Сучукрліт як урок у школі: що кажуть автори?

Автор: Марина Блудша


Раніше ми писали про те, що громадський рух «Не будь байдужим!» узяв на себе непросту місію – поширювати «капосну» сучасну українську літературу серед старшокласників. Чи вдалося їм надовго зацікавити школярів цікавими й неординарними творами, покаже час, а поки що цікаво, що думають про таку ініціативу письменники, чиї твори вчать під час «С.Е.К.С.у», а також учні, перед якими вже сьогодні стоїть непростий вибір – читати їм сучукрліт чи не читати.

 «Я за, я думаю, мої тексти можна вивчати в 11 класі, а от у 8, мені здається, ще не варто. Взагалі питання не в тому, чи можна читати мої тексти чи, скажімо, “Трактат про мудаків” Іздрика, їх можна читати хоч у дитячому віці, питання в тому, чи треба це робити. На це питання у мене відповіді поки що немає», – каже Світлана Пиркало. Авторка романів «не для молодшого шкільного віку» про будні молодої емансипованої українки, яка робить кар’єру журналістки в Києві та Лондоні, сумнівається щодо того, чи потрібно, наприклад, дітям у 12 років читати «Декамерон»: «Тут питання в тому, що ж ті діти мають читати… Уже ніби ми не змушуємо їх читати 150 романів про кріпацтво. А що вони мають читати, ще просто невідомо».

Натомість Юрко Іздрик уважає ідею розповідати про його твори у школі невдалою: «Та Боже збав!.. Кому це треба? Стішки, може, да. Там сленгу багато, там любов, всі діла. А прозу ні, ні, прозу в кращому разі студентам філології, і то як зразок текстів, які гарно препарувати. А поза тим, яка в них цінність? Це трупи, які добре препарувати». Водночас найвідоміший постмодерніст української літератури вважає, що буде достатньо, якщо «людина вийде зі школи зі знанням, що в принципі українська сучасна література існує». «Якщо вона захоче, то вона її знайде. Щоби принаймні люди знали, що це не конче про горобину над ставком», – каже Іздрик.

Окреме питання – наявність у сучасній українській літературі текстів, цікавих саме підліткам старшого віку (15–17 років). Голова руху НББ, Оксана Левкова, каже, що метою проекту «С.Е.К.С. у школі» є не лише спростування негативних стереотипів щодо «депресняковості» української літератури як такої, а й уявлення про «безпардонну відірваність від життя молоді україномовних текстів». «Ми намагаємося популяризувати сучасну літературу, яка порушує близькі українським підліткам теми: спорт, мода, ІТ, молодіжний побут, подорожі, кумири», – пояснює вона. При цьому, визнають активісти, «підліткових» текстів у сучасній українській літературі за понад 20 років її існування написано не так уже й багато, але традиційно такими вважають прозу Любка Дереша, Тані Малярчук, Ірени Карпи, Сашка Ушкалова.

«Сьогодні є багато прекрасних письменників, і чекати, поки вони помруть, щоб включити їхні твори в шкільну програму, – абсурдно»

Цікаво, що сам Сашко Ушкалов не вважає свій роман «БЖД» романом для підлітків. Письменник також розповів, що мав два випадки читання своїх текстів у школах Харкова та Харківської області, і обидва були негативними: «У містечку Лозова під кінець мого виступу вчительки української мови та літератури відкрито на мене кричали, що мене треба здати в психіатричну лікарню, і я не маю права викладати у середній школі чи виступати там. Інший випадок стався зі мною в одній із гімназії Харкова, куди мене запросив почитати один із учнів. Коли я прочитав те, що я мав прочитати, а читав я, звісно, без ненормативної лексики, опускаючи ці місця… Треба було бачити обличчя цієї вчительки, коли я закінчив, вона шукала підтримки у цих старшокласників. При цьому клас мовчав, абсолютна тиша. Тоді вона почала піднімати примусово, питаючи їхню думку про молодого автора. Коли учні почали казати, що їм сподобалося, я побачив паніку в її очах».

Не можна заплющувати очі на те, що сучасна література часто не відповідає смакам учителів української літератури. «Однією з проблем сучасної школи є, перепрошую за неполіткоректність і сексизм, клас цих вчительок. Я уявляю собі цю армію… Це безпросвітно абсолютно. Можна тисячі розумних творів накидати в підручники, але ті вчительки і мали самі трошки хоч щось читати, щоб аж так не боятися. У школу не ходи, у школу прийдеш, вони тобі тих бідних дітей зженуть, вишиванки понакривають, бандуристок заставляють співати, ужас!», – розповів учасник дискусії «Сучукрліт у школі: Уроку не буде?» під час Форуму видавців у Львові у вересні 2013 року Іздрик.

Щоб дізнатися думку самих школярів про сучасних українських письменників, ми запитали думку учнів, які були присутні на дискусії. Хоча проект «С.Е.К.С» зорієнтований на 10 та 11 класи, на дискусію разом із вчителькою прийшли дівчата-восьмикласниці. За словами однієї з них, Юлі Федак, «Сьогодні є багато прекрасних письменників, і чекати, поки вони помруть, щоб включити їхні твори в шкільну програму, – абсурдно». «Недавно із задоволенням прочитала Оксану Забужко. Ліна Костенко – взагалі геній. Іздрик, Карпа чи Пиркало, на мою думку, люди без морального виховання. Тема наркоманії, алкоголю, еротики чи лайливих слів є № 1 у ХХІ столітті, вона вже зараз призводить до духовного спустошення, депресивного стану, деградації суспільства та культури», – заявила учениця львівської школи, у якій дбають про духовний розвиток учнів і навіть моляться перед уроками. Ще одна слухачка, Олена Шкарпінець, уважає, що дещо із сучасної літератури в школі читати зарано, але вибрані твори – треба обов’язково: «Андрухович цікаво пише, Любко Дереш… Твори класиків однозначно треба вивчати, незалежно від того, коли вони жили і чи живуть сьогодні… Але Карпу чи Іздрика не можу назвати письменниками… Це особи, які тільки її “засмічують”. Остап Вишня казав: “Коли входиш в літературу, чисть черевики”».

У київських школах навіть старшокласники, на відміну від львівських восьмикласників, рідко знаються в сучасній українській літературі настільки, щоб ділити її на добру та погану, і переважно не чули про неї взагалі. «Якщо чесно, я не великий фанат сучасної української літератури. Чула про Андруховича, Дереша, але не читала. Після уроку про сучукрліт прочитала “БЖД” Ушкалова. І я дійсно в захваті», – розповіла недавня 11-класниця з київської школи на Борщагівці, Вікторія Ващенко. «У 10 класі натрапила в інтернеті на відео з Андрієм Любкою, сподобалось. Почала шукати ще. Про сучасну українську літературу в школі я чула тільки на оглядовому уроці перед ЗНО. Від однокласників чула про Карпу, але сама не читала. Недавно почала читати сучасну українську поезію в тематичному пабліку в соцмережі», – розповіла Марія Голобурда, яка цього року закінчила 11 клас однієї з чернігівських шкіл.

На дискусії у Львові Ірена Карпа розповіла, що під час однієї зустрічі у львівській школі на запитання про те, кого учні знають серед сучасних українських письменників, почула лише два імені: Леся Українка та Пауло Коельо. «Мені важливіше, щоб людина зробила свій вибір самостійно, і хай краще вона читає книжки сучукрліт під партою. Стосовно програми, то знову ж таки… Коли там є якесь страшне слово, то вчителька, яка все життя розказувала про трагедію Чіпки та іншого кріпацтва, швидше за все не зможе адекватно пояснити, про що йдеться в сучукрліт. Тому чесніше буде, якщо вона розкаже про те, що читає сама. Якщо вона читає Донцову, то хай про неї і розказує», – вважає Карпа.

Що ж до вчителів, то не всі вони, звісно, читають тільки Донцову і Коельо на дозвіллі. І кожен із нас може пригадати вчителів-мовників, може, й не своїх, а друзів чи знайомих знайомих, які знаходять час і натхнення цікавитися тим, що не входить до шкільної програми, у тому числі сучасною українською літературою. А відтак знайомлять із нею і своїх учнів, попри брак часу та обмеження шкільної програми. Але поки таких учительок меншість, уроки про сучасну українську літературу як громадська ініціатива залишатимуться на часі.

Print Form
Подiлитись:


Читайте також: