Казки заплутані, ламані, навиворіт
Автор: Інна Данилюк
Саме під таким заголовком – «Казки навиворіт» – у видавництві «Vivat» у листопаді 2023-го вийшла збірка казок Каті Сіль. Це визначення неабияк пасує до текстів, уміщених під обкладинкою книжки. І воно цілком могло б стати загальною назвою жанру, який у сучасній українській літературі для дітей відомий як «ламані» та «заплутані казки», або «ретелінг» (із англ. retelling – «переказ»).
Словосполучення «ламані казки» – це дослівний переклад із англійської (fractured fairy tales). Термін «Заплутані казки» запропонували авторки збірки «Котигорошка» (Ранок, 2021), а «ретелінг» – «Легендарію дивних міст» (Ранок, 2023) – ця збірка одержала відзнаку «Юнацька книжка року» від Топу БараБуки.
В англомовній літературі цей жанр з’явився у середині ХХ століття і, схоже, розвиватиметься й надалі. Тут не бояться переписувати (і видавати!) один і той самий сюжет незліченну кількість разів.
То що ж це за жанр? «Заплутані казки» є різновидом казки літературної. Однак, якщо авторська літературна казка – це цілком вигадана письменником історія, то «заплутана казка» є авторською переробкою класичного, переважно – фольклорного – сюжету. Прийомом «заплутування казок» також часто користуються творці анімаційних фільмів (найсвіжіший приклад – «Мавка. Лісова пісня»).
«Ламання казок» – це перепрочитання класичних історій, переосмислення їхньої моралі, окреслення нових наративів. Отак, скажімо, нині дівчаткам не хочеться лишатися в тіні своїх батьків, братів, чоловіків, принців і бути лише гарненькими, милими, послужливими принцесами чи Попелюшками, тому класичні казки про тих самих принцес і попелюшок можуть не подобатися ані їм, ані їхнім мамам. Однак фольклорні сюжети – архетипічні, вони – частина культури, і відмовлятися від них ніхто не мусить. І тут на сцену виходять саме «заплутані казки»: вони спонукають перепрочитати знайомі з діда-прадіда сюжети, розставити інші акценти й прописати нову мораль.
До того ж, ступінь переробки давньої казки може бути різним: від мінімального – коли всі персонажі, локації, конфлікти лишаються такими ж, як у фольклорному відповіднику, а змінюється, скажімо, лише мораль чи оповідач; до максимального – коли від класичної казки залишаються лише імена персонажів.
Звісно, однією з основних рис ламаних казок є розважальність, ці твори не моралізують, не повчають, а скоріше, смішать і веселять. Та, попри це, – розставляють нові акценти. І дуже приваблюють читачів. Ти наче заходиш у старий замок, у якому був колись у дитинстві, і бачиш щось зовсім нове. Бо тут попрацював реставратор, що відкрив потаємні кімнати й ходи, по-іншому розставив меблі, відполірував давню мозаїку – і вуаля – це вже не той закинутий палац, який ми пам’ятали, а нова велична будівля!
Коли бачиш на полиці у книгарні чергову переробку «Попелюшки» (скажімо, розповідь огидних сестер), рука сама тягнеться її купити, бо ж – це наче дивитися наступну серію улюбленого серіалу.
Ще одна важлива риса – еклектичність: тут можна змішувати все і всіх: персонажі кочують із казки до казки (Колобок разом із Кривенькою Качечкою), локації стають непередбачуваними (Івасик Телесик у сучасному Тернополі), одна історія може бути розказана різними персонажами (як у «Голосі в моїй голові» Наталії Довгопол).
Особливо яскраво ця еклектичність простежується саме в «Казках навиворіт» Каті Сіль: тут змішані мотиви східної казки («1000 і 1 ніч»), західноєвропейської («Джек і бобове зерно») та української («Коза Дереза»). Таким чином українська народна казка цілком органічно постає в загальносвітовому казкарському контексті.
Головні герої Катиної книжки, як і пасує персонажам «ламаних казок», розвиваються протягом історії, вони не статичні, не скуті умовними функціями. Вправно прописані психологічні портрети, особливості мовлення та поведінки. «Заплутані казки» дають голос кожному персонажеві, їхні історії тепер почуті, їхня точка зору й мотивація розтлумачені.
Формою казки теж може бути не лише оповідь, а навіть список (як у «Марі, високе IQ» Оксани Лущевської) і вірш (як у «Казці про серце в залізній скрині» Анни Хромової).
Щоб переписати давні сюжети, письменники вдаються до різних прийомів: селять знайомих персонажів у нові локації. Скажімо, в «Легендарії» герої функціонують у сучасних українських містах. Власне, міста теж стають повноцінними персонажами, чого немає в народних казках, де локації – то радше функції.
Назагал, оскільки в «Легендарії» вміщені історії для підлітків, «казковість» у них – дуже умовна, часто від класичного сюжету лишається лише мотив, персонаж чи предмет (як калинова сопілка в Н.Довгопол).
Тоді як у збірці «Котигорошка» чітко бачимо, яку казку було переписано (уже із назв). Хоча й тут втручання у класичний сюжет теж може бути мінімальним (як у «Греї» Валентини Вздульської – де, фактично, був змінений лише фінал, однак це цілком перевернуло мораль казки, зробило її сучасною та глибокою).
Цікаво читати класичний сюжет, у якому змінено головного (чи другорядного) героя (як у «Кожум’яці & Змії» Мії Марченко, «Колобкові» Анастасії Лавренішиної) – тоді казка звучить свіжо й несе наративи, що відповідають сучасності. Скажімо, головна героїня «Кожум’яки & Змія», князівна Анна, – не пасивна принцеса, що когось чекає-виглядає з башти, а вправна дипломатка, яка сама всіх виручає.
Часто автори переповідають історії вустами негативних персонажів, змінюють наратора – і це цілком змінює перспективу, дозволяє поглянути на ситуацію з іншого ракурсу, знайти в ній глибинніші смисли. Відповідно, й самі ті негативні персонажі часто постають перед читачем не такими вже й негативними (як зміючка Оленка в «Зеленій Олені» Галини Ткачук).
Варто зазначити, що переписувати народні казки українські письменниці почали давно і в сольних книжках. Приміром, Оксана Лущевська створила «Залізного вовка» (ВСЛ, 2019) та «Вовчика-колядника»(Братське, 2013), а Галина Ткачук переосмислила «Рукавичку» у книжці «Синя коробка» (Ранок, 2017).
Тож чекаємо на продовження захопливого серіалу під назвою «Українські народні казки»!
Підказочка: Дара Корній уже навіть персонажів для нас визбирала й видала серію книжок «Чарівні істоти українського міфу» (Vivat) – лишилося тільки переписати змалку знайомі сюжети.
Котигорошка. Заплутані казки. Тексти: Анастасія Лавренішина, Галина Ткачук, Оксана Лущевська, Аліна Штефан, Мія Марченко, Валентина Вздульська, Саша Кочубей, Анна Хромова. Ілюстрації: Наталія Чорна. – Харків: Ранок, 2021. – 112 с.
Легендарій дивних міст. Тексти: Альона Сіліна, Наталія Довгопол, Ярина Каторож, Анастасія Куликова, Наталія Матолінець, Ірина Пасько, Дарія Піскозуб, Світлана Тараторіна, Ксенія Сокульська. – Харків: Ранок, 2023. – 336 с.
Катя Сіль. Казки навиворіт / Ілюстрації Наталії Кудляк. – Харків: Віват, 2023. – 64 с.
