Книжкова спрага, або Результати найбільшого авторського скайп-туру
Автор: БараБука
Використання нових технічних можливостей, які з’являються у класах українських шкіл, – це окрема велика тема, котра, передбачаємо, усе частіше виринатиме у вчительських та батьківських обговореннях. Адже увімкнути мультик на перерві або навіть переглянути на уроці тематичне навчальне відео – далеко не межа застосування сучасних технологій, котрі не лише дають доступ до інформації у різних її форматах, а й зв’язок між людьми, а зокрема – можливість «зустрітися», будучи за сотні, а то й тисячі кілометрів одне від одного.
Наші видавництва все частіше залучають письменників у різного типу скайп-зустрічі та вебінари. Однак, безперечно, чемпіонкою зі скайп-зустрічей у нашій дитячій літературі залишається Оксана Лущевська, відома дитяча письменниця, а також докторка наук у галузі освіти. Оскільки Оксана понад п’ятнадцять років живе у США, залишаючись дуже активною авторкою, в якої щороку в українських видавництвах виходить по кілька книжок, не дивно, що про секрети скайп-формату спілкування із читачами БараБука звернулася саме до неї.
БараБука: Скільки у вас було скайп-зустрічей, за який час та за якими книжками? А також яка (приблизно) географія вашого скайп-туру?
Оксана Лущевська: Скайп-зустрічей було багато. Одна з моїх колег нещодавно пожартувала щодо мене, сказавши: «Ти – найскайповіша авторка України».
Якщо ретельно вести записи, то в рік я проводжу приблизно до 30–40 скайп-зустрічей. Наприклад, минулого року з командою «Видавництва Старого Лева» ми організували скайп-тур. Із середини березня й до початку травня провели близько 15–20 зустрічей. Я спілкувалася з різними віковими групами дітей у Львові, Києві, Вінниці, Луцьку, Херсоні, Тернополі. Ми презентували нову книжку «Опікуни для жирафа» і провели безліч багатогранних розмов про мої повісті «З води у воду» і «Задзеркалля», всі вийшли у «Видавництві Старого Лева». Цього року ми плануємо подібний скайп-тур із моєю фентезійною повістю «Залізний вовк», що нині готується до друку. Цю повість я написала за мотивами української народної казки, яку можна знайти за назвами «Королевич і залізний вовк» (наприклад, у книжці «100 казок» від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» чи онлайн. Ще 25 років тому була хороша книжка-білінгва «Залізний вовк». Про це можна прочитати на сайті «Букмоль»). Сюжет моєї повісті значно різниться, але я використала певні елементи з казки. Написання повістей на сюжети фольклорних казок – популярний прийом, який навіть вивчається теоретично в університетах США, Англії, Канади. В Україні важливо переоцінити й активізувати базу українських народних казок та інших фольклорних форм. Мрію порозмовляти про це і з юними, і з дорослими читачами. Сподіваюся, так і станеться в найближчому скайп-турі.
Мене часто запрошують на скайп-зустрічі видавництва «Ранок» та «Чорні вівці». Ми «ходимо» до шкіл, коледжів, бібліотек і навіть арт-студій. Таким чином, я не раз «бувала» в Харкові, Кропивницькому, Івано-Франківську, Калуші, Полтаві, Чернівцях, Дніпрі. У кількох селах і невеликих містечках різних областей. Часом запрошують і самі вчителі, викладачі, бібліотекари, куратори дитячих таборів і читацьких клубів.
Географія скайп-туру може розширюватися залежно від скайп-зв’язку.
Важливо, щоб зв’язок був хороший. Тоді спілкування виходить багатогранним і наповненим. Спілкування про книжки – необхідна і невід’ємна частина світоглядних і культуротворчих процесів у будь-якій країні. Якщо ж юним читакам вдається зустрічатися з авторами, то діє формула: книжка-читач-автор = FUN. Як результат, захват від зустрічі переростає в неймовірний досвід, який закладає дітям бажання читати.
Отже, до весни й літа я готуюся до скайп-зустрічей за книжками «Залізний вовк» (ВСЛ), «Скелет без шафи» (Літературна Аґенція «BaraBooka» та «Ранок»), «101 маяк», яку я написала у співавсторстві з цікавим автором, чиє ім’я ми ось-ось привідкриємо (Літературна Аґенція «BaraBooka» + «Ранок»), «Тигрик-оригамі» («Маміно»), «Мама прийшла!» («Крокус»)…
Справді, не можу дочекатися!.. 😊
БараБука: Скайп-зв’язок дає можливіть «приїхати» до читачів у ті школи та бібліотеки, куди письменники рідко доїжджають «вживу». То які вони, ці читачі? Кого знають із сучасних письменників? Що читають? Яких літературних героїв найбільше люблять? Які судження про книжки висловлюють?
Оксана Лущевська: Читачі з обласних центрів мають ентузіазм і «спрагу». Вони хочуть знати про сучасні книжки. Їм неймовірно цікаво побачити авторів. Вони часто повірити не можуть, що їх хтось із авторів «відвідує»!
Мій досвід, на жаль, показує, що діти мало знають наших дитліт-сучасників. Як, власне, й українських дитліт-класиків. Здебільшого, при запитанні про українських авторів, діти згадують Тараса Шевченка та Лесю Українку. Інколи називають Наталю Щербу. Більше називають радянських авторів. Або – книжки, які дійшли до нас іще раніше, з російськомовного ринку.
У пригоді ду-у-уже часто стає «Хрестоматія сучасної української дитячої літератури» (1–2, 3–4 класи) (ВСЛ). Якщо діти читали «Хрестоматію», то називають бодай когось із сучасників. Якщо ж ні, то я завжди раджу списки хороших книжок саме українських авторів.
Вчителі завжди дуже прості й гостинні. Судження здебільшого одноманітні: мовляв, до нас такі книжки й не доходять; або ми про такі, на жаль, і не чули.
Щодо літературних персонажів, то на запитання «Про що/кого ви любите читати?», діти відповідають, що про однолітків. Додаючи, що люблять книжки про те, що відбувається з ними самими; про пригоди; про тварин; інколи кажуть, що люблять читати тревелоги чи детективи. Рідше називають інформаційну літературу, наприклад, енциклопедії.
Майже ніхто не називає улюблених віршів. Утім завжди є кілька учнів, які хочуть розказати або прочитати вірш, який написали самі. Загалом, згідно з теоретичними та емпіричними дослідженнями, діти люблять поезію, яка відповідає їхнім віковим інтересам. Утім, в Україні зараз малий вибір поезії для дітей (така реалія книжкового ринку), яка б справді відповідала мовному, когнітивному, фізичному, емоційному, віковому розвитку читачів.
Щодо суджень про книжки, то з моїх спостережень діти зазвичай активно називають, що їм не сподобалося. Наприклад, 11-тирічний читач нещодавно зазначив, що у книжці, яку він читав, у тексті оповідається про одну пташку і є її опис, а от ілюстрація показує зовсім іншу пташку. Це його засмутило. Це свідчить про те, що візуальна грамотність дітей очевидна. Часто, на жаль, дорослі (не всі, звісно) не зважають на ілюстрації з точки зору візуальної грамотності, радше бачать ілюстрації, за браком кращого слова, як «оздобу» до книжки.
БараБука: Мабуть, найважча частина скайп-зустрічей – це контакт із аудиторією. Адже, на відміну від звичайного візиту письменника у клас, немає можливості взяємодіяти з окремими учасниками, ходити по аудиторії, навіть зоровий контакт часом досить утримувати досить важко…
Оксана Лущевська: Буває, що складно уявити розмір аудиторії і, відповідно, кількість дітей. Відеокамеру часом можна встановити так, що показує всіх, але це не завжди. Добре, коли хтось із дорослих скеровує трохи дітей: наприклад, якщо є запитання, то можна підійти до комп’ютера.
Та є чудова особливість у скайп-зустрічах! Діти ж активно користуються девайсами, а отже, зустріч по суті набуває сучасності. Девайс (айпед, ноутбук) водночас і розвіртуалізовує авторів, і віртуалізує їх. А це дітям цікаво.
БараБука: Яка ваша скайп-зустріч зруйнувала найбільше стереотипів про читання у маленьких українських містечках та селах?
Оксана Лущевська: Це був англомовний літній табір у містечку під Дніпром. Діти читали всі мої білінгви. Зустріч не базувалася суто на англомовному досвіді, це була просто зустріч із авторкою. Мене вразила готовність дітей до спілкування. А ще, що вони наперед прочитали про мої книжки (чи мої книжки/тексти). Одне слово, все, що змогли знайти.
Важливо сказати, що я мала стереотип щодо читання у великих містах – у Києві, наприклад. Діти читають, так. Але в моєму досвіді є й те, що в деяких школах і гімназіях діти нічого не чули про українських сучасників – маю на увазі, творчість «Аґрафки», Володимира Рутківського, Оксани Були, Лариси Денисенко, Тані Стус, Мар’яни Савки, Віолетти Борігард, Володимира Арєнєва, Валі Вздульської, Ані Хромової, Каті Міхаліциної, Івана Андрусяка… та багатьох інших моїх колег – авторів і творців дитліту. Звісно, бувають дуже начитані групи!.. І це мене тішить!
БараБука: Іноді вчителі пропонують інший варіант дистанційної участь в уроці: відеозвернення, записане зазделегідь. Як ви ставитеся до такого формату?
Оксана Лущевська: Як на мене це – маст. Чим більше діти бачать українських сучасних авторів і чим більше спілкуються з ними – тим краще! Такі дистанційні участі зацікавлюють не лише в тому авторові чи в тій авторці, що беруть участь у форматі, але й заоохочують знайомитися з іншим українськими авторами.
БараБука: Як найкраще підготуватися до скайп-зустрічі, якщо ти вчитель чи вчителька, і як підготуватися, якщо ти письменник чи письменниця?
Оксана Лущевська: Добре, коли вчителі/бібліотекарі/куратори готують групу заздалегідь. Коли читачі щось читали, або й дізналися вже щось про автора(ку), тоді вони чекають на скайп-зустріч із захопленням.
Щодо підготовки по-авторськи, то тут, на мою думку, важливо не ховати свою внутрішню дитину, тінейджера чи підлітка (залежить від вікової групи, з якою зустрічаємося). Відвертість і гумор – важливі. Та вагомо бути відкритим на багатогранні розмови, проговорювати будь-які теми. Уникати офіціозу.
А ще усмішки і «сердечка» завжди множаться у спілкуванні!
Також необхідно, вважаю, розуміти, що ми, автори, різнимося від юних читачів хіба життєвим досвідом, але ми схожі емоційними пластами. Життєвим досвідом ми можемо ділитися, а от емоціями – обмінюватися.
Ну і не забувати гратися! Одна з моїх 10-тирічних учениць з онлайн-курсів читання книжок по-англійськи Joyful Fox Reading Club якось запитала: «А гратися ми з вами будемо?». До 11-ти років діти обожнюють елементи гри.