Інший Київ протистоїть хаосу
Реальність, трохи знайома й дуже незвична водночас. Паралельні світи завжди притягують нас, особливо в жанрі урбан-фентезі – згадайте хоча би Ґейманове «Небудь-де» – однак, коли це паралельний світ не далекого Лондона, а ближчого нам усім Києва, історія отримує (для мене принаймні) додатковий емоційний шарм. Я люблю впізнавати у книжках знайомі локації, а в «Метро до Темного Міста» Олени Захарченко такого задоволення є з лишком.
«Усе почалося з того, що Марко глянув у дзеркало в лісі – нащо? – і так розпочав ланцюжок нереальних подій, що привели його до Темного Міста і до битви при брамі в ту довжелезну, найдовшу в його житті ніч»
Отже, через старі закинуті гілки столичного метрополітену можна потрапити до Іншого Києва, який населяють істоти найрізноманітнішого ґатунку. Серед них є персонажі і з виразним фольклорним бекґраундом (русалки чи тролі, відьми, Змій…), і несподіваним чином «осучаснені»: чого варті, приміром, уже самий Білий Панич, який катається київським метром, або ж розкриття лінії руферів у тексті (кому ж знати найпотаємніші закапелки міста, як не їм?). Деякі жителі Іншого Києва можуть за бажання перебиратися до «звичайного» світу столиці, натомість для мешканців, які все життя живуть «по цей бік», існування паралельного світу стає несподіванкою. Дехто, звісно, навіть не підозрює про своє не зовсім традиційне походження та сімейну історію.
Небезпека, що загрожує Іншому Києву, зводить разом головних героїв: школярів Юру і Марка та дівчинку Любаву, що одного дня приходить з-за Межі й розуміє, що не може перетнути її знову, – дорога додому їй закрита. Зав’язка і їхнє знайомство були, можливо, трохи зашвидкими: таємнича зустріч із демоном у лісі, дивна дівчина у дзеркалі, невдовзі – наступна зустріч у шкільному гардеробі, і хлопці дуже скоро звикаються з думкою про весь той фантастичний світ, що існує поруч із їхнім, майже одразу вірять Любаві, не надто замислюючись. Але сюжет зрештою вирівнюється так само швидко: усі троє вирушають разом зі дівчинкою, намагаючись зрозуміти, як можна знову перетнути Межу, поступово знайомляться з мешканцями Темного Міста і чують дедалі більше свідчень про те, що в паралельному київському світі коїться щось недобре.
Авторка яскраво описує різні міські локації, тож, можливо, наступного разу, проходячи вулицею Прорізною, ви роззирнетеся, гадаючи, чи немає в котромусь із тамтешніх дворів тієї самої майстерні з ремонту лептопів. А минаючи Садибу Барона на Бульварно-Кудрявській, згадаєте ще одну сцену з книжки. Атмосфера оповіді тут дуже реалістична: хай вас не дивує таке визначення в контексті фентезійної книги, адже втягнувшись у сюжет, можна справді мимоволі ловити себе на «флешбеках» у знайомих локаціях реального міста (зрештою, хіба не за таким самим принципом і відбувається взаємопроникнення паралельних світів?).
Коли головним героям доводиться розділитися, кожен мусить давати собі раду зі своїми клопотам і прагненнями самостійно – і Юра, який бачить несподіваний шанс знову поговорити із загиблим на війні батьком, і Марко, який поступово відкриває роль власної родини у всіх описуваних подіях. А коли ворог, який спершу загрожував лише Іншому Києву, підходить дедалі ближче, стає зрозуміло, що небезпека тепер реальна для обох світів, і здолати її можна, лише об’єднавшись. Тут особливо цікаво виглядає те, як авторка вписала цю казкову загрозу в легенди, реальні історичні події та сучасний контекст. Або радше навпаки: як цей сюжетний хід «проростає» зі знайомих нам реалій і міксує їх. Тож боротимуться з Демоном Хаосу – який, до слова, приходить зі Сходу – і воїни незалежної України, і персонажі з давніх віків, і Олена Пчілка з Лесею Українкою, і, звісно ж, головні герої-підлітки. Бо як не взяти на себе відповідальність за долю рідного міста, якщо ти нащадок князівського роду?
Ближче до фіналу події розвиваються дедалі швидше й динамічніше – і в самому фіналі дещо забракло простору для їхнього розгортання, а настільки детально продуманий світ так і просився до ширшої кульмінації. Можливо, якби зробити книжку на кілька розділів довшою, такого враження би не склалося, і кінцівка стала більш плавною – бо через насиченість і певну схематичність сцен, що швидко змінювали одна одну, наприкінці тексту вже не вдавалося так добре зануритися в нього, як раніше. Але «Метро до Темного Міста», попри ці деталі, залишається чудовою книжкою для молодших підлітків. І, до слова, дуже кінематографічною – я би залюбки подивилася фентезійний фільм, знятий за цією історією у київських локаціях.
