Читво для порозуміння поколінь

Автор: Ганна Улюра


Ірена КАРПА. 50 хвилин трави. – Х.: Фоліо, 2004. – 239 с.
Ірена КАРПА. Перламутрове порно (Супермаркет самотності). – К.: Дуліби, 2005. – 216 с.
Ірена КАРПА. Bitches Get Everything. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2007. – 240 с.
Ірена КАРПА. Добло і зло. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2008. – 320 с.
Ірена КАРПА. Піца «Гімалаї». – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2011. – 400 с.
Ірена КАРПА. З роси, з води і з калабані. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 320 с.

«Вони нас не розуміють! Ми їх не розуміємо!» – «плідний» висновок із взаємин підлітків та їхніх батьків (під супровід грюкоту дверей). Бути посередником у цій наелектризованій розмові – справа апріорі невдячна. Але в літературі такий офірний арбітр є, зветься він молодіжною прозою. Вона про тих, ким колись дорослі були, і про тих, ким от-от підлітки стануть. Інше питання, що довіряти цій прозі на всі сто теж не варто. Картинки «якою вона є, та сучасна молодь?» кожен побачить по-своєму, перелякається надійно й упевниться остаточно: вони нас не розуміють, ми їх не розуміємо.

Говоримо «молодіжна проза» – чуємо «Ірена Карпа». Понад десять років тільки так і чуємо. Звуть її героїнь по-різному, та хай би як кожну з них кликали – Євкою чи Катою – це та сама людина, за проблемами дорослішання й самоусвідомлення якої пильно спостерігаємо, порівнюємо із власним досвідом і чогось отож вчимося.

У «50 хвилин трави» їй 19. Героїню та її вродливого хлопчика заворожують депресивні думки про найвдаліший і найефектніший спосіб самогубства. Від цих розмислів дівчину відвертають хіба що подорожі у Францію та нові – молодесенькі й цнотливі попервах – коханці. Зверніть увагу на повчальний монолог про приреченість стосунків із красунчиками – корисна життєва настанова, може знадобитися.

У «Перламутровому порно» героїня подорослішає й у свої 23 переживе чергову романтичну пригоду. Нині їй доведеться обирати між двома чоловіками – хорошим і прекрасним. Складний вибір, нічого не скажеш. Вона обере самогубство. Невдале, я волію так думати. Тут, до речі, теж є роман старшої жінки (о боже, це у 23!) і сімнадцятирічного юнака.

Уповні ця історія розів’ється в «Bitches Get Everything». «Єдине і чисте кохання до маленького хлопчика» – тут не єдине й не чисте. Перебіги цієї закоханості переривають вельми відверті, подекуди брутальні стосунки ще з десятком чоловіків і двома-трьома дівчатами. Різкий нарис із життя артистичної богеми, так як її собі можна уявляти. (Я достатньо прозоро натякнула, що настільки правдомовну книжку слід читати під ковдрою з ліхтариком? 🙂 ).

Щемлива наївність, інфантильність, цинічність героїв, епатаж, відвертий перебір зі сценами сексу, запальна «нечиста», себто «нелітературна», мова – усе це складається в чітке попередження: дітям вхід заборонено. Врахуйте його й подолайте. Бо, окрім цих зовнішніх «маячків», у творах Карпи надибаємо прекрасний опис підліткових комплексів і способів їх подолання. Скажімо, маєш завеликі очі, жаб’ячий рот, малий зріст і неврівноважену вдачу на додаток – просто знайди людину, яка переконливо розкаже, яка ти прекрасна, і починай потроху сама в це вірити. Або придивися, як і чим доводиться розплачуватися за компроміси із власним сумлінням: піддаєшся, приміром, узагальненим вимогам поганого смаку – і добре, якщо просто розчаруєшся в улюбленій співачці, яка виявиться дурнуватою рогулькою. А ще – нав’язливі тинейджерівські думки про самогубство «працюють» тут якраз до усвідомлення: те завтра, коли за свої вчинки треба буде відповісти, настане в будь-якому випадку – живий ти чи мертвий у тому прийдешньому завтра.

Можна, наприклад, знайти тут ще й купу порад, як маніпулювати людьми; слід читати дуже уважно, позаяк одразу ж вирине думка, що будь-якого маніпулятора можна переграти його методами, первісно нечистими.

«Якась дивна закономірність – запитайте у тих, кому зараз 40. Вражаюча частина колишніх контркультурщиків сьогодні цілком успішні пузаті дядьки»

Усе тут на межі, ніяких «напів». Герої Карпи – по-справжньому сердиті молоді люди (юнки переважно) із простою, двоколірною – тільки чорне й біле – картиною світу в головах. Їх обурює насамперед нещирість. І поганий смак, жадібність, бездуховність, ницість, байдужість як її «приватні» прояви. Максималістам-підліткам це має припасти до душі. І при цьому тут ніхто моралей не читатиме: твоє життя, тобі ним і жити, шануйся.

00

Фото Аліни Кондратенко зі сторінки Ірени Карпи у Фейсбуці

Щоб одержати допуск до цих цілком дорослих історій про несформовану особистість і не отримати від них нервового зриву, варто потренуватися на двох «м’якіших» збірниках від Карпи. Вони сповнені відверто кумедними й приховано дидактичними оповідками про дівча з порядної західноукраїнської родини, якій випало стати мас-медійною зіркою. Автобіографія, еге ж. Мемуари треба починати писати замолоду, це правильно. А то – бережи боже – пам’ять захиріє, і не згадаєш купи корисних цікавинок. Як-от – в якому саме куті подраної обшивки дивана були сховані шоколадні цукерки «на чорний день». Байки ж ці читаються легко; написані доста делікатно, вони захоплюють і розважають.

У «Добло і зло» варті прочитання бодай «Привиди моєї школи», розумні й смішні спогади. Про старшу школу, що очевидно, проблеми, які ми успадковуємо з дитинства і які впливають на нас у дорослому віці. Вибрики й пригоди провінційних підлітків, від невдалої саморобної зачіски до перших глевких млинців (як у кулінарії, так і в романтичних стосунках) – цих смішних юнок, які малюють на натюрмортах у художній школі тільки вуджену ковбасу, легко полюбити. І посміятися – не так із них, як разом із ними. Так само ніжна книжечка «З роси, з води і з калабані» – трішки ностальгійна, що також помагає пригадати, як це – «зачіпати патичками хробаків, щоб дивитись, як вони звиваються, і сперечатись про те, чи справді в них два серця, цілувати і гладити жаб, зблизька роздивлятися їхню ікру-жабуриння». І не важливо, коли це було – 20 років чи 20 днів тому.

Є в останній збірці одна доладна байка, що на неї було б добре звернути увагу дівчаткам. (Та і дорослим тіточкам не завадить!). Героїні не пощастило із зовнішністю, принаймні вона так вважає та щедро іронізує з цього приводу (самоіронія, яка не переходить у самозамилування – сильна риса прози Карпи, так). «От тільки всіхні діти та племінники були худі, красиві, кучеряві і з довгими віями, а я у мами була… розумна дівчинка. З відповідною солідною комплекцією». Цій розумниці випало якось попрацювати моделькою. Дім побуту, де працює її мама, демонструє колегам новий одяг. На малу напинають важку розшиту дублянку (єдине, що застібнулося на її видатному черевці). І от мить, коли гарні дітки знітилися, стає для неї зірковою: упевнено й суворо крокуючи подіумом, ця набурмосена дівчинка-опецьок зриває шквал аплодисментів… У своєму тілі мусить бути комфортно, тоді тебе змушені побачити й оцінити. Дарма критися, коли не сховаєшся все одно. А от що побачать, дивлячись на тебе, інші – уже самій вирішувати. Мудра порада від розумної дівчинки. Гріх не прислухатися.

Збагнули хід думок Карпиних дівчат? Віднайди внутрішню гармонію, навіть якщо вона полягає у граничній ексцентричності думок і поведінки, і тоді світ до тебе стане прихильним. Ясно? Отже, час перейти до тексту, насправді (переконливо кажу!) гідного швидкоплинного підліткового часу й такої ж минущої уваги.

І нарешті, пригодницький, трішки містичний, трішки любовний роман-становлення «Піца “Гімалаї”». У Києві живуть дві сестри – Пема, яка воліє називатися Сонею, і Редька. Серйозну Соню батько все життя наче готує до якоїсь місії. Чому батько? Мама їхня загинула в нещасному випадку, коли молодша Редька була ще немовлям. Зрештою, і тато не розпещує дівчат увагою: він відомий мандрівник і вдома буває вкрай рідко.

Отже, місія. Пема таки має здійснити щось дуже важливе. Але вона обирає врівноважене доросле життя успішного адвоката, а у вир карколомних і божевільних подій кидається Редька – безробітна філоложка, що працювала у доставці піци (дивись назву роману) і вв’язалася через те в бандитські сутички.

Утікаючи від реальної загрози криміналу, Редька приймає пропозицію таємничого інет-співрозмовника й відлітає до Німеччини, де знаходить батькового похресника Дордже. Тепер їм двом, як передбачила дівчині дивна базарна (буквально) баба, слід здійснити важку подорож через Гімалаї (знову дивись назву), щоб доставити на батьківщину «принца у вигнанні». А Дордже – насправді принц, ще й лама в одній особі! Роль Попелюшки – чорноротої й відчайдушної – відведена, ясно, Редці… Досить, більше не спойлеритиму. Хіба що натякну: «Скарб, подорож, пригода. І альтернатива: Київ, срака, смерть». І додам, що всі таємниці (купа їх тут!) надаються кінець-кінцем до раціональних пояснень, навіть тоді, коли пояснення ці стосуються надприродного.

Окрім безпосередньої мети, виснажлива мандрівка через містичні гори «активує» ще й духовне зростання героїв. Обидва завдання буде виконано на відмінно, ясна річ, – роман жанровий і вимоги жанру витримує. Нуднуваті лекції з основ буддизму, які читатиме впродовж подорожі юнак, і цікавіші його притчі, що їх розбавляють уїдливі зауваження Редьки, працюють як своєрідний коментар. Вони передвіщають на позір незбагненні вчинки персонажів і пояснюють їх. Знову й знову. Буддизм – це все ж філософія, а не релігія, – справедливо зауважує Дордже, тож він вимагає послідовного навчання. Головне, що тут їм двом, і нам за ним слідом, треба засвоїти, не таке вже й легке для людини західного типу, – це безпосередність переживання й безальтернативність реакції на нього: «Існують тільки ті об’єкти, які ми осягаємо в цю мить».

Читайте також: Подорожні придибенції Ірени Спок

До речі, саме тоді стає зрозуміло, як пише свої скороспілі мемуари Карпа: усі дитячі та юнацькі спогади вона наново переживає саме тієї миті, коли про них розповідає. Саме тому молодість її героїв – повсякчас актуальна. Персонажі ці завжди свідомі: світ не такий, як твої від нього очікування. Карпа, щоправда, після цієї репліки ставить знак запитання. Але він там зайвий.

Згадувати, як були молодими. Уявляти, як це – бути молодими. Ці процедури можна провадити по-різному. Карпа це добре знає. Вона щедро малює картинки, які вибісять і перелякають батьків (її епатаж скерований саме на дорослого читача, трішки консервативного й злегка забудькуватого) та спокусять і зачудують підлітків (розкутість її думок і мови адресована насамперед їм, реактивним ворогам усіляких табу). Але щось у цих кривих відображеннях має та й збігтися для обох боків; так твориться основа для порозуміння генерацій.

Порада врівноваженим батькам. Бенджамін Спок, мудрий чолов’яга, відомий своєю ліберальною і дієвою педагогікою, зауважував: не забороняйте дітям бавитися в нечистих калюжах, це їм заміняє музику. Карпа – не найгірша для того мелодія.

Порада зацікавленим юнакам і юнкам. Попри врівноваженість батьків, здебільшого читати Карпу вам доведеться потай. І головне: тут діють професіонали, не намагайтеся відтворити прочитане в реальному житті.

Читайте також: Молодіжна проза: що, для кого і навіщо?

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: