Боятися можна й не соромно


Дитяча книжка розвиває, дарує естетичну насолоду, збагачує дозвілля, формує смак, може бути другом і навіть членом сім’ї. БараБука давно мріяла поговорити й про ще одну напрочуд важливу «функцію» дитячої та підліткової літератури – «терапевтичну». Разом із дитячим та родинним психологом, письменницею й мамою Світланою Ройз ми започатковуємо цю розмову: чи книжка може стати «ліками», яке «дозування», в чому може допомогти талановита історія, поезія, казка? Сьогоднішня тема – дитячі острахи й страхи. Огляд тематичних видань українських письменників: як у люблячому товаристві нетравматично побоятися, полякатися й, може, навіть пожахатися разом із персонажами?

DSC_1212

Сашко Дерманський. День народження привида (Фонтан казок, 2017)

Моя улюблена книжка з серії «страшних». Для дітей і дорослих 5+. Перш ніж почала читати, була вражена ілюстраціями. Потім виявила, що це акварельні ілюстрації, виконані на шовку. Акварель пробуджує наші почуття, шовк – матеріал, який їх проявляє, підкреслює крихкість, гнучкість-плинність і «прозорість».

Усі історії в цій книжці «страшно» добрі й акварельні. Привидка Марта, яка «ледве не ожила» від чутливості, привид Громобій, якому не щастить і який лякає літаки, обертаючись на гарнезні хмари, а потім раптово перетворюючись на щось страшнюче. Але він мав нікудишню вдачу – тож йому трапляються літаки, яких не так легко злякати :).

А ще тепер я знаю, що «буцімто» привиди, котрі з’являються завдяки простирадлам, шурхотять у шафі обгортками від ірисок… А Зелепонь Квартальна, виявляється, змінює тексти телевізійним ведучим і коментаторам. Тепер я розумію, звідки «на екрані» в деяких промовах та інтерв’ю інколи чути нісенітниці… А завдяки одному творчому привиду з’явився соус майонез :).

Усі «привидські» історії – з дуже добрим гумором. Навмисне не розповідаю про інші, щоб ви самі їх «скуштували».

Я дуже уважна до того, як автори «закривають процес». У деяких книжках варто було б робити спеціальні прийоми, щоб відокремити світ фантазії (терапевтичний процес) від світу реального, щоб повернути читача до реальності. У книжці Сашка Дерманського в останньому розділі стоїть витончена майстерна крапка. Акварельна й ніжна, як малюнок на шовку. Ця книжка точно буде на нашій дитячій поличці.

собака

Сергій Лоскот. Великі собаки бояться маленьких дівчаток (Віват, 2016)

Для дітей 3+. Книжка про маленьку неслухнянку, яка вирішила затоваришувати з собакою. Але ж тато їй сказав, що велика собака гарчить, виявляється, тому, що боїться маленьких дітей… З’ясувалося, що «собака – дууууже велика дівчинка з купою талантів. Вона має багатий внутрішній світ, тільки про це, окрім мене, ніхто не знає….». Книжка підійде всім, хто боїться собак :). Єдине, чим би я доповнила історію (ви зрозумієте після прочитання), – не обов’язково хворіти, щоб мрії здійснювалися…

монстр

Галина Ткачук. Тринадцять історій у темряві (Темпора, 2016)

Ми ж знаємо, що страшні історії ховаються при сонячному світлі. А ось у темряві оживають. Особливо, коли чують число 13 (саме 13 історій у «страшній збірці»). Коли ми читаємо «страшні історії» дітям, ми їм «кажемо»: боятися можна і не соромно. Можемо озвучувати свої страхи, дивлячись їм «у вічі». У цій книжці ми привносимо в темряву світло усмішок і фантазії.

В арт-терапії страхів часто використовується чорний папір – «територія страху». Багато сторінок у книжці мають чорне тло. Ми заходимо з дитиною на «територію страху», беремо його «за руку» – і разом виходимо на «світло і ясність». Книжка нагадує історію про «чорну-чорну-руку в чорній-чорній кімнаті», історії, які розповідають один одному діти 6-10 років. Розповідають і самі бояться :).

Кожна історія в цій книжці закінчується жартом, який можна «програвати» разом із дитиною. Першу історію, про «прозорого дядька», я би закінчувала грою в «Гав!»: домовляємося промовляти його, коли страшно. Другу історію можна доповнювати, перераховуючи все «чорне-пречорне». Після прочитання третьої разом із дитиною можна намалювати або зробити аплікацію з розбездзявкою, яка смішить або охороняє в темряві, або звеселяє в похмурі дні. Четверта історія: після неї своїм страхам можна домальовувати ніжки, зябра, капелюхи, називати смішними іменами, вигадувати прізвища… і уявляти, що в кожного «страху» є своя місія й задача. П’яту казку я не відчула. Точніше, для мене вона залишилася просто історією, яка викликає усмішку.

Цікаво, що авторка – свідомо чи несвідомо в кожній історії використовує різні канали сприйняття – візуальний, аудіальний. Історія «Волохате волосся» справді відчувається «волохатою»… У книжці на нас чекає зустріч із Серединожером, і з турботливим акордеоном, і з літаючим ліфтом, і з Брехлом Нещасним… Після читання я б порекомендувала сказати: «Стоп, гра!». Гучно стулити розкриту книжку й уявити, що всі «страшилки» залишаються у книжковому світі, а страшилки, котрі навіть не описані, – туди вирушають.

Можливо, в дитини виникне ідея написати свою книжку про страшилки або намалювати на чорному-чорному папері свій страшний-страшний комікс.

лякація

Іван Андрусяк. Лякація (Фонтан казок, 2017)

Сучасні вірші для дітей 4-10 років (і дорослих). Про «Лякацію» – котра виявляється акацією – у книжці пречудовий вірш…

А мій улюблений – оцей:

Дружити з бегемотом
Це не проста робота
Потрібно тонни поту пролити сто разів
Щоб друг тебе ледачий
Прокинувся й побачив
А вже коли побачить –
Щоб друг тебе не з’їв…

Кожен вірш тут можна перетворити на гру. Наприклад, ставити запитання: а в тебе є такий друг-бегемот? А ти буваєш таким другом-бегемотом?…

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар