Не просто іграшка
Напевно, в кожної дитини є Ота Особлива Іграшка. Яку найбільше хочеться обійняти, яка, здається (а може, не лише здається), завжди готова тебе вислухати. І навіть поговорити – поглядом, усмішкою або тільки тобі чутними словами.
Саме про таку іграшку, бузкового ведмедика Буню, мовиться в книжці Мар’яни Горянської. Так-так, це великий бузковий ведмедик, і належить він хлопчику Ромчику, тож відходимо від стереотипних уявлень про «хлопчачі» й «дівчачі» іграшки та кольори.
Уперше бузкового ведмедика ми зустрічаємо в іграшковій крамниці. У взаємодії з іншими іграшками ми бачимо його як дуже ніжну, тактовну, чутливу особистість. Загалом сцена спілкування іграшок нагадує дітей у дитсадку або в початковій школі. Такі очевидні паралелі дають можливість дитині-читачу глибше співпережити ведмедикові.
Та ось він потрапляє у квартиру до Ромчика, котрий називає ведмедика Бунею. Тут вони разом проживають чимало: хворобу та одужання, незгоди та примирення з батьками та Роминими однолітками, ігри та подолання страхів. І з кожної історії виходять трошки іншими, мудрішими. Зрештою, як усі ми.
Однак хочеться особливо підкреслити: «Бузковий ведмідь, або Живий іграшковий Я» – все-таки книжка для читання дорослими дітям. Адже питання, порушені в ній, часом дуже нелегкі. Наприклад, насильство в родині та породжена ним дитяча агресія. У книжці є розділ, у якому до Ромчика з Бунею приходить дівчинка Катруся зі своєю лялькою Мірандою (Мірою). Буня із жахом виявляє, що дівчинка б’є свою ляльку.
«– Це моя лялька! – заливається слізьми Катруся. – Хочу – б’ю, хочу – обіймаю!
– Ось так вона й заспокоїться, – пояснює мені Міра.
Я вже й сам бачу. Але ж якось це… неправильно.
– Хтось б’є маму, мама б’є Катрусю, Катруся б’є Міру, а Міра…
– Міра нікого не б’є, – сердито перебиває Міранда».
Такі фрагменти дуже емоційно наснажені і тривожні, тому біля юного читача має бути дорослий, який, по-перше, вирішить, чи варто саме цей фрагмент читати саме цій дитині. А по-друге, зуміє знайти потрібні відповіді на всі дитячі запитання, викликані цим текстом.
Окремий бонус для читачів – вірші в кожному розділі. Вони допомагають зрозуміти-відчути настрій і сенс кожної історії. Але цілком можуть існувати й без прозової частини. Адже, можливо, комусь із читачів спаде на думку вивчити напам’ять для якоїсь слушної нагоди кілька цих поетичних рядків. Наприклад:
У світі бузковому все ароматне.
Там дні і ясні, і легкі.
Натхнення й варення, і звуки, й кімнати
Бузкові, неначе бузки.
Наприкінці книжки Ромчик «уже дорослий», адже «сам їздить у школу і може розігріти собі обід». Однак Буня лишився його другом, живе тепер у Ромчиковій кімнаті на підвіконні та час від часу розповідає другові казки. Напевно, в багаторічній дружбі хлопчика з бузковим ведмедиком чимало і дорослих, і юних читачів упізнають свої почуття до улюблених іграшок. Навіть якщо це не ведмедики. І не бузкові. 😉
