Література для/про дівчат: погляд підлітки

Автор: Іванна Кравцова


Книга «Це зробила вона» – це збірка невеликих художніх текстів на основі біографій. Кожен текст написаний іншою людиною, картинки намальовані іншою (іншим) художницею (художником)! Можливо, автори та авторки, художниці й художники повторилися, але я цього не помітила.

Коли тексти пишуть різні люди – це дуже класно! У кожного свій стиль письма… Так цікаво поринати у чийсь стиль. Розглядати його, смакувати ним. А якщо він тобі не сподобався – будь ласка – прогорни сторінку, і там уже текст абсолютно по-іншому написаний! Тут якщо хтось змахлює і візьме текст із «Вікіпедії», частково перефразуючи (як у «Силі дівчат», але про це трохи згодом…), то загальне враження від книжки не зіпсується, якщо інші 49 авторок та авторів напишуть нормально.

Це зробила вона. – Київ: Видавництво, 2018. – 104 с.
Це теж зробила вона. – Київ: Видавництво, 2018. – 108 с.

У цій книжці біографія не тільки описується як «народилася такого-то числа, померла такого-то. Училась там-то, жила – там-то», а й від імені котика (про Катерину Десницьку), самої себе (Катерина Білокур). Навіть якщо без таких цікавинок, текст усе одно має вигляд не статті, а цікавої історії. Раніше я думала, що книжки в такому стилі нудні – просто набір статей . Але книжка таки затягує! Я серйозно! Зимовими ночами я сідала під ялинку і читала, читала, читала… і мені чомусь не набридало. Можливо, через різноманітність стилів, жінок, про яких пишуть, їхніх біографій. Деякі тексти писали знайомі мені люди, і… читати ставало ще цікавіше!

Трошки про те, що мені не сподобалося. Як на мене, тут багатенько письменниць і художниць. Про художниць я відчула, бо ця професія мені не була дуже цікавою. І «письменниці-художниці» йдуть цілими блоками, одна за одною.

У тексті про Софію Яблонську написано то про Софію, то про Зосю. Спочатку я взагалі думала, що це дві різні особи (все-таки імена трохи по-різному звучать) , але потім у мене закралася підозра, що це одна й та сама репортерка. Погуглила: справді, Зося – це Софія.

Коли я дочитала біографію Єлизавети Шахатуні і перегорнула сторінку, побачила твір-біографію Євгенії Маринченко. Зібралася почитати про життя, дитинство героїні… Але тут згадується (2 речення) лише трьохрічна архітекторка, а потім зразу 33-річна…

А тепер трохи про ілюстрації. Вони гарні, кожна по-своєму. Абсолютно в різних стилях. На 52-й сторінці – ілюстрація до Анни Стен. Вона мене страшенно захопила! Не знаю, чому. Можливо, через її нафарбовані очі і світле кучеряве волосся… Але коли на неї дивишся, вона стає ще більше незрозумілою… «затягуюча картина» у «затягуючій книжці».

А ще у цієї книжки є продовження «Це теж зробила вона».

Якщо взяти оповідання з обох книжок і помістити в одну – ніхто нічого не помітить. Це не друга частина, а саме продовження. Під «друга частина» я маю на увазі книжку, схожу, але іншу.

А коли я кажу «продовження», я уявляю, як написали одну книжку, принесли її до редакторки чи редактора, але вам сказали: «Задовга». І ви просто, не вагаючись, розділили її навпіл. Одну книжку назвали «Це зробила вона», а ще одну – «Це теж зробила вона».

Чим вони, все-таки, відрізняються? По-перше, у першій частині ілюстрації розташовані зліва, а текст – справа, а от у другій навпаки. Загалом про цю книжку (загально) я нічого нового сказати не можу, це копія попереднього видання. А от про цю частину оповідань (якщо розбирати оповідання окремо), можу.

Більшість оповідань написані цікаво, хоча трапляються пафосні моменти. Наприклад, у біографії Марії Затуренської є таке речення «Виливала на папір тугу за домом, Україною» чи «…коли оздоблює білою вишивкою ніжну білосніжну хустину – обіцяння молодості» – в тому ж самому тексті…(багатозначні крапки).

Звісно, я можу помилятися, але на сторінці 62, присвяченій Марії Затуренській, написано «з фотографії на нас дивиться…» коли я чую «фотографія», аж ніяк не уявляю малюнок. Заплутано трохи.

Коли я читала про Олену Курило, відразу помітила зумисне вживання рідкісних українських слів, виділених курсивом. І вони йдуть не по порядку, це не має вигляду перераховування. Потім пояснюється, що таких слів могло би не існувати, якби не мовознавиця Олена. Прикольно.

Ось тільки що я ввела у «Ворді» слово «мовознавиця». Воно автоматично підкреслилося червоною лінією. «Нове слово» – подумала. Але потім я вирішила перевірити страшний здогад: ввела це слово в чоловічому роді. І таки підтвердився. Програма не знає цього слова в жіночому роді! А ось у книжці наполегливо вживаються фемінітиви! І за це великий респект, дуже класно! Хочеться, щоб люди почали їх вживати.

Раїса Троянкер – поетка, що прожила, як написано у книжці, «її життя було коротким, лише 37 років…» . Але навіть тут його трошки збільшили. Під ім’ям написано «30 жовтня 1909 – 29 грудня 1945». Перша дата – дата народження, друга – смерті. Але якщо порахувати, то вона прожила лише 36 років, 1 місяць і 29 днів. Якщо додати її перебування у животі матері, все одно не вийде 37 років. На жаль.

До речі, чому в неї зображено рожеве волосся? Вона фарбувалася? Про це нічого не сказано…

Серія книжок «Це зробила вона» (хоч їх поки лише дві) дуже корисна. Читаючи їх, розумієш, що можеш досягти чогось великого і ти сама, як це зробили вони.

Катерина БАБКІНА, Марк Лівін, Анна САРВІРА, Юлія ТВЄРІТІНА. Сила дівчат: маленькі історії великих вчинків. – Київ: Книголав, 2018. – 112 с.

«Сила дівчат: маленькі історії великих вчинків» – має також невеликі історії про видатних жінок. Оскільки тексти писали лише двоє людей, вони приблизно в однаковому стилі. Навіть історії всі починаються з фрази «одна дівчинка». (Це такий творчий задум, я думаю.)

Біографії тут менші, про деякі, якщо чесно, читаючи їх, з’являється відчуття, що їх просто взяли з Вікіпедії, перефразувавши. Пафосні. Тексти часто не затягують, а їхня одноманітність стає нуднуватою. Історії не зацікавлюють (не всі, звісно), чимось схожі на підручник. Малувато реально цікавих фактів, не загальновідомих!

Було б добре, якби показували роки народження та смерті – деяких осіб я гуглила – цікавилася, чи ще вони живі.

На кожній ілюстрації можна помітити речення, що починається зі слів «щоби бути як (ім’я жінки, про яку даний текст)». Все би нічого, якби вони не були аж такими пафосними! «Мати високі ідеали», «підкорювати вершину за вершиною», «залишатися цілеспрямованою» і т.д.

«Щоби бути як Ліна, потрібно знати не менше як сто рим до слова “любов”, бути відвертою і непохитною у своїх переконаннях» – ну як таке можна написати у дитячій книжці!? Незрозуміло (меншим за мене), пафосно!

Та загалом ідея цікава.

Мені книжка не дуже сподобалася, якщо чесно. Але дизайн класний. Смаки не однакові, а це просто моя думка.

Книжки такого типу – суперова ідея. Читаючи такі книжки, розумієш, що дівчата не гірші хлопців. Є багато видатних жінок! Треба, щоб люди бачили це. Дівчата також на багато спроможні. Це залежить не від статі, а від самої людини! Завдяки таким книжкам, сподіваюся, буде абсолютна рівність статей! Спасибі людині, яка видумала писати такі книжки. Це, все-таки, чудова ідея!

