Якби не було Іґніса – не було б і Ґайї
Обережно! Чимало читачів цього товстунця у процесі читання виявили в себе нестримне бажання мати чарівні ключі. Утім, чимало інших шанувальників фантастики іще борються з нестримним бажанням мати цю книжку. Чи варто її читати узагалі?
Пропонуємо до вашої уваги рецензії на книжку «Всі мої ключі і Ґайя» Наталії Матолінець – від учасниць Підліткового письменницького клубу «П’ятниця. Вечір», який збирається онлайн щоп’ятниці на базі Центральної бібліотеки ім. Тараса Шевченка для дітей міста Києва під керівництвом Галини Ткачук.
Витончена іронія, напружена інтрига, новий поворот
Люблю книги Наталії Матолінець, адже кожна історія – нова, унікальна і неповторна, але там завжди можна вловити одні й ті самі нотки, які з’являються чи не в кожній книзі: витончена іронія, напружена інтрига, новий поворот – це завжди новий хід, і ти ніколи не знаєш, чи не провалиться наступної миті асфальт у тебе під ногами! Власне, подеколи так і буває, адже земля просто тікає з-під ніг, а в голові аж паморочиться від карколомних пригод, сюрпризів, які чекають звідусіль, і того, що жодна сторінка не схожа на попередню, а тим більше жодна нова книга, навіть якщо це серія, власне, частиною якої є «Всі мої ключі і Ґайя».
«Жодна відповідь на важливі питання (Хто ти? Де ти? Що сталося?) не приходила. Та й чи такі вже важливі відповіді, коли стоїш на краю?..»
Позаяк мені було приємно повернутися туди, де усе хоч віддалено знайоме. Адже як і кожному, хто читав інші книги цього циклу – «Академію Аматерасу» та «Гессі» – мені було відомо, хто такий цей таємничий Арден із видінь Ґайї чи загадковий чоловік, який мимохідь з’являється серед сторінок усіх трьох книг, я була знайома з головним героєм Іґнісом і його бурхливою, як вихор супутницею, яка з перших сторінок зачарувала мене своєю особливою харизмою, життєрадісністю і прагненням спробувати геть усе (це включає і неодноразове втягнення Іґніса у небезпечні авантюри), а ще, звісно, вмінням дивувати ледь не через сторінку!.. І зізнаюся, що ловити мимовільні флешбеки авторки було невимовно приємно, особливо розуміючи, що ці на перший погляд маленькі і незначні деталі, помітні тільки читачам, які знайомі з попередніми книжками, теж рухають сюжет і грають невід’ємну роль у книзі.
Однак її також можна сміливо читати і тим, хто не знайомий з минулими книгами, адже ще з перших сторінок починається шалена динаміка, нові майстерно сплетені інтриги і загалом єдине, що пов’язує цю книгу з попередніми, це маленькі деталі, ледь помітно вплетені між сторінками. До того ж у кожному закапелку цієї історії завжди чекають нові і нові сюрпризи, а ще нотки іронії, проведені через головного героя – трішки недовірливого і невпевненого у собі молодого мага Іґніса; наївність і радісна сторона книги через не то людину, не то чаклунку, теж головну героїню – Ґайю, яка, як іскра, збурюватиме все і всіх та невпинно привертатиме увагу, і магія, яка, як і у кожній казці, прихована за ширмою, про яку знають лише обрані, а саме – зарозумілі і гордовиті маги, які уміють чаклувати своїми магічними ключами: відкривати чарівні Двері до таємничих Декорацій по ту сторону, створювати ілюзії чи битися в поєдинках…
Словом, взявши цю книгу до рук, я поринула у невпинну мандрівку, сповнену нових відкриттів, поворотів, і я ніколи не знала, які двері відкриються мені за новим рогом, які нові загрози, небезпеки, скелети у шафах і втечі чекатимуть на героїв, а інтриги не відпускали мене до кінця!.. І я однозначно раджу цю неймовірно магічну книгу-пригоду кожному!
Олександра Гламазда
Образи двох головних героїв
Головні герої мені запам’яталися своєю індивідуальністю, адже Іґніс має дуже іронічний образ: інколи йому все не подобається і він жаліється на свою союзницю, тобто Ґайю. Сама ж дівчина весела, життєрадісна і бачить у всьому чистий позитив, радіє кожній маленькій дрібниці. Їй цікаво, як же влаштована світобудова магічного всесвіту. Іґніс більш стриманий, відповідальний і завжди має холодну голову, можна сказати, він у цій ситуації – за головного. Але, хоч головна героїня не має магічних здібностей і не схильна до чаклування, тобто не може захищатися, тут її роль – підтримувати моральних дух. Вона може розрадити чи збадьорити будь-кого, якщо потрібно. Хлопець подає нам приклад хоробрості й сміливості, він не здається і доводить справу до кінця, якщо вже взявся за її виконання. Іґніс упевнений, цілеспрямований, ну, і, звісно, відповідальний, не перекладає вину на інших. Головний герой завжди думає перед тим, як щось сказати, обачний до слів, намагається не розповісти зайвого. Ґайя ж – добра, чесна, ніколи ні на що не скаржиться, допитлива і хоче досягнути більшого. Подорож з її супутником видається їй цікавою мандрівкою.
Отже, якби не було Іґніса – не було б і Ґайї, і навпаки. Вони – ідеальна пара і чудово доповнюють одне одного.
Флоріана Раку
Добро і зло
Подивимося на двох головних героїв: Еміліуша і Ґайю. Ці двоє, з одного боку, хороші, а з іншого – погані. Еміліуш міг убити Ґаю, але не вбив. Але з іншого боку, він постійно ображав людей, і вона тоді була потрібна тільки для ключа. Ґайя з самого початку була якимось невідомим персонажем. Вона була «поганою» протягом, напевно, першого розділу, а потім «хорошою», і так декілька разів. Це якось перевантажує твір. Було б класно, якщо б лише один головний герой був таким загадковим. Але у такий спосіб Наталія і заохочує читача ознайомлюватися з твором, щоб зрозуміти хто ж все-таки добрий, а хто злий.
А все разом читається важкувато, і можна було менше загадковості, все-одно круто!
Ела Коваленко
Поки не ввійшла в курс справи, не розуміла, що це таке і навіщо воно
Дуже сподобалася ідея авторки використати у книзі в ролі магічних предметів ключі, а не звичні усім нам чарівні палички чи капелюхи, що додало твору родзинки та вирізнило його з-поміж інших. До того ж вийшло доцільне поєднання із Дверима та загадковими Декораціями – місцями вивільнення сили, які вони можуть відчиняти. Поки я не ввійшла в курс справи, не розуміла, що це таке і навіщо воно. Читаючи, я навіть отримувала певну насолоду від описів краси й деталізації ключів, адже чим давнішими та масивнішими вони були, тим більш вважалися коштовними, що теж додавало їм таємничості, привабливості… Про стихійну силу та чарівні можливості ключів я взагалі мовчу, бо ж після прочитання навіть я була б не проти мати пару-трійку таких у себе, за можливості звісно 🙂
Також не змогла пройти й повз історії про їх появу та створення, які дуже вдало вписалися в загальну картину книги і дали змогу проникнутися атмосферою цього всесвіту і пізнати його ще більше! Особливе враження на мене справила розповідь про Ніч Ключників, яка стала кризовим і водночас вирішальним моментом в історії магів, який змінив хід подій і зробив ключі невід’ємною частиною їх життя й дотепер.
Каріна Сокирко
