Лихосилля проти дітей. Хроніки війни
Сучасна повоєнна дитяча література… Це поняття доводиться вчитися приймати, осмислювати й переосмислювати. Проте навіть під час війни українська книга надійно зберігає свою місію – бути рупором, бути маяком, бути опорою й осередком важливих сенсів.
«Усе минуло добре. З мамою була наша лікарка пані Сюзанна, а тато встиг облаштувати лікарняний підвал, щоб усім було трохи тепліше й безпечніше. В разі чого.Це «в разі чого» означає, що будь-якої миті небо може стати небезпечним. Повітря починає стогнати — його розриває всяке лихосилля російських військових. Тоді треба швидко ховатися під землю.
Мене називають бойовою дівчиною. У мене є одна сила, про яку знають лише діти повітряних тривог. Я відчуваю, де вони й що роблять, і маю з ними зв’язок»
Лариса Денисенко, письменниця й правозахисниця, написала історії про дітей повітряних тривог у перші дні війни. З того часу потреба в такому чтиві актуалізувалася. Авторці вдалося художньо відтворити ситуації, що відгукуються кожному, як дитині, так і дорослому. Таке сюжетне розмаїття розширює рецепцію війни як такої й водночас впливає на формування сприйняття життєвих обставин.
У книзі «Діти повітряних тривог» складно виділити головного персонажа (хоча оповідка й починається з конкретної дівчинки). Як на мене, це той випадок, коли всі герої – провідні. Вони тримають на собі фокус уваги від історії до історії. Тим не менше, перша героїня книжки – це дівчинка Мія, яка народилася в бомбосховищі 25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного нападу росії. Мія має супер-силу – відчувати зв’язок з іншими дітьми повітряних тривог зі всієї України. Власне на цьому побудовано весь сюжет. Так, на кожній сторінці виникають нові герої, нові міста, нові понівечені долі. Олежа, Іван, Аллуня, Русік, Настуська, Ксюра, розстріляна злотокоса Поліна та інші діти складають разом, наче з пазлів, спільну трагічну картину війни. Кількісно всі історії легко порахувати, але за своїм змістом вони значно більші, аніж будь-який математичний показник. Це історії всіх українців – і сучасних, і майбутніх поколінь, зокрема нащадків, які шануватимуть Україну та ніколи не забудуть ворога.
Прикметно, що в тексті письменниця уникає індивідуального емоційного оцінювання. Її виважена фіксація подій дозволяє читачам самостійно рефлексувати, спираючись на власні переживання. Разом із тим, у книзі зібрано багато «маркерів війни». Є згадки про «терів», знищену «Мрію», потоплений корабель, українських хакерів і ванну з новою функцією сховку – хлопчик Ярема змагався за місце у ній зі своїм котом. Вороже зло Лариса Денисенко називає авторським неологізмом «лихосилля». Саме воно фігурує у книжці. Етимологічно й метафорично це поняття зрозуміле для дитячого сприйняття. Загалом мова текстів доступна й проста, однак є епізоди, де авторка не нехтує ненормативною лексикою (як от слово «гівнюки» або ж фраза про «рускій корабль»). «Недитячі» репліки виголошує баба Надя з Херсона, і сюжетно вони цілком гармонійні. Але, ймовірно, подібна заувага буде актуальна для тих дорослих, які збираються читати книжку дошкільнятам, або ж мають упереджені/принципові мовні позиції. Це вже питання індивідуального вибору.
Діти повітряних тривог – мешканці з різних куточків нашої Батьківщини: Коломия, Харків, Львів, Ізмаїл, Київщина, Житомирщина, Вінниця, Маріуполь, Херсон та ін. Така свідома широка географія поміж рядків апелює до єдності українців і до одного спільного горя, навіть якщо на момент війни людина опинилася закордоном, як от мала Злата з мамою в Єгипті. А в одній із історій авторка розповідає про Майю зі своєї популярної книжки «Майя та її мами». У час війни дівчинка перебуває в Луцьку, де допомагає дорослим воювати на культурному фронті.
Ілюстрації Олени Лондон дуже символічні. Виразний ворожий триколор, доречне сіре тло, як ознака мороку, та яскраві життєствердні кольори українського прапору складають основу візуалу. Хочу виокремити кілька потужних образів, як от лупаті бомби над Харковом, єдиноріжки з синьо-жовтими гривками, що поєднують подружок із Маріуполя, й червоно-білі обійми Польщі для родини Влада з Ірпеня.
Книжка «Діти повітряних тривог» торкається багатьох важливих тем, зокрема втрати, провини, страху, раннього дорослішання, виживання. Тож слід враховувати, що з-поміж історій хтось може віднайти для себе відповіді, а хтось – болючі тригери.
Як на мене, основний меседж видання надзвичайно важливий і має бути почутий: кожен персонаж книжки проживає свій унікальний досвід війни і кожен робить те, що може. Як і всі ми. Як і всі ми.
