Ілюструю книжки для дітей: Іван Сулима
Роботи «династійного» ілюстратора Івана Сулими давно відомі кожному вибагливому читачу. Воно й не дивно, адже інтерактивна казка «Котигорошко», «Шустрик» Мар’яни Князевич, оповідання Террі Тетчел та інші книжки, до створення яких долучився талановитий художник, полюбилися малим читакам далеко за межами України. Крім створення ілюстрацій, Іван разом із дружиною виховує двох донечок, грає на гітарі та мріє побачити всі великі художні музеї світу.
БараБука розпитала казкового ілюстратора про робочий процес, творчі плани та улюблені книжки.
– Як Ви прийшли в дитячу ілюстрацію?
– Робота з книжками – це спадкове. Батьки в мене – художники-графіки (Костянтин Сулима та Інна Козіна – Ред.), займаються ілюстрацією, у тому числі й дитячою, тож у дитинстві я кожен день бачив, як вони малюють. І собі малював потроху.
Удома зазвичай було багато дитячих книжок, які я дуже любив роздивлятися. Пам’ятаю, як, іще навчаючись у школі, був вражений ілюстраціями Владислава Єрка до «Снігової Королеви», не міг повірити, що таке можна робити в дитячій книзі. Але остаточно зрозумів, що дитяча ілюстрація – це моє, коли працював над своїм дипломним проєктом – книжкою «Котигорошко». Тоді й зрозумів, що робота над дитячою книжкою – це мрія, до якої треба йти.
– Як у Вас відбувається процес роботи над ілюструванням дитячої книжки?
– Cпершу, після прочитання тексту, я шукаю референси, починаю скетчити основних персонажів, їхні емоції, пози, різні предмети, рослини й деталі, які зустрічаються в тексті. Зазвичай це дуже маленькі дудли, які я потім сканую і їхній основі у Photoshop малюю ескізи розворотів, розміщую текст, працюю з ритмікою книги. Уявляю, як книга буде читатися дитині, аби правильно розставити акценти й утримати увагу читача. Зазвичай робота над ескізами триває місяць-два.
Після затвердження ескізів працюю над оригіналами в кольорі. Також я люблю працювати з густими тінями і світлом, що теж не складно робити в цифрі. Загалом робота над однією книгою у мене займає рік-півтора.
– У випадку роботи з творами сучасних письменників, допомагає чи заважає особисте знайомство з автором книжки? Який вплив справляє автор на діяльність ілюстратора?
– Так, допомагає, але за умови, що авторові(ці) на сто відсотків подобаються роботи ілюстратора. З мого досвіду знайомства з авторами були завжди радісним і натхненними, давали змогу легше розуміти одне одного.
«Робота над дитячою книжкою – це мрія, до якої треба йти»
– У своїх ілюстраціях Ви досконало пропрацьовуєте деталі. Чи не нудно промальовувати кожну ниточку на ліжнику або листочок на дереві?
– Загалом працювати з деталями, об’ємом, світлом мені дуже цікаво. Таким чином я наче досліджую оточуючий світ. Але в такому підході до роботи є великий мінус – це час. Одна ілюстрація в мене забирає приблизно два-три тижні, тому важко встигати зробити все, що хочеться.
– Ваші малюнки до книжок Террі Тетчел (Terri Tatchell) полюбилися дітям в усьому світі. Розкажіть про роботу над цим проєктом.
– Террі побачила мої малюнки до книжки «Шустрик», які я розміщував на Behance, і запропонувала мені попрацювати над її книжками. Вона – відома у світі канадська сценаристка та зоозахисниця, яка задумала серію дитячих книжок, щоб привернути увагу до тих тварин, що зникають. У творчому плані Тетчел дала мені повну свободу: приймала всі мої ідеї і дуже радісно реагувала на кожен новий малюнок. Загалом ми зробили чотири книжки: про Ай-ай, Панголіна, Окапі та Довгоп’ята. І ще плануємо п’яту.
