У будь-який час, коли є настрій і натхнення, сідати і писати
Імовірно, нинішній співрозмовник БараБуки – автор одного з найцікавіших дебютів української літератури для підлітків кін. 2015 – поч. 2016 рр. Тарас Шило – вчорашній гімназист – розповідає про життя живих і справжніх підлітків у маленькому містечку так, що найсуворіші критики складають зброю: «Ця книжка справжня й жива, читач легко вірить, що і гімназія, і її учні та вчителі й справді десь живуть». Разом із сестрою Марією Магурою, яка проілюструвала дебютну книжку Тараса, заснував видавництво «Круговерть», де й побачив світ дебютний роман «Літак в небі» – правдива повість про життя гімназистів провінційного містечка Борислав.
– «Літак в небі», як я зрозуміла, роман більш чи менш автобіографічний. Розкажи, скільки в ньому правди, а скільки вигадки.
– «Літак» був автобіографічним тільки на самому початку, коли з’явилася ідея написати книжку про школу, про підлітків – звичайно, я відразу ж почав згадувати найцікавіші історії, які траплялися зі мною і з сестрою, коли ми ще вчилися у школі. Мабуть, тому частина персонажів справді мають свої прототипи, хоча вони здебільшого змішані, тобто деякі з них «успадкували» риси декількох реальних осіб відразу.
Але все це дуже відносно, бо книжка почала жити своїм життям, і коли я розписався, то зрозумів, що і сюжет, і персонажі відійшли дуже далеко від автобіографічності. Наприклад, кожен може подумати, що ми з сестрою Марією – це Настя і Марко. Але ми обоє погодилися між собою, що маємо з ними дуже мало спільного. Наприклад Юлік і Дана – повністю вигадані персонажі 🙂 Щодо того, як мої персонажі сприймаються, скажімо, в гімназії – поки що важко сказати, але я сподіваюся, що з гумором 🙂
«Іноді варто навіть змушувати себе писати, щоб перейти межу, за якою сам процес стає легким, і ти отримуєш від нього лише задоволення»
– Чому ви з сестрою вирішили створити для книжки власне видавництво? Чи пропонував Ти рукопис іншим видавцям?
– Усе було не зовсім так. Спершу ми вирішили створити видавництво, бо завжди мріяли займатися якимись творчими проектами. І першою книжкою, над якою ми працювали, були «Бузькові вогники» Мар’яни Ліщинської – автобіографічна повість нашої бабусі про життя на Західній Україні в 1950-60-х роках ХХ століття. І тільки потім ми вирішили своїми силами запустити ще один проект – підліткову повість, над якою я почав працювати влітку 2015 року. Тому ні, свої рукописи я не носив у жодне інше видавництво. Ми у «Круговерті» все робимо разом, допомагаємо одне одному, самі працюємо над усіма аспектами створення книжки – від тексту й ілюстрацій, які, до речі, малювала моя сестра, до верстки та дизайну.
– До слова, про «все своїми силами» 😉 «Літаку» справедливо закидають брак літредактури й коректури. Ви плануєте залучати до роботи третіх – професіональних редакторів, коректорів, дизайнерів? Економія економією, але книжка має дуже прикрі помилки, яких було легко уникнути.
– «Круговерть» має на меті постійно розвиватися і вдосконалюватися. Кожен наступний проект має бути кращим за попередній, адже ми вчимося на своїх помилках, тому я впевнений, що з часом ми зможемо уникнути подібних промахів.
– Чи складно молодому автору видати першу книжку? Які поради ти б міг дати письменникам-початківцям?
– Складно щось порадити іншим письменникам-початківцям, адже я завжди можу покластися на свою сім’ю, яка підтримувала мене у всьому. Можу тільки сказати, що досить повірити в свої сили і багато працювати, щоб твої творчі задуми і мрії не лежали в шухляді, а втілювалися в життя.
Щодо практичних настанов – важко визначити якісь рамки для творчості, для мене суть у тому, щоб у будь-який час, коли є настрій і натхнення, сідати і писати. З іншого боку, процес написання книжки – це не тільки творчість, але й праця. Іноді варто навіть змушувати себе писати, щоб перейти межу, за якою сам процес стає легким, і ти отримуєш від нього лише задоволення.
Звісно, варто також багато читати, але при цьому намагатися виробити власний стиль, уникати копіювання і наслідування когось із улюблених авторів.
– Чому Ти вирішив написати саме для підлітків? Адже це одні з найвибагливіших читачів, у чому були складнощі і чи маєш уже фідбек від читачів?
– Підліткова література завжди мене цікавила. Мені здається, що в цьому віці люди також хочуть читати, читати про себе, свої проблеми, про те, що їх цікавить і турбує. Я й сам ще не так давно був підлітком, вчився у школі, тому добре пам’ятаю себе у цьому віці. Багато класних і веселих історій, які ми з сестрою та друзями згадали про той час, стали основою для написання «Літака».
Складнощі полягали здебільшого в тому, що спочатку мені важко було уявити собі, як має розвиватися сюжет, чим будуть пов’язані всі ці історії, часом навіть сумнівався, чи вдасться мені зібрати їх у єдину розповідь. Але з часом образи головних героїв повністю сформувалися, і повість, можна сказати, сама повела мене за собою. Я навіть сам із нетерпінням чекав того, що буде з моїми персонажами в наступному розділі 🙂
Маємо класний фідбек від читачів, які активно діляться враженнями від прочитаного в соцмережах. Я дуже радий, що не тільки підлітки знаходять щось у «Літаку», трапляються позитивні відгуки не лише від школярів.
«Досить повірити в свої сили і багато працювати, щоб твої творчі задуми і мрії не лежали в шухляді, а втілювалися в життя»
– Що ти думаєш про підліткову літературу в Україні? У який контекст хочеш вписатися?
– На мою думку, останнім часом підліткова література в Україні почала активно розвиватися, а це означає, що ще одна ніша, яка певний час залишалася порожньою, почала заповнюватися. Це чудово, адже підлітки також хочуть читати, і добре, коли в них є можливість читати українське.
Я не намагаюся вписатися в якийсь певний контекст, не планую стати автором виключно підліткової чи дитячої прози. Буду пробувати себе в різних жанрах, у всьому, що мене зацікавить чи надихатиме, планую себе шукати.
– У «Літаку» постійно хтось читає Селінджера; що ще, на Твою думку, цікаво сучасним підліткам?
– Думаю, що сучасних підлітків цікавить література різного плану – від класики до сучасної прози. З класиків, напевно, це Ремарк. Думаю, його твори можна читати в будь-якому віці, але саме підлітків, мабуть, вони можуть зачепити найбільше. Крім Селінджера, чий «Ловець у житі» є одним із моїх улюблених творів, це також фантастичні повісті Рея Бредбері, в яких також є багато філософських роздумів, але які читаються дуже легко. Або ж сучасний автор Стівен Чбоскі.
З української літератури, пам’ятаю, в старших класах усім подобаються «Тигролови» Багряного – мабуть, найбільше з усіх творів шкільної програми.
– Як Ти вважаєш, які теми найперше треба прописувати українським авторам юнацької прози? А яких уже й так багато?
– У сучасній українській підлітковій прозі є багато різних фантастичних чи казкових сюжетів, а ось ніша реалістичної підліткової прози на їхньому тлі, на мою думку, виглядає не достатньо заповненою. Думаю, підлітків тепер більше цікавить саме реалізм, зіткнення з проблемами в сім’ї, у школі, дорослішання, певна самотність, яку завжди частково відчуваєш у такому віці, чи, навпаки, прагнення до того, щоб ділитися своїми переживаннями і думками зі справжніми друзями. Перше кохання – це теж завжди актуально 🙂
– Яка ситуація з підлітковим читанням у маленьких містах? Як-от Борислав?
– Важко сказати про ситуацію з читанням загалом. Я думаю, всюди тепер проблема одна й та сама – при сучасних можливостях інтернету та розвитку усіх видів технологій інтерес до читання, може, й притупився, особливо в дитячому та підлітковому віці. Однак це проблема не лише маленьких міст, це загальна проблема усієї України. Водночас я впевнений у тому, що люди, зацікавленні в читанні «живих», паперових книжок, завжди є. Коли ми навчалися в Бориславі, були, звісно ж, ті, хто не читав зовсім, але було й багато однодумців, які, як і ми з сестрою, читали з раннього дитинства й завжди любили книжки. Так і тепер. Підлітки, які люблять читати, є, і ми дуже хочемо, щоб їх ставало більше.
– Щось пишеш нове?
– Є новий проект, поки що тільки почав писати, тому й розповісти багато, мабуть, не вдасться. Хочу тільки сказати, що це точно не буде продовження «Літака», скоріше, повість зовсім іншого плану, і, мабуть, із дещо іншою цільовою аудиторією. Головному герою десь двадцять, буде більше про пошуки себе й переживання людини, яка зіткнулася з самотністю й небажанням приймати буденну дійсність. Має бути цікаво 🙂
Спілкувалася БараБука.