Як говорити з дітьми про війну засобами літератури?
Автор: БараБука
24 червня на Книжковому Арсеналі команда лабораторії дитячого читання провела практикум «Як говорити з дітьми про війну засобами літератури». Ірина Громова, Ольга Купріян та Анна Третяк поділилися корисною інформацією та практичними порадами щодо застосування літератури в розмовах про події воєнного часу. БараБука публікує основні тези з розмови.
Чи потрібно говорити з дітьми про війну?
Якщо коротко, то – так, потрібно і навіть необхідно. Хочемо ми чи ні, але жодна дитина в Україні, як і жодна з тих, хто поспіхом виїхав, не є поза контекстом. Тому, щоб допомогти дітям пропрацювати непростий досвід, задовольнити їхній інтерес, знизити тривогу та відчуття безпорадності, ми маємо говорити з дітьми про війну, відповідати на їхні питання. Бо це – потреба дітей.
Також є потреба дорослих – коли потрібно проговорити питання, щодо яких діти не мають власного досвіду, наприклад мінну безпеку, порядок дій у випадку певної небезпечної ситуації. Часом розмова потрібна в середовищі дітей із різних регіонів, у яких відмінний досвід – наприклад, щоб діти з відносно безпечних регіонів краще зрозуміли вимушено переміщених однолітків, які знайшли прихисток поблизу. Через літературу, в тому числі й сучасні книжки про війну, діти, що перебувають у вимушеній еміграції, можуть тримати зв’язок із Батьківщиною. А діти, що не виїжджали з України, торкнуться досвідів, які переживають їхні друзі в інших країнах.
Важливо говорити й писати про різні дитячі переживання війни, адже література часто дає можливість відчувати емпатію / співпереживати / зрозуміти інших.
Які питання турбують дітей?
Дитячі питання можна умовно поділити на чотири групи:
– Особисті: чи я не загину, чи живі рідні, чи цілий дім, хто мене захистить, якщо ви (батьки) загинете, і навіть «скількох москалів убив мій тато»?
– Філософські: нащо це все, чому вони хочуть нас убити, чому хтось хоче навмисне робити іншим погано, чи будуть росіяни покарані, чи треба буде з ними потім миритися, чому не можуть вбити/арештувати путіна, скільки треба грошей, щоб закінчити війну?
– Історичні: чому напали саме на Україну, хто такі нацисти, Бандера, колаборанти?
– Військові: коли дадуть певний вид зброї, чим вона може бути корисна, що таке ГУР, ППО, які є способи знищувати ворога?
Не на кожне з цих питань є прямі відповіді в літературі, проте за допомогою літератури можна «відчинити двері» в довірливу розмову. Кожній групі питань відповідають різні жанри видань:
– До розмови про особисті питання ми можемо заходити через реалістичну і щоденникову літературу, аналізувати, як діють у тих чи інших випадках персонажі.
– Для філософських розмов можна брати казки та художні тексти з елементами фантастики, адже в них показано принципи боротьби добра зі злом, походження зла тощо.
– Відповіді на історичні питання ми шукаємо у літературі про видатних українців чи події минувщини.
– Найменше книжок у нас про військову справу, але вони потроху з’являються.
Як говорити з дітьми про війну?
Відповіді на це питання БараБука шукала в циклі інтерв’ю, до якого ми радимо вам звернутися. Там є чимало надзвичайно цінної інформації. Насамперед звертаємо вашу увагу на розмову з дитячою психологинею Світланою Ройз.
Чому дорослі бояться говорити з дітьми про війну?
Війна – це складна тема, сповнена жахливого. Події, свідками та учасниками яких стають діти, часом завдають травм психіці дітей, і дорослі бояться ретравматизації через те, що якась тема спрацює як тригер. Але ми вже з’ясували, що говорити необхідно. Тому розбираємося з тригерами.
Є два типи тригерів: очевидні та неочевидні. Підкреслюємо, що коли ми говоримо про «очевидний» тригер, нам ідеться про те, що дорослі знають про певний травматичний досвід у конкретної дитини і що спогади про цей досвід можуть спричинити ретравматизацію. Як діяти в такій ситуації? Насамперед – записати дитину до фахівців (психологів, психотерапевтів), які своїми засобами будуть допомагати дитині впоратися з цим досвідом. По можливості ми цю тему оминаємо, доки дитина не подолає критичний етап. Наприклад, коли йшлося про добір літератури для дітей, які внаслідок війни втратили батьків, фахівці шукали тексти, у яких не буде зображення щасливих повних родин.
Неочевидні тригери передбачити неможливо, бо вони можуть бути ситуативними, виникати через збіг певних факторів. У випадку спрацювання неочевидного тригера потрібно допомогти дитині заспокоїтися. Для цього всім дорослим варто заздалегідь ознайомитися з техніками стабілізації, ізраїльським протоколом дій щодо дітей у стані стресу (ДДД ПП – дотик, дія, дихання, позитивне підкріплення), завантажити й роздрукувати картки дихання тощо. Завдання дорослого в такий момент – повернути дитині відчуття реальності, переконати, що вона перебуває у безпеці.
Дивіться також: Антистресові вправи для стабілізації емоційного та психолого-фізичного стану дітей та підлітків
Чим у розмові про війну може допомогти література?
У літератури є дві суперсили: отримання нового досвіду в безпечних умовах і дистанціювання. Завдяки художнім текстам діти можуть дізнатися, як варто і як не варто діяти в певних ситуаціях без того, аби на власний ризик у такі ситуації потрапляти. Тому ми можемо на прикладі літературних ситуацій говорити про певні алгоритми й моделі поведінки зокрема у кризових ситуаціях (екстренна евакуація, обстріл тощо). Так само важливим є художнє дистанціювання: діти (хоча до певного ступеню все ж ототожнюють себе з персонажами) легше сприймають страшні події, коли вони відбуваються з вигаданими персонажами. Особливо це важливо для дошкільнят: маленькі діти зацікавлено будуть спостерігати за пригодами тваринок чи машинок, але на цьому прикладі дорослі отримають можливість проговорити реальні теми. Ще один вимір дистанціювання – коли певна ситуація показана через алюзії, порівняння, метафори. Діти схоплюють суть чутливої теми, при цьому залишаючись у безпечних умовах.
Як читати дитячу літературу про війну?
Практика терапевтичного читання передбачає три стадії: підготовку, читання та дію.
Підготовка включає в себе роботу дорослого, який бачить потребу дитини щось з’ясувати, або має власну потребу щось пояснити. Насамперед ми з’ясовуємо нашу мету – що саме ми хочемо зробити, навіщо, для якого результату? Ми маємо зрозуміти умови читання – з якою кількістю дітей ми будемо читати, у родинному колі чи у класі? На цьому етапі ми також з’ясовуємо для себе, яке питання ми будемо обговорювати, яку думку хочемо транслювати дитині, що почути під час розмови. Не забуваємо ознайомитися з техніками стабілізації та заспокоєння на випадок, якщо читання занадто розхвилює дітей. Далі ми шукаємо серед рекомендацій експертів книжки, у яких так чи інакше ця тема може звучати (неважливо, основною чи другорядною сюжетною лінією). Обов’язково прочитати книжку на етапі підготовки, а не взяти її за назву й одразу почати читати з дитиною. Попереднє читання допоможе нам побачити, чи немає в тексті чи на зображеннях очевидних тригерів і чи підходить меті нашого читання ця подача. Якщо з книжкою визначилися, останній етап підготовки – зібрати матеріали для дії (але про це ми поговоримо трохи згодом).
Читання – процес доволі очевидний, але далеко не завжди передбачуваний. Бажано мати текст такої величини, який можна повністю прочитати за один раз, або такий, який залишає місце для логічної паузи, якщо ви запланували читання з продовженням. Ми намагаємося організувати максимально комфортні умови – щоб було вдосталь часу, щоб залишалося відчуття безпеки. Якщо це група дітей чи клас, можна запропонувати сидіти не за партами, а півколом чи на килимку, щоб усі учасники читання бачили книгу і зображення в ній. Під час читання ми уважно стежимо за реакцією, залишаємося відкритими до діалогу. Також ми маємо бути готові зупинити читання, якщо бачимо, що дитині важко впоратися з цією темою – проте ми перед цим питаємо «Усе гаразд? Можливо, ти хочеш зупинитися на цьому? Чи ми можемо продовжити?». Після того, як ми прочитали обраний текст / фрагмент тексту, ми починаємо його обговорювати – від широких питань про загальне враження, що сподобалося, що не сподобалося, і до вужчих, підводячи до запланованої теми. Пам’ятаємо, що ця розмова – це діалог, у якому важливо вислухати дитину – у її словах ви можете почути ключик до дитячих емоцій. І коли ви бачите, що загалом обговорення себе вичерпало, переходьте до дії.
Дія – важлива складова терапевтичних читань. Події війни викликають у дітей (та й у дорослих, але нам йдеться зараз про дітей) надзвичайно сильний стрес через те, що здебільшого це страшні зовнішні обставини, на які вони не мають жодного впливу. Переживання втрати контролю над ситуацією можуть мати наслідком чимало психологічних проблем. Тому ми намагаємося повернути дітям відчуття контролю, і це найкраще робити через дію. Читання з обговоренням вже саме по собі є дією, та його можна посилити. Що це може бути? За мотивами прочитаного/обговореного ми стимулюємо дитину до творчості. Наприклад, пропонуємо намалювати персонажів, дописати/переписати твір, зліпити щось із пластиліну, скласти ориґамі, написати листа персонажам. Пригадуєте, на етапі підготовки ми казали, що нам знадобляться матеріали для дії? То ось це воно – ми заздалегідь думаємо, що саме ми будемо робити, і дбаємо, аби на момент читання все було під рукою. Якщо вам цікаво, як це може виглядати, радимо зазирнути на YouTube-канал «Творча читальня», де письменниця Марія Артеменко показує, як можна поєднати читання із творчістю. Старшим дітям такі активності можуть бути не актуальними, проте їм можна запропонувати долучитися до діяльності в інший спосіб, наприклад, через волонтерство. Багато волонтерських рухів потребують допомогу, яка під силу підліткам – наприклад, ініціатива з приготування сухих супів і борщів для ЗСУ потребує людей, які можуть порційно фасувати готові сухі продукти, чи притулки для врятованих тварин часом просять допомоги з доглядом. Та навіть якщо нікуди не йти, можна написати листи військовим, поділитися з ними своїми думками і подякувати за захист. Військові дуже вдячні за листи і малюнки дітей.
Коли йдеться про те, що саме читати на цю тему з дітьми, БараБука радить звернути уваги на списки книжок про війну на нашому сайті.
