Бабіюн від тьоті Савки
Це невелика тоненька книжечка, рожево-фіолетова, на палітурці намальовано дивного звіра – мама каже, що це бабуїн. Але я знаю, що насправді це – бабіюн. Я його так називаю. Тут у цій книзі всі малюнки химерні, але мені подобається. Я потім побачив справжнього бабіюна по телевізору, він зовсім не такий.
Коли ми тільки купили цю книжку, бабіюн мені так сподобався, що я знов і знов просив маму перечитувати про нього. А потім вона почала співати, як реперка: під-баобабом-спекотного-дня, є! Співали по десять разів на день, доки загубили книжку. Шукали-шукали – не знайшли. Досі не знаю, куди вона поділася.
Це невелика тоненька книжечка, рожево-фіолетова, на палітурці намальовано дивного звіра – мама каже, що це бабуїн. Але я знаю, що насправді це – бабіюн
Написала цю книжку Мар’яна Савка, їй це гарно вдається. Ми читали цю книжку з татом і мамою, я любив роздивлятися малюнки і гортати сторінки, вони хоч і паперові, але цупкі й блискучі, не так то й легко мнуться і рвуться. Я тільки раз спробував її на зуб, але там кутики гостренькі.
Окрім бабіюна є ще улюблений вірш про ведмежатко, якому мама гріє нозі. Геть як моя мама мені! І нозі, і руці, і решту… Все, як насправді! І про маму-мишку вірш теж дуже мені подобається, я його одразу напам’ять вивчив і грався, що я – те мишенятко, про яке тьотя Савка написала. А намалював мишенятко, до речі, Олег Петренко-Заневський. У тата є ще книжка про ведмедика Вінні-Пуха з його малюнками, але ми її поки не читаємо. Малюнки кудлаті, кольорові й цікаві.
А ще у книжці є про кицю, і про бобриху, і про всіх-всіх. Навіть татові подобаються ці вірші, він каже – вони гарно заримовані і добре складені. Це тому, що тьотя Савка – справжня поетеса, яка довго тренувалася писати вірші – вправлялася на дорослих, тож тепер може добре писати для дітей, адже для дітей важче писати, а ви як думали?
Чудова книжечка! Гав-гав)