Батьки – діти: 1:1

Автор: Ольга Купріян


Вікторія ГОРБУНОВА. Виховання без нервування. – Харків: КСД, 2015. – 400 с.

Часом наслухаєшся «старших» і «досвідченіших», які «життя прожили» і бачили ту рідкісну пташку, яка перелітала Дніпро, і думаєш: а виховання дітей – воно ж як матч або ринґ, сторонніх глядачів нерідко цікавить не сам процес гри, а питання «хто кого?», «який рахунок?». «Не привчай», «привчай» – про дитину говорять так, наче це дресирована тваринка в цирку, а не особистість зі своїми особливостями темпераменту, характеру, життєвих умов і психіки. Яке щастя, коли знаходиш книжку з «виховання» (так і хочеться сказати: «основ», мовби це якийсь предмет!), яка не сипле однозначними й безапеляційними порадами, ба навіть авторка якої в передмові розповідає, чому вона «виховних» книжок не любить.

«На шлях пошуку того, як спілкуватись із власним дитям, нас завжди приводить любов. І саме вона є єдиним і безсумнівним критерієм хорошості всіх мам і тат. Щодо іншого, то я точно знаю, що хороші мама й тато не ті, які ніколи не помиляються і завжди поводяться бездоганно, а ті, хто показує дитині себе справжніх та різних»

Вікторія Горбунова, психолог-практик із багаторічним стажем роботи з дітьми та сім’ями, змогла написати абсолютно практичну книжку про виховання дітей, із конкретними ситуаціями (які, втім, часто трапляються) і варіантами їх вирішення. Кожен епізод підкріплено робочим досвідом авторки, історіями з психотерапевтичної практики, і це найперше, що змушує читача повірити в дієвість описаних «прийомів». Що також «підкуповує» – хоча це цілком літературний прийом – ситуації подаються так, щоб читач у процесі читання дійшов до власних висновків. Ну, наприклад: приходять до психолога бабуся й онук, наводиться діалог між ними, де психолог може ставити запитання або лише спостерігати (читач у цьому випадку спостерігає очима психолога), але висновку й «моралі» щодо цієї конкретно ї ситуації не буде ні відразу після діалогу, ані наприкінці розділу. Авторка не нав’язує своєї думки, натомість читач бачить проблему збоку й сам вирішує, що сталося і хто винен, так само він може співвіднести описане зі своїм життям і вже далі перевірити поради психолога в дії.

Книжка має підзаголовок «Як упоратися з упертюхами, ледарями, плаксіями, розбишаками, крикунами та хитрунами» (ви, до речі, щойно прочитали короткий «зміст» видання). Як правило, ці слівця сприймаються як трохи лайливі, коли їх застосовують на практиці, але авторка завжди на боці дитини. Тобто називаючи дітлахів «упертюхами», «ледарями», «плаксіями» тощо, Вікторія Горбунова використовує слова, якими зазвичай послуговуються дорослі, говорячи про своїх «незручних» дітей. «Незручних» у значенні проблемних, непокірних, незрозумілих самим дорослим. Не хочеш робити те, що наказує старший, – бац, і тавро «упертюх»! Не вмієш інакше висловити емоції, окрім як плачем, – «плаксій»! У більшості випадків, як показує досвід авторки, ідеться не так про особливості характеру дитини, як про «дірки» в порозумінні між нею та найближчими дорослими. Більшість труднощів дитячого характеру ростуть із проблем у родині (найчастіше – поганого контакту з батьками, відсутності чи ускладненості комунікації), і більшість таких проблем, які винесені в підзаголовок, «лікуються» саме в родині – поновленням або налагодженням стосунків між дорослими й дітьми.

Читайте також: Настільна книжка для батьків

Єдине, що розчаровує вибагливого читача, – це якість видання. Підозрюю, що «Виховання без нервування» батькам доведеться перечитувати не один раз (бо ж діти ростуть, і ситуації тут наведено як для малючків, так і для підлітків), але навряд папір, використаний у книжці, це витримає. Та й дизайн доволі невигадливий. Хоча ціна в такого видання вельми прийнятна, тож виховувати своїх дітей без зайвих нервів, сподіваємося, зможуть навіть дуже заощадливі читачі.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: