Як це – жити неквапливо
Час і простір в уяві дитини та дорослого дуже відрізняються. Коли ти маленький, усе здається таким гігантським. Коли ти малюк, відстані й дороги такі довгі та безкінечні. Коли ти дитина, час тече повільно й розмірено.
Дорослі ж, навпаки, кудись поспішають, намагаються встигнути зробити все й одразу, а ще постійно кваплять інших і пришвидшують процеси.
Коли моєму синові виповнилося років чотири, нам подарували «Улюблені вірші-2» від видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». І тоді мене надзвичайно вразив віршик «Швидко» польської письменниці Данути Вавілов у перекладі Ірини Кононенко.
Пам’ятаєте початок віршика? «Швидко встань і одягнися! / Швидко снідай, не барися!» А далі: «Швидко, наш трамвай тікає! / Швидко забігай до класу! / Швидко, бо немає часу!» На що малюк відповідає: «А я хочу самостійно / по калюжі йти спокійно, / їсти бублик півгодини / і дивитись на машини…» І вкінці: «Зрозумійте, це – важливо: / хочу жити не-квап-ли-во!»
Після цього віршика зразу вирішила збавити темп, не поспішати, не підганяти малого, дослухáтися до його бажань, давати більше часу, щоб роздивитися, зрозуміти, оцінити, запам’ятати… Бо діти справді мають власний темп. І нам, дорослим, не варто нав’язувати їм свою швидкість і оцінювати їхню вправність з висоти власних умінь та досвіду.
Коли я прочитала цьогорічну новинку від видавництва «Ранок» – книжку-картинку Аліни Штефан «Калюжа» – мені одразу пригадався віршик Данути Вавілов. Адже і образи впізнавані, і ситуація схожа, і калюжа є…
Отже, маємо заклопотану матусю, яка зранку постійно поспішає. Вона швидко збирає малюка в садочок і часто змушена доганяти трамвай. І ось одного ранку хлопчик вирішив: не буду квапитися! Зайшов у калюжу – й ані руш. А мама ж поспішає, мамі ж на роботу…
Що було далі – не розповідатиму. Але Аліна Штефан цікаво описала вирішення цієї надскладної ситуації. Є такий вислів: «Не можеш перемогти – очоль». У «Калюжі» приблизно так і вийшло.
Особливої уваги в книжці заслуговує робота ілюстраторки Марічки Трушковської. Вона не тільки художньо оформила оповідь, але й додала ігровий момент. У книжці є розгорт-лабіринт. Дітям пропонують знайти правильну доріжку та порахувати калюжі по дорозі.
Моїм найулюбленішим розгортом у книжці є той, де зовсім немає тексту. Там ми бачимо головного героя, який просто лежить на опалому листі в парку та дивиться в небо. Це так медитативно. Мені також захотілося присісти поруч і глянути в небеса.
Нам усім потрібно іноді зробити паузу – зупинитися, подумати, помріяти… Бо час летить. І щоб насолоджуватися моментами, треба дозволяти собі «жити не-квап-ли-во».
Купити книжку можна ТУТ.
