Українська дитяча література як культурно-свідома відповідальність

Автор: Оксана Лущевська


Дитяча література є важливим фактором формування світогляду та культурної ідентифікації дітей. Ігнорування чи недостатня увага видавців до української літератури для дітей може мати серйозні негативні наслідки для нашого соціокультурного простору та формування української ідентичності. Активна державна підтримка вітчизняної дитячої літератури може суттєво покращити ситуацію, і потреба такої допомоги є нагальною.

Дитяча література, за метафорою дослідниці Рудін Сімс Бішоп, – це «вікна, дзеркала, двері». Завдяки книжці діти мають можливість «бачити» світ, уявно «входити в нього» і пізнавати своє власне відображення, цебто ідентифікувати себе з тими чи тими персонажами в тому чи тому соціумі.

Функція книжки як «дзеркала» наразі не усвідомлюється належним чином в українському суспільстві – ані на рівні видавничих стратегій, ані на рівні освіти. Це доводить статистика Ukrainian Reading and Publishing Data 2018: «Більшість українських видавців спеціалізуються на виданні перекладної літератури. Для 48% опитаних частка перекладної літератури у видавничому портфелі становить понад 50%. Тим часом як для 24-х респондентів частка становить навіть понад 75%».

Зустрічаючись із читачами у школах і бібліотеках, я завжди запитую, які книжки діти читають нині. Серед названих книжок тексти українських авторів складають менше відсотка.

Через майже цілковите домінування перекладної дитячої літератури наші діти, читаючи, не бачать себе у своїй країні, у тому середовищі, в якому вони живуть. Вони асоціюють себе з персонажами інших соціумів і культур, не відчувають себе активними діячами, а лише пасивними споживачами.

Діти також не помічають нашої власної розмаїтості, тобто плюралізму, і залишаються самі у своїх соціокультурних проблемах і радощах. Головне ж, крізь літературу вони не бачать себе складовими української нації, не бачать себе і свого місця на культурних та економічних мапах світу. Дитяча література – потужний механізм культурної ідентифікації. Втрачаючи її, діти перестають формувати континууми між минулим, сьогоденням і майбутнім України.

Читання, зрозуміло, не єдиний дієвий шлях щодо розвитку згаданих концептів, але все ж один із найуспішніших і найефективніших. Через домінування перекладної дитячої літератури відбувається помітне витіснення українських культурно-свідомих реалій, втілених у структурі мови. Українська дитина будує самоідентифікацію за допомогою перекладних книжок і мріє, як зізнавалася мені не одна з юних читачок, «виїхати до Вашингтона, як Джуді Муді».

Тепер в українському книговиданні для дітей час перекладної книжки. Літературна експертка Маріанна Кіяновська дає ще точніше визначення, називаючи головну тенденцію ринку – «книжка як новинка». Найчастіше ця новинка – це книжка в перекладі, тож у нас, повертаючись до Рудін Сімс Бішоп, переважає метафора літератури як «дверей». Якщо так триватиме й далі, то є ймовірність, що ці метафоричні двері ставатимуть дверима реальними.

Дитяча література відіграє величезну роль у формуванні світогляду дитини. Я вважаю, що завдяки такому буму перекладної літератури в нас формуватиметься покоління, схоже на генерації 1980–90-х років. До такого належали й мої колеги. Багато з них вірили, що десь там за кордоном краще, ніж десь тут в Україні. І мрія була одна: виїхати. Багато з них здійснили ці мрії. І найкращі «мізки» виїжджали і далі виїжджають із України. За статистикою, за дев’ять місяців 2018 року на постійне проживання до інших країн виїхало 6240 осіб.

Зрозуміло, що міграція має чимало причин. Утім ці фактори часто зумовлені і стереотипом, що «там десь» буде краще. Я вже понад п’ятнадцять років проживаю у США. Я виїхала працювати й учитися. Я мала нагоду пройти і «заробітчанські» шляхи, і навчання в магістратурі та докторантурі США, а також і викладання дитячої літератури в університетах США. З досвіду і спілкування знаю, що багато людей шкодують про переїзд, але так чи інакше лишаються жити й активно співтворити простір інших країн.

2013 року у «Видавництві Старого Лева» вийшла збірка «Мама по скайпу», до якої ввійшло і моє оповідання. Книжка підіймала тему соціального сирітства як наслідку трудової міграції і, в ширшому розумінні, комунікаційної прірви та наслідків цієї прірви. Вона отримала кілька винагород і відзнак, зокрема рейтингу «Книжка року 2013». Долучені до проекту письменники намагалися проговорити й активізувати нелегку тематику. А скільки «Мам по скайпу» напишемо ми згодом, якщо й далі рухатимемося легким шляхом заповнення книжкового ринку перекладними дитячими книжками?

Покладатися на свідомість і вибір видавців часто не можна. Зрозуміло, що їм доводиться працювати за законами ринку, бо дитяча література – це бізнес. Утім за державної ініціативи та активного введення української дитячої літератури у школи ситуація могла б помітно змінитися. Нині назріла нагальна потреба ініціювати на державному рівні підтримку для видавництв, які беруть до друку тексти українських авторів. Формами такої підтримки можуть бути:

  • ґранти;
  • податкові пільги;
  • престижні загальнонаціональні премії для дитячої літератури з грошовою винагородою та інформаційною підтримкою;
  • квоти для держзакупівель у школи та бібліотеки;
  • підтримка екранізацій українських книжок (розвиток українського кіно нині неабияк підтримується державою);
  • промоція на ТБ і радіо.

За такої підтримки видавцям доведеться змінювати своє ставлення щодо української дитячої літератури. А це необхідно для активного розвитку читачів, які формуватимуть Україну в майбутньому.

Мені як людині, яка захистила дисертацію з перекладної дитячої літератури у США і є авторкою, перекладачкою та консультанткою з розвитку саме української дитячої книжки, зрозуміло, що ці заходи, з іншого боку, можуть спричинити появу чималої кількості вітчизняних книжок сумнівної якості. Але ця проблема неуникна в будь-якій дитячій (чи дорослій) літературі на етапах трансформацій. Ми самі повинні будемо давати раду цій проблемі, «відсіювати» неякісне й доносити до юних читачів найкращі зразки. Крім того, перекладна дитяча література теж часто неякісна. Утім це рідко акцентується, якщо тенденцією ринку є «книжка як новинка».

Дитяча література – це культурно-свідома відповідальність. І наше завдання, як казав один із моїх колег-професорів Джоел Таксель, «активно й (дещо) агресивно» доносити до читача саме найкращі зразки дитячої літератури – «літературну літературу». Завдяки цьому ми можемо розвивати розумних, скептичних, завзятих читачів, а відтак – поміркованих, відкритих і чесних громадян України.

В інтерв’ю «Усі історії починаються зі слухання» Ульф Старк зазначає, що «бути письменником для країни – означає писати на високому рівні. Якщо ти не можеш змінити творчістю багато речей «зовнішнього» світу, то можеш зробити свій внесок до «внутрішнього» світу і для «внутрішньої країни». Я вважаю, що сьогодні в Україні вже сформувалася хороша спільнота дитячих авторів із сучасним мисленням і баченням, і ми маємо всі шанси творити літературу хорошого рівня. Державна підтримка як внутрішній двигун має розпочати процес. Інакше ми матимемо зворотній рух, який вестиме до сиквелів чи триквелів «Мами по скайпу».

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар