Як вивчають літературу у США. Молодша школа
Автор: Наталія Ясіновська
Підходи до вивчення літератури в Україні та США дуже відрізняються. Як саме? Про це розповідає письменниця, перекладачка та мама двох школярок Наталія Ясіновська.
Нагадаємо, що в БараБуки є окрема рубрика #Нове_Читання, де можна взяти багато прецікавих ідей для заохочення дітей до читання. Ці методи пройшли апробацію в учителів, тож ми сміливо можемо сказати: вони діють!
Заохочення до читання
Уроки читання у молодших класах проходять за чітким планом. У понеділок клас із підручника читає якусь історію – це може бути фікшен чи нон-фікшен, проза чи поезія. З цим текстом вони працюватимуть цілий тиждень. Закріплюватимуть нові слова: читатимуть додаткові тексти, виконуватимуть вправи, писатимуть свої речення. Читатимуть історії схожої тематики. Якщо основний текст, наприклад, про мандрівку кораблем із Європи до Америки, то можуть ознайомитися зі схожими історіями про еміграцію, обговорювати досвід своїх далеких чи не дуже предків. Основний текст із читанки працює на розширення словникового запасу, розпізнавання різноманітних жанрів та художніх засобів. У п’ятницю за ним пишуть підсумковий тест.
Крім уроків читання, є час на «тихе читання», коли діти читають обрані ними самими у класній чи шкільній бібліотеці книжки. До шкільної бібліотеки вони ходять один раз на тиждень – кожен клас має свій день і час. У класній бібліотеці можуть обирати книжки хоч щодня.
Зазвичай клас поділений на кілька груп, залежно від рівня lexile. Це не просто словниковий запас, а рівень розуміння тексту. Для його визначення школярів тестують двічі на рік. Діти читають кілька уривків, самі обираючи спрямування тексту: спорт/тварини/природа/люди/детективи/фантастика тощо, а потім відповідають на запитання.
Для кращого розуміння наведу кілька прикладів. На другий клас очікується лексайл 420-620 балів. Третій – 620-820. Четвертий – 740-875. Звісно, це орієнтовні показники. У когось може бути менший лексайл, у когось – більший за орієнтовний, але саме для того дітей ділять на групи, щоб їм було комфортно читати й розвиватися. Хто може читати складніші тексти – не зависає на книжках-картинках, а кому потрібно більше часу, той не стресує, що відстає від однокласників. Наведу ще кілька прикладів із книжками: «Джуді Муді» Меґан МакДоналд – 530; «Айседора Мун іде на балет» Гарріет Мункастер – 570; книжки про Гаррі Поттера Джоан Ролінґ коливаються в межах 880-1000. Рівень лексайлу визначається за частотою вживаних слів і довжиною речень.
По книжках, які діти читають самостійно, вони проходять тести. За чверть (два місяці) мають прочитати (і пройти по них тести) чотири книжки відповідно до свого рівня лексайлу. А тепер найцікавіше – де ж знайти ці тести? Чому кажу «найцікавіше», бо, як на мене, цей досвід було б добре запозичити і в українські школи. Тож розкажу трохи детальніше про Scholastic і Reading Counts.
Що таке Scholastic і Reading Counts
Вікіпедія дає таке визначення: «Scholastic Corporation – американська видавнича, освітянська та медіа-компанія, яка видає та розповсюджує комікси, книги та навчальні матеріали для шкіл, батьків і дітей. Продукція поширюється через інтернет-магазин та школи – через читацькі клуби та ярмарки».
Ось уже майже сто років такий потужний ресурс як Scholastic займається промоцією читання. Це більше, ніж видавництво, що забезпечує школи книжками. Scholastic має спеціально розроблені для вчителів програми, систему пільг та бонусів при замовленні книжок та журналів, проводить ярмарки.
Двічі на рік, восени й навесні, у школах відбувається книжковий ярмарок. Для учнів початкової школи – це надзвичайна подія! До неї готуються заздалегідь: дітям роздають книжкові каталоги, щоб вони могли вибрати щось, на уроках читання вони дивляться буктрейлери. Кожен клас має свій час на відвідини ярмарку. Крім того, після закінчення уроків можна зайти ще й із батьками і придбати те, що сподобалося і на що не вистачило грошей.
Ці ярмарки відбуваються по всіх школах країни, навіть у найменших містечках, тож діти мають змогу придбати новинки, які ще не потрапили до бібліотек.
Окрім ярмарків, видання Scholastic також можна купити через їхній книжковий клуб – онлайн або заповнивши купон і передавши його вчительці. Від таких замовлень подвійна користь: тому що книжки отримує не тільки маленький читач, а й клас (за кожне замовлення – безкоштовна книжка у класну бібліотеку). Учителі активно використовують цю можливість, саме тому у класних бібліотеках часто є книжки, яких немає ще ні в шкільній, ні в міській. Кому ж не хочеться прочитати продовження улюбленої серії чи нову книжку улюбленого автора? Нерідко школярі навіть у чергу стають, щоб прочитати новинки.
А тепер – про тести. Учителі користуються програмою Reading Counts: на сайті є тести до тисяч книжок – як нових, так і класичних. Щоб зарахувати книжку як прочитану, потрібно відповісти на десять питань, допускається три неправильні відповіді. Якщо неправильних відповідей більше – приходь складати тест за кілька днів. Десять запитань вибираються випадковим чином із тридцяти.
Подумати лишень: який масив роботи – вигадати по тридцять запитань до тисяч дитячих книжок різної складності! Але ж як добре потім працює система! Потрібно тільки додавати новинки – діти ж читають, прикро буде, якщо прочитане не зарахується…
Нагороди за читання: книжки, морозиво й желейні хробачки
Заохочувальні призи за читання у різних школах, звісно, відрізняються (їх може й не бути), тому розповідатиму конкретно про нашу й кілька сусідніх, які відвідували, приїжджаючи на змагання чи конкурси.
Зазвичай учні молодших класів не просто читають, а ще й ведуть своєрідний щоденник читача: на листку формату А4 записують автора, назву книжки, дату й кількість сторінок, що прочитали за день. Коли листок заповнений із обох сторін – здають учительці і мають змогу вибрати собі приз: книжку, наклейки, ручки тощо. Але не це головне.
Отак, третьокласники за чверть мають прочитати чотири книжки, написати за ними звіти (назва, автор, головні герої, стислий переказ сюжету, чи сподобалася книжка і чому) і скласти тести. Тільки після написання звіту й складання тесту (в бібліотеці за комп’ютером) книжка зараховується. Активних читачів наприкінці чверті чекає винагорода.
Першої чверті це було морозиво. На великій дошці у класі діти чіпляли зароблені «елементи» десерту. За одну прочитану книжку учителька давала картонну мисочку, за другу – власне морозиво, третю – шоколадний сироп, четверту – зацукровану вишеньку. Ті, хто прочитав більше чотирьох книжок, заробили собі ще вершки і кольорову присипку.
У другій чверті на дошці замість мисочок кріпили стаканчики для гарячого шоколаду та інші «складники» – власне шоколад, зефір тощо. У третій чверті був десерт із жувальними хробачками: у стаканчик треба насипати земельки (шоколадного печива), ще там чогось, ну і посадити самих хробачків. В останній чверті нагородою був додатковий час на шкільному майданчику (хтось сидить над книжками, тоді як активні читачі бавляться на сонечку).
Звісно, діти можуть з’їсти морозиво чи випити гарячого шоколаду і вдома, але ж то не те відчуття! Зароблене своєю працею набагато смачніше!
Крім того, кожна прочитана книжка оцінюється в певну кількість балів, залежно від її складності (все там же, Reading counts). Так, наприклад, історії про Гаррі Поттера «коштують» 38-40 балів, «Мандрівний замок Хаула» Діани Вінн Джонс – 17, а «Навколо світу за вісімдесят днів» Жуля Верна – 19.
Для чого потрібні ці бали? По-перше, на стіні у фоє школи висить «таблиця рекордів», де можна подивитися, хто скільки читає. По-друге, за кожні отримані сорок балів можна вибрати безкоштовну книжку. А по-третє, найактивніших читачів укінці року буде відзначено призами.
І, скажу я вам, конкуренція – рушій поступу. Деякі читачі на початку року лінувалися проходити тести: «Це нудно! Краще я в той час почитаю». А потім побачили, що в таблиці попереду люди, які читають значно менше. Звісно, це обурює, тож треба скоренько взятися за тести, щоб показати, чого ти вартий. А якщо наприкінці року отримаєш читалку чи гірку книжок – хіба зусилля не були того варті?
Деякі школи за заповнені читацькі щоденники видають сертифікати на маленькі піци чи печиво. Було би бажання, а спосіб заохочення можна знайти. Одразу ж пригадується ініціатива книгарні-кав’ярні «Моя книжкова полиця» в Києві, коли вони пригощали какао за дванадцятки. Гадаю, схожу ініціативу можна було б запровадити й за прочитані книжки.
Далі буде: чекайте продовження матеріалу від Наталії Ясіновської 🙂