Книжка – як хвиля
«Голосно, тихо, пошепки» Романи Романишин та Андрія Лесіва має унікальний у нашій дитячій літературі формат. Це – пізнавальна книжка-картинка.
Прочитати її разом я запросила невеличкий гурт учнів четвертого класу Школи мрійників. Усі діти після нашого спільного читання у своїх письмових відгуках наголосили різні особливості видання. І ці чотири дописи цільової аудиторії структурують мій допис про книжку.
Це надцікава книга. Мені здається, що це енциклопедія звуку. Там так багато про звук (а може, цілком усе про звук), що я вражений.
Георгій Благовещенський
«А іноді треба побути в тиші»
Я теж вражена інформаційною наповненістю цього невеличкого за кількістю сторінок видання з дуже малою кількістю тексту. Авторам вдалося розказати чимало про природу звуку, його сприйняття тваринами та людиною, про музику, голоси та музичні інструменти, про звукозапис та «людей звуку», звучання міста та лісу, про мову жестів та мову як порозуміння, про тишу й дослухання до світу… До деталей продумана інфографіка, вдалий дизайн кожного розвороту, чудові візуальні образи та незвичні яскраві кольори, які беруть у полон читацьку увагу – усе створює ефект всеосяжності, оцього «так багато про звук, а, може цілком усе».
Ця книжка як хвиля. Починається тихо, потім захоплення росте і в кінці утихомирюється.
Олесь Фидасюк
У «Голосно, тихо, пошепки» немає сюжету як такого, зате є чудова композиція. Оповідь побудовано від лаконічного «Спочатку було тихо» через велику кількість образів та деталей, через розкриття багатогранності звуку – до тиші, й аж тоді до кожного з нас, які «вчимося слухати, чути та відчувати світ». Справді, така оповідь нагадує хвилю. Можливо, звукову хвилю.
Коли повітря коливається, воно коливає барабанну перетинку, вона штовхає молоточок, а молоточок – коваделко.
До речі, я чую ультразвуки, яких не чують інші люди.
Тімур Попов
Цей відгук Тімура підкреслює зокрема ту обставину, що книжка – про нас, ми її герої. Вона про те, як ми чуємо, про наше тіло. Вона важлива для того, щоби проговорити власний унікальний досвід слухання. А ще важливо, що читач, розглянувши інфографіку, реконструював процес того, як людина чує. Зорові образи легко й швидко сприймаються, а за потреби розгортаються в докладний текст.
Звук – це така штука, в якому, якщо хочеш, можна почути гарну мелодію. І навіть у тиші можна почути звук. І кожен звук неповторний. І ще навіть якщо прислухатися до голосу, можна почуть музику.
Марія Онуфрієнко
Відгук Марії наголошує естетичну складову книжки, адже «Голосно, тихо, пошепки» посилює увагу читача до краси звуку, зокрема – до краси щоденних звуків, до думки про тонку межу між шумом та музикою.
Ця книжка надихає дослухатися.
