Догоридриґові історії та їхні герої
Люди люблять розказувати історії. Можливо, не всі, але все ж таких людей дуже багато. Вони розповідають їх у компаніях, у колі рідних, своїм дітям-онукам… У деяких сім’ях часом складається традиція робити вечірні посиденьки з піснями, оповідками та анекдотами. Про одну з таких родин вирішила розповісти дитяча письменниця Соня Атлантова.
Ми маємо: маму, тата, доньку, сина, бабусю та їхнього песика. Прізвище родини – Загогульські, песика кличуть Лоренцо. Про Лоренцо я не просто так згадала. Адже в «Оповідках Загогульських» і він має свою історію.
«Руся висіла на другому ярусі двоповерхового ліжка, звісивши голову донизу. Саме тоді вона й помітила дивну річ. Виявилось, що коли висиш догори дриґом, усе стає трохи іншим. Обличчя робляться водночас знайомі й незнайомі, кімната перетворюється, стіни розсуваються… Усе ніби лишається тим самим і водночас цілковито змінюється»
Загалом сюжет книжки зрозумілий: представники родини розповідають по черзі різноманітні незвичні історії. Придумала цю родинну забаву донька Руся, коли висіла догори дриґом. Головна вимога: оповідка має бути не просто небуденною, а догоридриґовою. І щоб виконати цю вимогу, часом і справді доводиться ставати на голову. Чи перехилятися головою вниз.
Перша розповідь належить Русі й починається словами «До мене в садок прийшов мамонт». Погодьтеся, не кожен день можна зустріти такого відвідувача. Потім ініціативу перехоплює її брат Женька. Його історія також про незвичних візитерів. Проте дія відбувається в школі.
Діти долучають до забави маму, що розповідає про своє дитинство, тата – шанувальника хитромудрих сюжетів, а також бабусю. Часом історії нагадують трилер, іноді побрехеньку. Це може бути оповідь про дорослішання, або й про впадання в дитинство. Деякі історії нагадують сни. От коли йдеш дорогою і раптом розумієш, що вже їдеш на велосипеді, а за поворотом опиняєшся за кермом автомобіля та зненацька злітаєш у небо.
«Оповідки Загогульських» веселі та позитивні. А малюнки Ганни Осадко чудово доповнюють текст. Художниця вихоплює з розповідей кумедні моменти та знакові повороти сюжетів.
Деякі герої розповідей Загогульських настільки колоритні, що довго не забуваються. Мій топ –песикиня пані Псю та її компаньйонка ворона Йоганна Вікторівна, кіт Барсик, що намагається навчитися стрибати з парашутом, а ще таргани пана Іваненка, які невтомно співають «Червону руту».
Отже, щоб пореготати та провести цікаво час, читайте «Оповідки Загогульських». А якщо цього вам буде замало, пропоную стати на голову і придумати свої догоридриґові історії. Або одне одного за руку тримальні. Або на одній нозі довгостоячі. А ще на ніч розповідальні. І обов’язково міцно обіймальні.
Купити книжку на сайті видавництва «Ранок».