Найцікавіше в роботі – це малювати та стилізувати самих тварин, оскільки вони маловідомі, немає якогось стереотипного образу і можна відштовхуватися лише від свого бачення. Дуже цікаво досліджувати й переносити до книжок місця, в яких вони живуть, рослинність, пейзажі, комах та птахів, що мешкають поруч. Загалом, великою мірою успіх серії – заслуга Террі. Вона багато робить для просування цих книжок: проводить шкільні читання, автограф-сесії, дає інтерв’ю. Усі зароблені кошти вона надсилає до благодійних фондів, які опікуються цими тваринами.
– Вам однаково чудово вдається зобразити і допитливих лисів, і казкових велетів. А яких персонажів любите малювати більше за інших?
– І тих, і інших. Головне, щоб у персонажа була наявна якась казковість. Наприклад, якщо тварина в історії розмовляє, то дуже цікаво працювати з її емоціями. Або, якщо у героя є якісь особливості – характер, зовнішність, якісь суперсили. Я, наприклад, зараз працюю над «Дивовижним чарівником країни Оз» Френка Баума, мені дуже легко працювати з романтичним Бляшаним Лісорубом, веселим Страшилою та боязким Левом. А от робота із дівчинкою Дороті іде найважче, оскільки в тексті вона дуже «нейтральна».
– Ви ілюстрували інтерактивну казку «Котигорошко», як сьогодні справи в цього героя? Чим відрізняється робота над інтерактивною книгою та ілюстрацією для паперового видання?
– Я малював «Котигорошка» як свій дипломний проєкт, було кілька розгорток, обкладинка і титул. Потім, коли мої друзі вирішили зробити інтерактивну книжку на основі цих малюнків, я адаптував їх під формат планшета й домалював ще близько двадцяти слайдів. Книжка була досить успішною, про неї навіть написав Kirkus Review. Мрію адаптувати малюнки під книжковий формат і знайти видавця. Загалом робота над інтерактивною книжкою дещо складніша, але й цікавіша, оскільки відразу треба продумувати різні спецефекти, рухи персонажів, зміни кольору тощо.
– Тепер популярно бути не тільки ілюстратором, а й ілюстравтором? Чи мрієте про власну історію?
– Так, звичайно! У мене є деякі нариси, невеличкі скетчі про тварин, людей та, навіть, роботів, але вони ніяк поки що не складаються в окрему історію. Мабуть, до своєї книжки треба ще дозріти.
– Ваша родина – творча, а Ви – спадкоємець династії художників. Чи були у Вас спроби не бути художником? І чим би займалися, якби ілюстрація не захопила Вас?
– Мене ніколи в родині не змушували до малювання, це якось давалося мені легко. Складніше було відразу зробити це своєю професією. Я деякий час пропрацював поліграфічним дизайнером, верстав книжки, літературний журнал. Але плавно перейшов в ілюстрацію, хоча навички дизайнера мені досі допомагають у роботі. Важко відповісти, що б я робив, якби ілюстрація не захопила мене. Мабуть пробував би себе в 3D графіці або музиці – ці напрями мені теж дуже цікаві.
Книжкова порада від Івана Сулими:
«Буйвітер» (текст та ілюстрації Костянтина Сулими) та «Біда Навчить» Лесі Українки, (ілюстрації Інни Козіної). Дві книжки моїх батьків, які я досі люблю і які, без сумніву, вплинули на мій підхід до ілюстрування.
«Мене забули на Місяці» Ростислава Попського. Фантазійно-фантастичні ілюстрації Ростислава надихають і нікого не залишають байдужими.
«Війна, що змінила Рондо» Романи Романишин та Андрія Лесіва. Неймовірне оформлення та дизайн, та дуже важлива для всіх часів тема війни.
А також бонус від моєї доньки Марії. Серія книжок про Гімназиста від Андрія Кокотюхи. Перечитала всі по кілька разів. Захопливий дитячий детектив.
Розпитувала Ольга Сілакова. Фото з архіву Івана Сулими
