Як виховати звичку для добрих справ


Хоч карантин значно змістив акценти для всіх очікувань 2020 року, ми все одно з нетерпінням чекаємо мультсеріалу «210 добрих справ» за однойменною книжкою Володимира Нікітенка, який обіцяють випустити на екрани восени.

А поки чекаємо, БараБука розпитує творця книжки й продюсера серіалу про те, хто такий Володимир Нікітенко і які добрі справи робить він сам у вільний від писання час.

– Ви автор уже трьох книжок для дітей. З чого почалося бажання створювати історії? Що для вас – письменництво? Чим Ви ще займаєтеся (адже українські дитячі письменники зазвичай мають ще якесь професійне життя)?

– Почалося все з мультфільмів. Знаєте, метри анімації часто розповідають, що в них усе почалося в кінотеатрі – з погляду не на екран, а на обличчя своєї дитини. Тоді вони відчули, як добро заповнює їхнє серця, і вирішили займатися анімацією…

Так ось, у мене все почалося… з люті!

До речі, початок був ідентичним: кіно – екран – обличчя дитини. А потім прийшла злість. Даруйте пафос, але – то була злість через безпорадність нашої країни у виробництві якісних історій та мультфільмів.

Отже, із серцем повним люті, я кинувся якось це виправляти… Та щоб не передати куті меду з пафосом, промовчу…

Стосовно іншого життя – вже багато років займаюся нерухомістю. До речі, досить дивне слово. З іноземної його переклали якось неточно, навіть образливо! Про відсутність руху, знерухомленість… Сумно якось… Мабуть, тому й вирішив врівноважити своє перше, «нерухоме» життя, рухомими картинками.

– Ваші книжки є виразно «виховними», спрямованими на формування світогляду читак. Наскільки це важливо в дитячій літературі? Чи можна вважати, що ця позиція є Вашою «фішкою» як письменника? 

– Я б волів уникнути гучних слів про виховання, бо це парафія більш професійних інституцій та суспільства. Хочу, щоб книжки сприймали як розвагу. Або фантазії на тему «а що, як…».

У західних сценаристів є цікаве визначення написання твору – «to explore», досліджувати. Автор не переносить текст із голови на папір, а експериментує з персонажами та ситуаціями як дослідник. Наче божевільний вчений, що радіє, дивлячись на мікроорганізми через мікроскоп, письменник щось пізнає, тішиться, регоче, дивується, тремтить від страху та хвилюється на порозі нового відкриття… Думаю, що цей підхід можна застосувати й до читача.

Я хочу поділитися з читачами своїм легким божевіллям. А висновки, які вони зроблять, хай стануть для кожного своєрідним «патентом на власне наукове відкриття».

– Ваша найсвіжіша книжка – про Крим. Ця тема є «особистою» для всієї країни. Ваше життя було тісно пов’язане з Кримом, розкажете нам про свій Крим?

– У Криму я досконало навчився цілуватися… Так-так, із використанням усіх 34 лицьових м’язів! Спершу тренувався зі своєю першою дружиною, потім – із другою. Ще кілька факультативів було в період міждружиння.

А коли ти опанував мистецтво поцілунків, то поруч – завжди радісні та безтурботні люди. Коли я їхав із Криму, люди сумували, та я повертався – і все довкола знову ставало яскравим. Таким був мій Крим!

Тепер я поїхав і не повернувся. Маю підозру, що там тепер геть кепсько цілуються. Максимум використовують два-три лицьових м’язи.

Значить, довкола – нудні й зовсім не легковажні люди. А такий Крим – аж ніяк не мій.

Ілюстрація Андрія Щербака з книжки «210 добрих справ»

– Як просувається виготовлення мультфільму за книжкою «210 добрих справ». На коли запланована прем’єра?

– Сьогодні ми на фінальній стадії виробництва. За підтримки Держкіно плануємо завершити роботу над 12-серійним мультсеріалом цього року. Дату прем’єри визначимо разом із телеканалом. До речі, телеканали запитують, чи буде другий сезон? Коли? Тож відчуваю, що треба писати продовження. А з іншого боку, навіщо мучити глядачів другим сезоном, якщо історія їм не дуже сподобається? Таку маю дилему.

– Ви вже презентували тизер мультфільму, який озвучує Фоззі. Звідси запитання: Чиї голоси ще можна буде почути в мультфільмі?

– Повний список акторів ще в роботі. Скажу лише, що ці голоси нам точно відомі за багатьма мультфільмами та фільмами – як українськими, так і дубльованими. Ще там буде один поки невідомий нікому голос – моя молодша дочка Поліна озвучує кілька вигуків. Скористався службовим становищем…

– У книжці тато Кіта та Еммі винайшов машину часу, яка дозволяла повернутися на день назад. Про який фантастичний винахід мрієте Ви? Телепорт? Машина часу? Рідер чужих думок? Ваш варіант.

– О, маю їх багато: окуляри для розпізнання чужих думок; гарнітура для метафоричної мови; автосуфлер правильних рішень; шапочка для ясної свідомості; генератор чітких спогадів; суперміцний штопор (сміється).

Було б чудово, якби це все ніколи… не винайшли. Адже якби ці винаходи стали доступними, багато з нас «не злізли» б із умовного дерева. Зникла б мотивація до самоосвіти, читання, отримання власного емоційного досвіду, розвитку в цілому. Проте суперштопор хай винаходять.

– Скільки добрих справ на день робите Ви?

– Недостатньо для подорожей у майбутнє на день вперед.

Але тут складніше, ніж у книжці. Бо спершу треба відповісти собі – що таке Добра Справа? Чистити черевики і виносити сміття? Ні – це лише звички та обов’язки вихованої людини. Допомагати іншим і кричати про це на весь фейсбук?

Для себе я визначив єдине безкомпромісне правило: допомагати безкорисно і мовчки.

Тепер відповідь на Ваше питання зазвучить інакше: недостатньо для подорожей у майбутнє навіть на годину вперед…

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар