Коляда для вовченят, хлопченят і дівченят
Бабуся намагалася вивчити зі мною колядку про паляницю. Мені сподобалася паляниця, а колядка – не дуже. Зате у мене тепер є книжечка про вовка-колядника, і вона дуже цікава. Виявляється, що колядування – це коли ти співаєш, а тобі за це дають цукерки. І бажано кимсь при цьому перевдягнутися. Наприклад, вовчик перевдягнувся хлопчиком, а хлопчик – вовчиком. Вийшло дуже кумедно, бо хлопчик вовчика не впізнав, і вони удвох вирішили колядувати. Вони заспівали пісню, а вовчик підвивав, щоб було красиво. Я теж можу підвивати, і це весело. Можна вдавати, ніби я теж вовчик, вбраний хлопчиком.
Книжечка ця маленька, вміщається на татовій долоні. І тоненька. Обкладинка картонна, тому я легко міг би її зігнути, але не хочу. Там Світлана Балух такого гарного вовчика намалювала під колядницькою зіркою. І всередині книги можна знайти і його тата з мамою, і ліс, і місто, і хлопчика… Цікаво, що ілюстрації всі у таких м’яких тонах намальовано, а не яскравих крикучих, як часто у дитячих книжках. Мені подобається. І знову несправедливість – авторка Оксана Лущевська має й інші книжки, але вони без малюнків, я перевіряв.
«Можна навіть самому спробувати підвивати: “У нічку тихенькуууу!” (я спробував). Ідеальна книжка, щоб читати з дитиною, одним словом. На один зуб – вовчий»
Отже, книжка маленька, коротенька. Історія дуже проста і зрозуміла, але цікава. Бо всім цікаво читати про вовчика і про колядки. Можна навіть самому спробувати підвивати: «У нічку тихенькуууу!» (я спробував). Ідеальна книжка, щоб читати з дитиною, одним словом. На один зуб – вовчий.
Жаль, що у таку манюню книжечку не вмістилися повністю вовчі казки, які тато-вовк розповідав синочкові. І колядки теж не вмістилися, доведеться їх вишуковувати в інших книгах, щоб було де підвивати. Крім того, ми тепер придумуємо вовчикові нових родичів – діда, бабу і хрещену вовків. Це дуже весело. Такі книжки найкращі – коли за однією історією можна придумати ще багато-багато нових.