Борітеся – поборете: героїні українського фентезі та їхні виклики

Автор: Ксенія Сокульська


Сучасна література для юних читачів усе більше керується правилом «Дівчата можуть усе!». Книжкові героїні літають у космос та вигулюють песиків, щоб заробити кишенькові, очолюють революції та ведуть успішні блоги, втілюють найбільші й найменші мрії та сміливо (а часом – ні) опираються спробам нав’язати їм чуже бачення про правильне й неправильне. А чи не найбільше розмаїття сценаріїв читачам пропонує фентезі – книжкові світи, де буквально можливе все.

Сьогодні БараБука згадує про вісім героїнь таких книжок: від повістей для молодших підлітків і до товстезних романів, розрахованих на вже студентську молодь. Та перед кожною з цих героїнь постає свій неординарний виклик. І кожна його долає – хоча й дуже по-різному.


Згорьована мрійниця

Книжка: Мія Марченко. Місто Тіней. – Київ: Наш формат, 2020. – 360 с.

Звичне життя Марти – головної героїні повісті Мії Марченко «Місто Тіней» – скінчилося. Після смерті матері дівчинка мусить переїхати до іншого міста, щоби жити там із батьком та його новою партнеркою, призвичаюватися до нових обставин, піти до нової школи, завести нових друзів… Та до всього цього Марта ще не готова. Вона ще не встигла навіть не пережити, а прожити своє горе, і нове життя здається дівчинці не просто нестерпним, а ще й докорінно неправильним. Та непривітну нову реальність часом заступає інший світ. З одного боку казково-заманливий, з іншого – рівно настільки ж похмурий, як настрій героїні. Відлюдькувата Марта на початку книжки з превеликим скреготом взаємодіє зі зміненою реальністю. Проте в переплетінні двох світів дівчинка поступово знаходить підтримку, теплоту, сміливість боротися зі злом, що загрожує існуванню казкового світу, й внутрішнє світло, котре не лише допомагає порятувати отой самий казковий світ (зрештою, це не той випадок, коли весь сюжет рухають самі зусилля однієї Обраної), а й показує дівчинці шлях із полону печалі у світі звичайному.

Повість Мії Марченко розказує про те, як міфи переплітаються з реальністю, наскільки важливим є колообіг життя, про стосунки між поколіннями, про труднощі адаптації до зміни обставин, зрештою – про символіку Різдва, але також – про морок та майже егоїстичну самодостатність горя й усі ті зусилля, яких потребують намагання побачити й пробачити цей змінений проти твоєї волі світ.


Рукокрила книжниця

Книжка: Таня Малярчук. Mox Nox. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 120 с.

«Mox Nox» Тані Малярчук є не так фентезі, як постапокаліптичною притчею, але й ця повість уповні відповідає законам розвитку фентезійного сюжету про Не-Таку-Дівчинку: змальовує екзотичний світ, що підкорюється міфологічній логіці, має своїх культурних героїв, своїх пророків і навіть чарівний артефакт. Ось тільки та сама дівчинка тут сильно не така, бо вона не дівчинка, а птеропус – летюча лисиця. В усьому іншому Тереза – підлітка як підлітка. Затята фантазерка й книголюбка, вона прагне дізнатися про навколишній світ якомога більше – в тому числі, про тих дивних безкрилих створінь із книжок, що колись збудували їхнє місто – але ні однолітки, ні більшість дорослих прагнень юної рукокрилої не підтримують.

За невеличку повість Терезі доведеться протистояти шкільному цькуванню, розчаруватися у значущих дорослих, проти волі, але все ж зрадити нового друга, котрий сильно відрізняється від її звичного оточення, дізнатися Страшну Таємницю та ухвалити доленосне рішення. Попри екзотичність світу та притчеву символічність, «Mox Nox» є доволі традиційним за формою романом виховання. Вірніше, самовиховання культурної героїні, готової здійснити епічний подвиг навіть тоді, коли її народ вважає цей подвиг непотрібним.


Вельми практична старшокласниця

Книжка 1: Володимир Арєнєв. Порох із драконових кісток. – Харків: АССА, 2018. – 288 с.
Книжка 2: Володимир Арєнєв. Дитя песиголовців. – Харків: АССА, 2018. – 416 с.

Іще одна Марта – героїня потенційної (наразі вийшло тільки два томи) трилогії «Сезон Кіноварі» Володимира Арєнєва – живе в дуже похмурому світі, але цілковито до нього призвичаїлася. Десь за кордоном триває війна, життя в рідному місті дівчини стає все скрутнішим і темнішим, але Марта знає, чого вона хоче від життя: закінчити школу, назбирати на навчання деінде й покинути цей Нижній Ортинськ назавжди. А що збиранню грошей найбільше сприяє відверто протизаконна діяльність – викопування й знешкодження токсичних драконових кісток, із яких у кращому випадку зроблять наркотики – то що ж удієш. Поміж численних героїнь молодіжних текстів тутешня Марта вирізняється непохитною вдачею, бронебійною практичністю та отим характерним підлітковим цинізмом, котрий ані хвильки не сумнівається, що він усе про світ знає і все правильно розуміє. Ось тільки впродовж уже написаних двох томів – а це «Порох із драконових кісток» та «Дитя песиголовців» – Марті доведеться дізнатися, що навколишній світ значно складніший, значно неприємніший і, так, значно цинічніший, аніж їй здавалося.

На відміну від інших персонажок огляду, героїня Володимира Арєнєва ще не пройшла свій шлях до кінця, і читачам лишається тільки здогадуватися, куди він заведе дівчину. Проте перед Мартою вже встигли постати неабиякі виклики: від конфліктів із близькими (як жити, коли твоя мачуха – не така вже й зараза, а батько – раптом не така вже й людина) до конфліктів із реальністю, яка є не просто магічнішою за прийнятний рівень, а ще й підкорюється гірко-пекучим законам воєнного часу, включно з викривленою і негуманною логікою всепереможної пропаганди. Й атакує ці виклики Марта з відчайдушністю, яка часом солідно підважує і практичність, і фірмовий цинізм.


Воїтелька-зрадниця

Книжка 1: Ярина Каторож. Стожар. – Київ: КМ-БУКС, 2017. – 432 с.
Книжка 2: Ярина Каторож. Альянс. – Київ: КМ-БУКС, 2018. – 544 с.
Книжка 3: Ярина Каторож. Батьківщина. – Київ: КМ-БУКС, 2020. – 592 с.

Та є в сучасному українському фентезі героїня, до практичності якої Марті з «Сезону кіноварі» ще дуже далеко. Ханна з молодіжної трилогії Ярини Каторож «Палімпсест» (у цьому випадку світ побачили вже всі три томи – «Стожар», «Альянс» та «Батьківщина») має ухвалювати непрості рішення, що раз-по-раз змінюватимуть її життя. У свої п’ятнадцять дівчина з підкореного народу вирішує стати гвинтиком у механізмі всевладної імперії – піти на військову службу. Так, негарно, так, це означає перетворитися на зброю поневолювачів, але іншого шляху емансипації для жінки зі злиденного краю світу просто нема – чи Ханна його для себе поки що не бачить. Попри те, що дівчина є тільки однією з двох ключових героїнь трилогії, найцікавіші частини першого тому присвячені якраз її становленню. Тому, як Ханна потом і кров’ю вигризає собі місце під сонцем, як вчиться у військовій школі, як вирішує поступитися уже майже звичним життям й піти далі – вступити в Дарвенхард, елітну гвардію, від воїнів якої чекають не тільки беззастережної відданості Циркуті, але й глибинних фізичних та ментальних змін.

В образі рішучої до впертості Ханни Ярина Каторож докладно змальовує болісний шлях вимушеної колаборації – з усіма його неетичними рішеннями, підводними каменями та необхідністю раз-у-раз згодовувати монструозній державі шматочки своєї ідентичності – аж до того моменту, коли героїня розуміє: далі вже не можна. Якраз цієї миті, під кінець першого тому, вона зустрічається з другою головною героїнею книжок – наділеною неймовірною магічною силою прибулицею з нашого світу Анною – і мусить вирішити, чи є для неї шлях назад, чого він коштує і що насправді є зрадою.


Студентка-невідмінниця

Книжка: Наталія Матолінець. Академія Аматерасу. – Харків: Віват, 2019. – 608 с.

Навчання в чарівних школах чи університетах – дуже популярний фентезійний сюжет. І для Рендалл Савітрі студентське життя-буття у створеній Наталією Матолінець «Академії Аматерасу» є ненабагато безпечнішим за суворий вишкіл дарвенхардки Ханни. Тільки в цьому випадку йдеться про вишкіл магічний, а не фізичний, бо Рендалл неочікувано для себе потрапила до університету, де юних богів навчають, власне, бути богами.

«Академія Аматерасу» – це певною мірою традиційний університетський роман суміщений із романом виховання, чиєю родзинкою якраз є те, що йдеться про виховання аж ніяк не людей. Перед усіма студентами академії постає питання: як це – краплю за краплею вичавлювати із себе людськість. Ні, не гуманність як таку, а смертність, звичність життя, звичайність горизонтів. А для Рендалл непростим цей шлях робить те, що на відміну від більшості однокурсників, дівчина не демонструє якихось позаприродних магічних здібностей та божественних сил. Єдиний її талант – це вирощування мрій. Не дуже вражає поряд з повелителями стихій та громовержцями, котрі усвідомлюють, що радше рано, аніж пізно кожному доведеться контролювати власний світ. Ось тільки історія про Рендалл Савітрі – це не варіація на тему Попелюшки, якій за послух «виписали» принца, а оповідь про прийняття власної не такої вже й бажаної божественності, відповідальності, яка є її неодмінною складовою, та неуникненної (а, може, все ж таки?) жорстокості світоустрою, а ще про повільне усвідомлення власної тихої сили, що може бути сильнішою за чужу блискавку.


Гостя з Півночі

Книжка: Володимир Аренєв. Заклятий меч, або Голос крові. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2020. – 168 с.

Якщо богам поміж собою непросто ведеться, то як простим смертним із ними взаємодіяти? Діяти обережно, уважно дослухатися до всіх формулювань, правильно відповідати на загадки та щосили не піддаватися страху. А ще бажано воду не розхлюпати, бо хтозна, жива вона чи мертва. В усякому разі, сценарій, котрий добре працює в казках, виявився цілковито робочим для героїв повісті Володимира Арєнєва «Заклятий меч, або Голос крові».

Побудований на скандинавських міфах та слов’янських казках текст змальовує строкату середньовічну реальність, у якій знайшлося місце й активній персонажці. Вправна лучниця Уляна Іржавогорла – не діва в біді, а повноправна напарниця головного героя Сноррі в його непростій пригоді. І саме уважність, кмітливість та спостережливість дівчини (не кажучи вже про вірне око) не раз і не два рятували героїв під час зіткнень і з передбачуваними людьми, і з незбагненними хтонічними істотами. І навіть казкова логіка побудови сюжету, котра очікує, що його складові будуть поводитися за заздалегідь встановленими правилами, не затьмарює цікавості образу дівчини, змушеної створювати для себе геть нове життя на чужині в дуже несприятливих для жінки обставинах.


Дуже (не) хороша темна

Книжка 1: Наталія Матолінець. Варта у Грі. – Харків: АССА, 2088. – 288 с.
Книжка 2: Наталія Матолінець. Варта у Грі. Артефакти Праги. – Харків: АССА, 2019. – 416 с.

Магічні випробування ні для кого легко не минають. Великою спеціалісткою з цього питання є Варта Тарновецька – головна героїня (майбутньої) трилогії Наталії Матолінець. Запальна й іронічна Варта живе у Львові, працює у кав’ярні, тусить із відьмами та час од часу бере участь у магічних дуелях, бо ж ніщо інше так добре не підтримує тонус, як добряче почубитися зі «світляками». Та все змінюється тієї миті, коли у Львові починається Гра, мета якої – з’ясувати, хто найближчим часом пануватиме в Центральноєвропейському конгломераті – темні маги чи світлі. І хоча вчора дівчині вся ця політика була глибоко байдужа, сьогодні вона опинилася в епіцентрі Гри. Нецікаве стає особистим, азарт перемагає, а бісючий вимушений «partner in crime» стрімко стає необхідним – і то не лише для виживання.

«Варта у Грі» та «Артефакти Праги» («Кров Будапешта» читачам ще треба дочекатися) – це класичний пригодницький екшен в урбан-фентезійних декораціях. Стрімка дія, цікава магічна система, симпатичний гумор, впізнавані локації, політика, кровяка, несподівані оцетакповороти – ця трилогія зібрала всі призові складові захопливої фентезійної розваги. Та купи все це тримається завдяки головній героїні: людині, котра не хотіла опинятися у вирі подій, але – не без косяків та феєричних вчинків – навчилася давати собі раду з непозбувно мінливою реальністю. А заразом довела, що навіть дуже нехороші темні здатні і на відчайдушний опір несправедливості, і на допомогу не такому вже ближньому своєму, і на самопожертву.


Героїня мимоволі

Книжка 1: Ірина Грабовська. Остання обитель бунтарства. – Київ: КМ-БУКС, 2019. – 478 с.
Книжка 2: Ірина Грабовська. Остання війна імперій. – Київ: КМ-БУКС, 2020. – 544 с.

«Ми не хотіли, воно якось саме» – популярний сюжетний зачин для багатьох фентезійних текстів. Плюс-мінус схожим чином починається й «Остання обитель бунтарства» Ірини Грабовської – «найстарший» текст із усіх перелічених, на Заході його визначили б як «new adult fiction» – це молодіжні тексти, герої яких (та їхні проблеми) вже встигли перерости старшошкільні біди й негаразди вчорашніх тинейджерів. Більшість героїв дилогії про Леобург – це дуже молоді люди, перед якими постали виклики, знайомі українській юні як не безпосередньо, то зі спілкування з трохи старшими друзями й подругами – проблеми самовизначення, вибору професії та в широкому сенсі – шляху в доросле життя, а ще багатьом із них треба подолати посттравматичний стресовий розлад та вижити в екстремальних умовах. Вуличні бої, коли на тебе сунуть танки та дирижаблі, зараховуємо за екстремальні умови? Сюжет дилогії виростає навколо колишнього спортсмена Данила, котрий знаходить шлях до паралельного світу, де точиться позиційна (а часом і дуже гаряча) боротьба за контроль над Леобургом – містом вчених посеред нейтральної зони між Російською Імперією та Українським Королівством. Та в тексті чимало й цікавих жіночих персонажок, серед яких одну з чільних ролей виконує Женя-Джекі.

У першому томі (послуговуючись суворою мовою офіційної документації) «соціально неблагополучна» втікачка-сирота Джекі відіграє в тексті роль радше дівчинки-мауглі, котра відвикла від доброго ставлення, страждає від травматичних флешбеків та наново вчиться довіряти людям. Та у другому томі – а це «Остання війна імперій» – перелякана й глибоко травмована юнка опиняється в тому самому Леобурзі, де точиться революція – і змінюється на очах захоплених читачів. В екстремальній реальності іншого світу (тій самій, що до болю, до жаху, до перехопленого дихання й непроханих сліз нагадує про події Революції гідності) Джекі знаходить (а радше повертає собі) себе – допомагаючи іншим, долаючи страх, розуміючи, що успіх опору складається з таких, як вона – людей, які ще вчора не повірили б, що будуть проголошувати промови перед юрмою чи перев’язувати поранених під зливою бомб. Більшість персонажів цієї дилогії – серйозні претенденти на потрапляння до пантеону «Героїв поневолі» української літератури, але саме образ Джекі виділяється між ними тим, що показує – внутрішня сила, благородство, здатність вести за собою інших не з’являються «на рівному місці», а впертими кульбабками проростають крізь асфальт несприятливих обставин тієї миті, коли героїня усвідомлює: «Якщо не вона, то?..». Ні, без варіантів, таки вона.

Власне, це й поєднує всіх героїнь цього огляду. «Якщо не я – то хто?». Ніхто, дівчино. Не тому, що не здатні, не хочуть чи не можуть. А тому, що зможеш ти. Уперед і удачі. У вас все вийде – не завжди легко, не завжди безболісно, але вийде. І ми про це прочитаємо.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: