Темне минуле готелю «Едельвейс»
Іноді минуле нагадує про себе у дуже незвичний спосіб – видіннями, маревами чи привидами. Так стається і в підлітковій повісті Наталії Довгопол. Потрапивши в табір у Карпатах, такий собі гостел, що був колись і елітним готелем для угорських офіцерів, і совєтською базою відпочинку, головний герой цієї історії Вадим бачить речі, які його бентежать і лякають. І він мусить розібратися з ними, аби не з’їхати з глузду.
Повість починається із, на перший погляд, стандартного кліше: підлітку нав’язали поїздку в табір, куди він зовсім не рветься, з групою однолітків, яких він практично не знає. Можна було б очікувати звичного сценарію про спільно пережиті випробування, які згуртовують товариство, допомагають головному герою проявити свої найкращі риси і подружитися з усіма. Але Наталія Довгопол іде іншим шляхом: Вадим у гурті однолітків лишається самітником, натомість товаришує з жителями Ясіня, з допомогою яких і розплутує таємниці «Едельвейса».
Відтак те, що заповідалося як пригодницька підліткова повість, все більше скидається на містичний детектив, до якого авторка щедро додає місцевого колориту і реального історичного контексту. Углиб минулого ведуть три сюжетні ниточки, пов’язані з привидами, які раз по раз являються головному герою. Це братики-близнюки, які гостювали в готелі на початку 1990-х, вродлива дівчина східної зовнішності, що була на радянській базі відпочинку десь у 1980-ті, і закоханий у місцеву дівчину мадярський офіцер, який мешкав у готелі наприкінці 1930-х, коли Ясіня входили до складу Королівства Угорщини. Спойлер: із усіма ними трапилося щось дуже погане.
Якщо привиди показуються живим – значить, просять завершити їхні справи чи хочуть розказати свою історію. Вадим із допомогою юної мольфарки Солі, а також доглядача готелю пана Миколи й місцевих жителів береться за розслідування. Тим паче, що одна з історій тісно пов’язана з його родиною. Тож Вадим мусить відчути своє коріння і навчитися дивитися в обличчя власним страхам. У цей момент все його звично-столичне підліткове життя стає якимось дуже далеким:
«Вадим заворожено дивився на яскраве небо, що створювало такий надзвичайний фон похмурим надгробкам. Із цього б вийшла гарна сторіз, подумав він, і здригнувся від цієї думки. Сторіз? Фоточки, непрочитані повідомлення, дурнуваті ігри – це все ніби відійшло на другий план, ніби було з ним в іншому житті, хоча насправді лише вчора він зійшов із потяга…»
Історії привидів готелю «Едельвейс» пов’язані не лише локацією, а й темою насильства. Яке, втім, має різні витоки і набуває різних форм. Це насильство, вчинене з невміння любити і піклуватися, спокутуване і прощене. Насильство, вчинене з переконання у власній вищості й невразливості, що лише завдяки втручанню головного героя повісті і його спільників нарешті буде покаране. І насильство, вчинене із заздрощів та ревнощів, яке тривалий час лежало чорною плямою на сімейній історії. Лише розплутавши останній вузлик таємниці, Вадим відчув полегкість і в душі, і в житті, і в стосунках із близькими.
Тож центральний персонаж повісті Наталії Довгопол проходить повноцінний шлях героя, з випробуваннями й ініціаціями. Він робить рішучі спонтанні вчинки, долає свої страхи, обирає йти до кінця й отримує винагороду. І це не лише товариство Солі, яка причарувала його серце, й гостинність її мами, яку ця історія також змінила, а також порозуміння з рідною мамою та вітчимом, а головне – зникнення того відчуття самотності і відчуженості, що гнітило його із самого початку твору.
«Привиди готелю “Едельвейс”» – це історія про те, що провина може бути спокутувана, правда неодмінно колись-таки вийде на світло, а зло зрештою буде покаране. А для підлітків – своєї основної цільової аудиторії – ця повість має дуже класний меседж: якщо ти почуваєшся чужим у товаристві, це зовсім не значить, що з тобою щось не так. Можливо, просто це товариство – не твоє.
