Ілюструю книжки для дітей: Таня Горюшина


Отримати ґрант президента, створити видавництво, заснувати власний бренд, налагодити проект із обміну шведських та українських художників – усе це про талановиту ілюстраторку Таню Горюшину.

Разом із письменником Андрієм Курковим Таня створила книжку «Чому їжачка ніхто не гладить». Тепер ця книжка подорожує Європою і збирає навколо себе великих і маленьких фанатів. У традиційному ілюстраторському інтерв’ю Таня Горюшина розказала БараБуці про подорожі в часі, робочі плани й особливості ілюстраторської роботи закордоном.

БараБука: Як у Вас відбувається процес роботи над ілюструванням дитячої книжки?

Таня Горюшина: Зазвичай спочатку в мене з’являється «галюцинація» вже готового продукту. Я бачу видану книжку, чую, як її читають вголос, роздивляються малюнки, обговорюють історію, бачу її презентацію різними мовами. Тобто подорожую в часі.

Імпульсом може бути якась цікава тема або моя давня ілюстрація, з якої можна розвернути цілу історію. Потім розпочинається дослідження візуальної частини, до якої включено емоційне та концептуальне наповнення. Інакше кажучи, це творчі муки та креативний процес.

Я роблю багато розігріваючих малювальних завдань, часто відразу в кольорі. Потім малюю ще десь 3–6 оригіналів. Коли відчуваю, що краще вже не буде, обираю найулюбленіший для публікації.

Іноді потребую допомоги, щоб хтось дав пораду або зупинив. Одну зі своїх книжок просто залишила, бо так і не вирішила, яку стилістику вибрати.

З Андрієм Курковим, автором книжки “Чому їжачка ніхто не гладить

БараБука: У випадку роботи з творами сучасних письменників, допомагає чи заважає особисте знайомство з автором книжки? Який вплив справляє автор на діяльність ілюстратора?

Таня Горюшина: Дуже люблю колаборацію, сприймаю будь-яку співпрацю як інвестицію в майбутні проекти.

Найцікавішим із точки зору розвитку стосунків автор-ілюстратор став проект «Чому їжачка ніхто не гладить», над яким ми почали працювати з Андрієм Курковим ще в 2005 році. Книжка про їжака малювалася дуже довго, але все в нас вийшло, книжка побачила світ у 2012-му у видавництві «Навчальна книга – Богдан».

Коли права перейшли до авторів, я видала книжку самостійно шведською та англійською у тій якості, про яку мріяла. Успішний проект став відомим у Швеції та інших європейських країнах. Так російсько-шведська білінгва про їжака була обрана до каталогу Kulturrådet (Шведська рада з мистецтв) най-найкращих дитячих книжок 2018 року та вже є у програмі деяких шкіл Швеції. А в березні 2019 книжка вперше видана французькою.

Ця книжка – комбінація дорослої теми з «пухнастими» яскравими ілюстраціями для дітей. Вона розкриває важливі питання про почуття самотності, дружбу та самосприйняття. Я обожнюю цей проект та вкладаю багато часу та коштів у його розвиток.

Інший приклад – співпраця з Оксаною Лущевською, яка почалася завдяки Наргіс Гафуровій та історії про хлопчика Пінпіна («Найкращі дні року»). Усі зустрічі з Оксаною проводилися онлайн, тому що вона у Штатах, я – у Стокгольмі, Наргіс – у Харкові. Це досвід дистанційної та інтернаціональної співпраці.

Особисто для мене співпраця з авторами формує унікальну історію книжки. Авторки та автори стають частиною моєї творчої сім’ї.

Робоче місце ілюстраторки

БараБука: Який процес у створенні ілюстрації подобається найбільше? Який найменше?

Таня Горюшина: Скоріше не сам процес, а те, що відбувається навколо. Це має бути тиша, хмарна погода, вимкнений телефон та можливість створити консервативні умови на декілька тижнів. Тоді й буде щастя та гарна книжка.

Але це якийсь утопічний ідеал. Коли ви зі свого хобі зробили невеличкий бізнес, треба розуміти, що це вже не творчий проект, який має початок та кінець. 80% моєї «ілюстраторської» роботи – адміністративна. Якби мені просто треба було малювати, я була б найщасливішим підприємцем, якому інші люди або нові технології допомагають у комунікативній рутині.

БараБука: Що потрібно знати українським ілюстраторам для того, щоб успішно видаватися за кордоном? Про які формати думати? Як себе просувати?

Таня Горюшина: По-перше, я вважаю, що треба вводити в моду видаватися в Україні, а не закордоном. Треба перестати думати, що успіх – це інші країни, бо там усе «краще». Це не так.

Українці будуть потрібні комусь, коли самі собі будуть цікаві. Це така внутрішня установка суспільства, в якому всі мають грати за правилами: державні програми зобов’язані підтримувати інтелектуальні та інтерактивні культурні заходи, видавці мають гнучкіше вести стосунки з авторами та вчитися працювати з правами на експорт й не тільки купувати, автори/ілюстратори мусять поважати чужі авторські права, також дотримуватися якоїсь внутрішньої системи ціноутворення, а не тільки позичати з Європи, де податкова система інша від української.

Поділюся з вами кількома правилами, яких я дотримуюся в роботі:

  • Ділитися власним досвідом із іншими та радитися з людьми, які вам цікаві.
  • Бути обережним із чужими авторськими правами. Світ маленький – усе колись розкриється.
  • Вивчати нюанси роботи з авторських прав і не соромитися обговорювати це з замовником. Це взаємовиховання.
  • Фільтрувати замовлення та балансувати між комерційними проектами й тими, які справді цікаві.
  • Розраховувати свій бюджет не тільки на матеріали, поїздки, курси, а й на юриста. Також вибрати улюблену платформу та систематично підтримувати фінансово. Навіть маленькі донорські перерахування посилять розвиток незалежних організацій.
  • Знаходити час для своїх особистих проектів. Вони можуть бути найкращими. Не змішувати в одному портфоліо те, що було розроблено на замовлення, з тим, що робилося незалежно, для себе.
  • Дарувати свій час на заходи або проекти, які вважаєте важливими для суспільства.
Print Form
Подiлитись:

Додати коментар