4+

Кав-кава для мами

Ольга Купріян

Таня Стус, Надія Кушнір. Де Ойра? – Харків: Віват, 2017. – 32 с.
Уподобань: 14

Усі мами знають анекдот про те, як мама на кухні п’є чай/каву (чи «кав-каву», як каже одна маленька дівчинка) і тим самим «робить хорошу маму». В основі цього анекдоту – звичайнісінька психологія: кожному з нас потрібен час наодинці з собою, щоб «перезавантажитися», подумати або й навпаки – ні про що не думати, аби ніхто не смикав і не «мамкав» («таткав»). Виявляється, для цього процесу є ще одне дуже влучне слово – «самособоюнаповнення»*. Це коли ти сам чи сама наповнюєшся собою, а відтак можеш ділитися цією повнотою з близькими чи далекими. Основний момент – наповнитися.

«Дівчинка бачить, що після мама стає інакшою. Вона усміхається, виходить із “хатки”, тобто з власного садочка, і каже, наприклад:
– Я знайшла натхнення мити Орисі коси, – і обіймає Орисю, яка дуже не любить шампуню»

Книжка Тані Стус та Надії Кушнір (Надьожної) «Де Ойра?» має «подвійне дно»: маленькі читачі й читачки побачать там історію цуценяти, яке кудись щодня зникає; дорослі – «виправдання» для своєї чашки кави з молоком, випитої наодинці з книжкою чи без. «Я ніби доглядаю за садочком усередині себе, – каже Орисина мама. – Щоб він не в’янув і красиво цвів. І щоб були квіти, ягоди та фрукти для дорогих мені людей». Чудова метафора для того, що психологи називають ресурсом. Доглянувши свій садочок і наповнившись собою, Орисина мама набуває натхнення й сил для щоденних справ, які в разі браку ресурсу можуть сердити, дратувати, пригнічувати й видаватися надто втомливими й рутинними. Навіть щоденні любов, радість і піклування одне про одного бувають утомливою і рутинною, коли людський ресурс наближається до нуля. Адже «не так просто постійно ділитися з кимось собою».

6

Це незвичайна книжка, у чомусь терапевтична, у чомусь – це страшне слово! – «повчальна». Чи ліпше сказати – «виховна»? Адже йдеться й справді про процес виховання, який маленька Орися тлумачить по-своєму: і про садочок, і про наповнення собою, і про те, як ділитися з близькими собою. Досвід мами дівчинка переносить на свої взаємини з цуценям Ойрою. Куди зникає Ойра? Що вона робить? Що там шурхотить у кущах? Природна дитяча цікавість тут вступає в суперечку з уже «вихованим» відчуттям поваги до особистого простору інших людей і – овва! – навіть собак. Саме тому Орися, щоразу переживаючи, чи не трапилося чогось страшного, все-таки вчиться чекати тієї миті, коли Ойра сама повернеться додому. Й, отримавши в подарунок від чотирилапої подружки цукрову кісточку, стримується від спокуси всім про це розповісти – а раптом це їхній секрет? Тут ми бачимо, як дитяча уява по-своєму «перетравлює» отриманий від дорослих досвід.

7

Книжка «Де Ойра?» вийшла дуже світлою й поетичною ще й завдяки ілюстраціям Надії Кушнір. Художниця використала в роботі відтінки ясно-синього, оранжевого, коричневого (кавового?) кольорів. Шрифт мальований, багато простору у верстці – все це видає в «Ойрі» мистецьку книжку-картинку, якою насамперед насолоджуватимуться очі дорослих (і формуватиметься добрий смак у дітей). Оскільки цуценя Ойра – насправді далеко не головний персонаж (це не пригодницька чи детективна книжка про пошук собаки, а радше філософська історія, до того ж наскрізь метафорична), то й намальовано її доволі схематично. Ойра – переважно намальована контуром – причаїлася на кожній із розгорток книжки, з її пошуків навіть можна влаштувати цікаву гру для малечі. Навіть Орисі у книжці небагато – то тінь, то ніжки й спідничка, тоді як маму художниця й узагалі залишила «за кадром» – є мамині руки, мамина книжка, мамина кав-кава, мамина любов, яка відчитується то тут, то там (адже мама вже наповнилася сама собою й готова ділитися :)).

5

*Про наповнення самособою писав у вірші «Мені зоря сіяла нині вранці» Василь Стус («бо жити – то не є долання меж, / а навикання і самособоюнаповнення»), він про материнство. «У мене ця паралель вийшла ненавмисне, вона склалася як пазл, як фінальна гармонізуюча крапля. В історії про Ойру та Орисю мені дуже йшлося про емоційне та фізичне вигорання матусь в умовах нашого соціуму…», – пояснила БараБуці Таня Стус.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар