Настя Музиченко і її нова книжка про залізницю
Для нас було великою честю та радістю поговорити про нову книжку з письменницею Настею Музиченко. Адже не є секретом, що Настя – одна з барабук 🙂 Тексти Насті сповнені добра й любові, як і сама авторка. Чуйна увага і любов постають як на сторінках малючкових «Снів для канапи», так і у підліткових «Загублених у таборі». Багато років Настя фахово працює з дитячою аудиторією, популяризуючи сучасні книжки й дитяче читання, тож вона легко знаходить шлях до сердець маленьких книгодрузяк. Свіженька художньо-пізнавальна книжка «Історія на 14-й колії» – якісне підтвердження цього.
– Які книжки Тобі легше/цікавіше писати – художні реалістичні, як «Загублені в таборі», книжки-картинки, як «Сни для канапи», чи нонфікшн, як «Історія на 14-й колії»?
– Чудове питання! Я й сама інколи собі його ставлю. Яка моя цільова аудиторія і який жанр мені ближче? Якщо коротко – легко писати те, що цікаво саме тепер.
Коли діти були малі, мені цікаво було написати пікчербук і поговорити через книжку з іншими батьками на актуальну для мене тему – самостійного засинання дитини в окремому ліжечку. Пізніше мене захопили переживання, пов’язані з першою поїздкою сина в табір. Писати для молодших підлітків мені і цікаво, і легко, бо маю вдома юнака, який постійно підкидає матеріал для написання. Читачі часто запитують чи буде продовження «Загублених в таборі», адже у фіналі я на це натякаю. Мені дуже не хочеться їх розчарувати, та поки життя підкидає інші сюжети для писання.
Мій нонфікшн («Історія на 14-й колії», а також рукописи, написані до 24 лютого) теж доволі реалістичний. Це художні історії, які мають сюжет, конфлікт і головного героя. Як на мене, коли ти співпереживаєш герою та стежиш за його змінами, фактологічний матеріал легше сприймається і запам’ятовується. Отак, читаючи казочку про іграшкового паротяжика Грюка, діти дізнаються про історичні події та визначних особистостей, розвиток залізниці в Україні та її перспективи.
– «Історія на 14-й колії» відбувається в період зимових свят. А що для Тебе «різдвяна історія»? Це про Тебе як маму, дитину чи письменницю?
– Різдвяна історія для мене – передусім про родину. Пам’ятаю, як у дитинстві мама з бабусею намагалися дотримуватися народних традицій, готували пісні страви, кутю та узвар. Я несла кутю хрещеній, потім ми разом запалювали свічку, і з першою зіркою сідали до столу. Коли я стала мамою, то так само на Різдво їхала до батьків, уже зі своїми дітьми, зберігаючи традицію родинного святкування.
А тепер різдвяна історія – це про мене як письменницю. Мені подобається читати книжки (або дивитися фільми), в яких напередодні Різдва трапляється диво. Те, на що вже ніхто не сподівався, а воно попри все стається. Тому «Історія на 14-й колії» має саме такий фінал (не буду спойлерити, який саме). Як на мене, він – про те диво, яке стається, якщо дуже сильно вірити.
– Історичний пласт займає у книжці окреме місце. Як тривала робота над цією частиною? Де Ти шукала інформацію?
– Від початку це мала бути просто різдвяна казка про залізничний транспорт, що є експонатами на Виставці рухомого складу історичних локомотивів та вагонів просто неба на станції Київ-Пасажирський. Та коли рукопис знайшов свою редакторку Таню Стус та видавця («Мала академія»), концепція змінилася. Я дуже ретельно вишуковувала історично вивірену інформацію про кожного експоната, що став персонажем моєї книжки. Коли я вже мала уявлення про їхнє походження, реставрацію та пов’язані з ними історичні події, то вирушила на вокзал знайомитися ближче. Мені важливо було походити тими вагонами, подивитися на них зблизька, відчути дух історії, який вони зберігають. І все ж мені видалося цього замало, адже я не залізничниця, і хай би скільки книжок прочитала, відрізняти один паротяг (серії Л №3191), виготовлений у Луганську, від іншого (серії Ер №773), побудованого в Будапешті, з першого погляду не могла. Тому я зробила запит до Укрзалізниці, і вони мене радо проконсультували. Завдяки такій співпраці вдалося уникнути деяких неточностей і додати актуальну інформацію щодо сучасного транспорту Укрзалізниці.
– Який із персонажів дався найтяжче і чому?
– Найтяжче до опису давалися вагони-салони. Кожен із них має свою історичну вагу, яку не можна було оминути, але при цьому події, пов’язані з ними, треба було подати зрозуміло і просто. Це так, ніби ти п’ятирічці пояснюєш про принципи роботи космічного корабля. Прізвища першого секретаря ЦК КПУ або інших партійних діячів, важливість підписання Універсалу про об’єднання УНР і ЗУНР та інші історичні факти доводилося «перекладати». Що не потребувало «перекладу», то це опис усіляких «родзинок» усередині вагонів. Упевнена, читачам буде цікаво дізнатися про те, у яких вагонах їздили державні діячі в минулому сторіччі. Зізнаюся, мені й самій цікаво проїхати поїздом, що возив Бориса Джонсона чи Володимира Зеленського 🙂
– Чи є в цій історії автобіографічні факти?
– Усе своє життя я живу неподалік від залізничних колій. Мені звично чути стук коліс, оголошення прибуття електрички або перегукування маневрових локомотивів рано-вранці. Сама ідея написання «Історії» також виникла на вокзалі. Оце і все, що мене пов’язувало з залізницею до створення рукопису. На щастя, нікого на вокзалі я не губила. Усі персонажі вигадані, а збіги – випадкові.
– Від лютого 2022 українська залізниця отримала цілий жмуток нових історій, пов’язаних із воєнними подіями. Знаємо, що й Ти з дітьми скористалася евакуаційним поїздом. Чи не було думки написати історію про цей досвід? Як би звучала ця історія?
– Справді, ввечері 1 березня я з дітьми виїхала з Києва одним із евакуаційних потягів. Це був непростий досвід, проте я вдячна кожній людині, яка трапилася нам тієї ночі, від провідниці до волонтерки на львівському вокзалі. Поки я не можу без сліз розповідати про нашу евакуацію, мені ще треба час та усвідомлення пережитого. Якби я колись і наважилася розповісти цю історію на загал, то це була б історія про Світло, яке рухає кожним із нас у ці темні часи.
– Якщо пофантазувати, то який Ти транспорт?
– Залізничний? Вагаюся між новорічним потягом і міжміською електричкою. Хоча, чому міжміська електричка не може бути на свята новорічним потягом і возити дітей та Миколая?)
Розпитувала БараБука