Территория правды. Родителям вход воспрещён! – Київ: Бізнес поліграф, 2018. – 294 с.

«Территория правды. Родителям вход воспрещён». Назва мені відразу здалася занадто пафосною. «Якась нецікава книжка», – вирішила я. Та, розгорнувши її, я зрозуміла всю її геніальність. Ідея книжки полягає в тому, що підлітки (якщо враховувати, що 9-ти річні діти – це підлітки) ставили запитання, які їх хвилюють, а люди різних фахів старалися відповідати. Психологи, бізнес-тренери, коучі, арт-терапевти, бізнесмени, телеведучі, директори компаній, підприємці, адвокати, актори, письменники, блогери, журналісти, викладачі, лікарі і люди багатьох інших професій (ну чому, чому тут не вживають фемінітивів?!) Цей перелік я виписала з книжки в такому самому порядку, тільки переклавши на українську – книжка російськомовна!

Проект класний, я сама знайшла тут багато запитань, які не знала, кому поставити, які мене цікавили. Але (упс!) на багато запитань психологи відповідають ухильно, або відповідають не на те питання, яке поставили, а на схоже, зі спільною темою. Цю книжку цікаво читати, там безліч різних запитань-відповідей! Але, на мою думку, назва занадто пафосна і не зовсім відповідає самій книжці. Якби психологи і психологині, та інші люди різних професій відповідали прямо, і те, на що очікує підліток, то гаразд, а так…

У назві є така частина «Батькам вхід заборонений». Я не зрозуміла, чому. Що там такого секретного? Дорослі, які відповідали на запитання, теж батьки! Ну що там таке, чого батькам не можна знати? Навпаки, коли батьки бачать те, що хвилює їхніх дітей, вони починають їх краще розуміти! А це чудово, правда?

Ще тут траплялися занадто очевидні питання, відповідь на які занадто проста. На мою думку, їх не варто було б включати у книжку, варто було замінити їх якимись більш цікавими.

Гадаю, ця книжка буде корисна багатьом сучасним підліткам. Якщо у вас є якісь проблеми (підліткам) чесно, раджу!

Маїм БЯЛІК. Дівчатам слово. Як бути сильною, розумною та неповторною. – Київ: Основи, 2018. – 192 с.

Книжку «Дівчатам слово. Як бути сильною, розумною та неповторною» я чекала ще від «Книжкового Арсеналу». Та коли я її почала читати, мені стало просто нудно. Спочатку я з задоволенням витрачала свій час на неї, але потім… просто відкинула її і захопилася іншою книжкою. Коли мені написали, що «Дівчатам слово» треба прочитати для рецензії, я знову за неї взялася.

У книжці, крім дорослих речей, є дуже очевидні, які, на мою думку, знають всі підлітки і діти, починаючи від 8 років. Іноді з’являється відчуття, що це – енциклопедія для дівчат, які тільки переходять із віку «дошкільнята» у «школярки-зі-шкільними-проблемами-і-дорослішанням», але з уживанням складних для них слів («балакавр», «тенденції» та інші).

Формат книжки зручний – невеличкий і з гнучкою обкладинкою. Щоправда, коли читаєш, вона весь час згортається!

Також тут іноді трапляються, гм, цікаві картинки. Розумію, що у книжках може бути сказано про секс – і це нормально, але напрягав той момент, що бабуся бачить, як я читаю книжки з великими картинками грудей і того, чим відрізняються чоловіки і жінки. Але картинки чорно-білі і намальовані лініями. Спасибі й на цьому.

Я читала вибірково ті розділи, тема яких мені цікава (наприклад, про їжу. І рецепт із авокадо вдалий – смакота!)

Я не можу сказати, що книжка мені цілковито не сподобалася – нудною була тільки одна частина, а друга – навіть надихаюча. Одне слово, мене цікавили теми, але не подобалося, як написано. Сам стиль нуднуватий, чи що.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: