Про світло в темній темряві
«Привидуся» Оксани Давидової ‒ це історія про світло, яке є навіть у темні-темній темряві, це історія про війну і надію, про дружбу і звичайного хлопчика, який попри страх зумів передати важливі координати ворога бійцям ЗСУ.
«У темному-темному будинку в темній-темній кімнаті на темній-темній підлозі стояв чорний-пречорний ліхтар. А від чорного-пречорного ліхтаря по підлозі тягнувся світлий-пресвітлий промінь»
Андрій живе з бабусею в окупації. Він бачить війну занадто близько: вона двигтить стінами у погребі, де вони ховаються, розлучає з батьками, забирає друзів і змінює хлопців світ. Колись вони ходили в походи, а тепер у Андрія щодня ніби похід, бо без світла та газу готувати їжу доводиться на вогні. Одного дня у хлопчика з’являється подруга, проте дуже незвичайна, бо вона ‒ привидка. Точніше Привидуся-Явдуся, як називає її Андрій. Якось хлопець дізнається, що росіяни вдалися до хитрощів та замаскували свій справжній штаб. Андрій розуміє, що саме ця інформація є надзвичайно важливою для бійців ЗСУ. І якщо допустити думку, що можна було б якось її передати, то наші точно б знали, що з нею робити. Привидуся допомагає Андрієві відшукати в покинутій хатині телефон, щоб передати дані. Так з’являється новий партизан на прізвисько Горобець.
Авторці Оксані Давидовій вдалося зробити книжку максимально світлою, хоча й правдивою. Тут є і про мародерство, і про воєнні злочини, і про багатолітню історію геноциду українського народу з боку російської держави, і разом із тим про Привидусю, яка виявилася зовсім не давньою привидкою, а майже одноліткою Андрія Лізою. Саме цей образ додає книзі гумору та світла. Через розмови героя з бабАллою читачі дізнаються про те, що передувало війні, про репресії, голодомор, утискання мови та культури тощо. А стосунки бабусі з сестрою ілюструють дію російської пропаганди і змальовують складність взаємовідносин із рідними, які піддалися її впливу. Але бабАлла тут не лише голос правди, а ще й образ надійного тилу для героя, те, що дає впевненість і спокій.
Авторка пропонує читачам чіткі і зрозумілі відповіді на складні питання ‒ своєрідний «ліхтарик» для розмов із дітьми про причини війни.
«‒ То вони просто заздрять нам і бояться, що показуємо росіянам хороший приклад? ‒ здогадався Андрій.
‒ Не тільки. Найголовніше, чому вони на нас напали, те, що росія ‒ це насправді імперія».
У книзі дуже гармонійно нанизується пригодницька історія Андрія та його дружба з Привидкою на воєнну реальність. Шпигунські ігри хлопця роблять сюжет максимально захопливим для дітей. А образ Привидусі робить її світлою, попри складність теми та змальованих подій. Крім того, Привидуся підсилює героя, стає його невидимою суперсилою і дає надію на краще.
Ілюстрації Алевтіни Шавлач не лише доповнюють історію, а й надають їй казкового шарму. Трішки шаржовий стиль у зображенні російських загарбників підсилює їхній недолугий образ та поведінку. А от Привидуся зображена надзвичайно милою, і це одразу налаштовує читача на взаємодію.
Книжка розбита на розділи. Її мова легка, що робить її близькою читачам. Авторці вдається подати складний історичний контекст достатньо лаконічно та просто. «Привидуся» може підійти для дітей віком 7–11 років.
Сьогоднішнє покоління дітей росте достатньо проінформаваним про події, що розгортаються за вікном. Розуміння всіх процесів може допомогти усвідомити важливі речі, закласти основу власних цінностей, тож такі книги є вагомими для прочитання. Крім того, образ Андрія дає розуміння, що кожен може зробити свій внесок у боротьбі.
