жертовність Христа, і Пауль пояснює, чому знову опинився на небесах. Смерть, про яку говорить архангел, для Іля залишається на абстрактному рівні, йому складно вписати її в контекст свого досвіду. А смерть, про котру розказує Пауль, є такою ж конкретною та головне близькою, як і його народження. Зазвичай ми віримо в ті матеріальні об’єкти, які бачимо, яких можемо торкнутися – вписати у свій досвід сприйняття – і тут щось схоже. Паулева історія не на рівні ідей, вона – досяжний «доказ» усього, що Іль дізнається про народження та смерть.
Казкова повість Наталки Малетич змушує пригадати іншу книжку, в якій автор теж розповідає про одного янгола, одну хвору дівчинку та одну смерть – це повість «У дзеркалі, у загадці» норвежця Юстейна Ґордера. І хоча ці твори мають більше відмінного, ніж спільного, вони однаково спонукають читача задуматися про скінченність життя та проблему невиліковних хвороб, особливо дитячих. Хоч би якими різними є Ґордерів янгол Аріель і янголя Іль Малетич, їхня природа однакова: вони діти, і тому не мають потрібного досвіду для розуміння багатьох речей. Тому найважливіші висновки з цієї книжки стосуються не народження, життя та смерті, а спілкування. Бо з дітьми треба говорити, говорити так, аби вони зрештою розуміли. Адже і янголи не бездоганні.