«Кольорова історія»: як розфарбовують портрети класиків

Автор: Ольга Купріян

Реставраторка фото Тетяна Терехова з Хмельницького понад три роки реставрує портрети українських класиків та визначних діячів історії України. Свій проєкт Тетяна називає «Кольорова історія». На закиди, що вона «псує» чорно-білі фото як свідчення епохи, Тетяна відказує, що ніхто з людей не був у житті чорно-білим. Свої роботи реставраторка виставляє на сторінках проєкту «Fix.you.pics» у соцмережах Facebook та Instagram. На сьогодні колоризовані фото в обробці Тетяни Терехової ілюструють книжки, використовуються в кінострічках, прикрашають сторінки новинних каналів і блогів, а також розміщені на сайті Верховної Ради України. У доробку реставраторки – колоризовані світлини понад 100 відомих українців та українок.

«У професії реставрації фото я вже більше двадцяти років. Ідея відновлювати фото відомих українців виникла давно, але я не наважувалася її втілити, бо вважала що це нікому не буде цікаво, – зізнається Тетяна Терехова. – Ходила з цим довго і десь глибоко в нетрях комп’ютера в мене зберігалася дуже гарна фотографія юної Лесі Українки – у вишитій сорочці й віночку, яку я мріяла колись, коли матиму натхнення, зробити кольоровою. Та в якийсь момент я вирішила, що це має бути цікаво в першу чергу мені. Тож першими “кольоровими” українцями в моїй історії стали Микола Леонтович, Марія Примаченко і Леся Українка».

Тепер нам здається, ніби робота з українською класикою була актуальною завжди. Сьогодні ми можемо говорити про сучасні пісні на слова українських поетів і поеток, письменник Мартин Якуб створює портрети представників і представниць покоління «розстріляного Відродження» за допомогою штучного інтелекту, гурт «МУР» презентує рок-оперу за мотивами життя й віршів мешканців харківського будинку «Слово», який бурхливо обговорюють у соцмережах (зокрема й тому, що автори альбому «Ти (романтика) забули вказати, що рясно зацитували діалоги та сцени з ігрового фільму «Будинок “Слово”» режисера Тараса Томенка). Однак до великої війни ці теми великою мірою цікавили обмежене коло осіб, ентузіастів своєї справи, дослідників та освітян.

«Важливість свого проєкту я не відразу усвідомила. Спочатку це був процес, який тішив мене як мисткиню: мені було цікаво, як виглядає Іван Франко, Леся Українка, Олена Пчілка та інші відомі українці й українки в кольорі. У багатьох видатних класиків залишилося достатньо багато фото, з якими я б дуже хотіла попрацювати як реставраторка, – розповідає Тетяна. – І коли я вирішила поєднувати на своїй сторінці не тільки колоризовані фото, але й цікаву інформацію про цих людей, то отримала шалений фідбек, зацікавленість і залученість підписників. І першими вдячними відгуками ділилися саме вчителі, викладачі вузів, працівники музеїв, бібліотек. Мене до глибини душі розчулили презентації для уроків української літератури, фото, які мені надсилали бібліотекарі з виставок на бібліотечних поличках, відгуки музейних працівників».

Роботи Тетяни Терехової використовували для виготовлення листівок, поштових марок, плакатів. Дописи з колоризованими фото поширювали сотні, а деякі тисячі разів, кількість підписників сторінки «Fix.you.pics» почала швидко рости.

«Стало очевидно, що матеріал актуальний, цікавий і пізнавальний. Та що говорити, я сама почала набагато більше цікавитисяь історією та культурою, відкривати нове для себе, закохуватися в Україну, – ділиться мисткиня. – Це дуже надихає працювати далі, адже колоризовані світлини допомагають глибше поглянути на персону, побачити її живою, ближчою. Кольорові фото викликають інтерес читача, разом із текстом складають яскраву картинку, доповнюють портрет новими фарбами. Поєднуючи цікавий текст із візуальним матеріалом, на мою думку, легше залучити юних читачів до вивчення літератури, історії. Створення колоризованих фото – творчий процес, що висвітлює історичні та культурні моменти, розкриваючи нові грані навіть всім відомих діячів і діячок».

Зокрема, для «розфарбовування» старих фото Тетяна Терехова мусить зануритися в історичний матеріал, з’ясувати деталі та нюанси одягу та інтер’єру на світлинах. Особливий виклик – колоризація українського вишитого одягу. Ось де має нагоду проявитися творчість та освітній потенціал цієї роботи у всій силі, адже не завжди в музеях можна побачити збережені зразки одягу видатних діячів та діячок.

Інколи спроба «розфарбувати» одяг класиків нагадує детективне розслідування. «Коли я задумала серію колоризацій, що присвячувалися родині Косачів, я стала вивчати ближче матеріали, що були в доступі в інтернеті – публікації тематичних сторінок музеїв, статті інтернет-видань. В одній зі статей знайшла фото рукавів сорочки, яку бачила на Лесі, – розповідає реставраторка. – Не сорочки, а саме рукавів. Хтозна, чому до нас дійшли тільки рукави, але я була безмежно рада, що цей цінний артефакт зберігся! Я розгледіла саме цю вишивку на одній із фотографій Лесі. Це відчуття ні з чим не зрівняти – коли ти ніби складаєш пазл, відновлюєш старе фото, зберігаючи максимальну точність до оригіналу. Адже навіть такі деталі, як рукави сорочки, можуть слугувати взірцем та орієнтиром.
Ці старі фото слугують натхненням і для розвитку багатьох сфер нашого життя. Наприклад, відтворені орнаменти з тієї сорочки слугували прототипом до дизайну сорочки від “ZETA atelier”. А якось мені написала майстриня прикрас Людмила Бурак, показала фото Лесиної силянки, прикраси, яку всі раніше робили чорно-білою. Побачивши мою колоризацію, вона надихнулася й відтворила вже за кольоровою світлиною силянку Лесі в кольорі. Це надзвичайно надихає! Тому в моєму бюджеті завжди є стаття витрат на різні книги про український одяг, прикраси, побут».

Водночас дуже важливо, наголошує Тетяна Терехова, співпрацювати з музеями, які зберігають пам’ять про наших класиків. Не завжди у вільному доступі можна знайти якісне фото для обробки. Тут у пригоді стають активні музейники та музейниці, до яких реставраторка сміливо йде у приватні повідомлення, об попросити те чи інше оцифроване фото. Адже й самі музеї першими використовують роботи Тетяни у своїх соцмережах.

Тетяна також розповіла, що до її робіт нерідко ставляться так, ніби це «безплатний контент», адже він «є в інтернеті». А отже, мовляв, можна просто позичати фото й не зазначати авторства. Чи так це? Адже з одного боку, самі фото часто вже стали суспільним надбанням. Проте колоризація, обробка фото – ні.

Реставраторка каже, що вона створює свої роботи саме для того, щоб ними користуватися. Тож вона щиро заохочує ділитися кольоризованими світлинами, використовувати їх під час уроків та інших освітніх активностей. Однак не в комерційних цілях і – зберігаючи автограф-логотип авторки реставрації.

«Якщо фото використовують і підписують мене як авторку колоризації, це повага до мене і моєї роботи в першу чергу, – зазначає Тетяна. – У світі існують закони, і колоризація світлин набуває таких самих авторських прав при створенні, як і будь-який інший твір – текст, музика, живопис тощо. Усі статті, якими я доповнюю дописи з колоризованими фотографіями, я передруковую зі всіма посиланнями на джерела та авторів».

Отож, і БараБука своєю чергою закликає, цитуючи або й інакше використовуючи чиїсь роботи у своїй творчості, не забувати ставити покликання. Адже відсутність покликання – це плагіат, хай які благородні причини керують нами при створенні або поширенні продукту.

Усі світлини – зі сторінки «Fix.you.pics».