11+

Заінтригувати Україною!

Iрина Гищук

Ірина ТАРАНЕНКО. Книга-мандрівка. Україна / Ірина Тараненко, Юлія Курова, Марія Воробйова, Марта Лешак. – Київ: #книголав, 2017. – 68 с.
Уподобань: 3

Відколи на полицях українських книгарень з’явилися неперевершені «Карти» Олександра та Даніель Мізелінських, мабуть, у багатьох закрадалася думка: «Ось би щось таке про Україну!». Наприкінці 2017 року цю сміливу ідею втілила в життя креативна агенція «Green Penguin» разом із видавництвом «#книголав».

«Книга-мандрівка. Україна» – це велике, яскраве, презентабельне видання, що містить 30 ілюстрованих карт (24 області + АР Крим + 4 міста (Київ, Одеса, Львів та Харків) + загальна карта країни) та 1200 фактів про Україну.

1200 надзвичайних фактів про Україну

Якщо коротко, то це, без сумніву, наразі найкраще на наших теренах видання, що сучасно й справді цікаво презентує Україну і дорослим, і дітям, і українцям, і іноземцям. Найкраще, передусім тому, що на його сторінках читач бачить модерну країну із розвинутим сільським господарством та галуззю ІТ, країну, що випускає електробуси, авіаційні двигуни, проектує літаки та космічні апарати, країну нобелівських лауреатів, володарів Оскара, мандрівників та козаків-характерників, країну з цікавою культурою та багатою природою, країну, що на рівних вписана у світовий контекст. Звісно ж, цей образ успішної країни великою мірою – заслуга дизайнерів. Сторінки виглядають дуже динамічно: чисті кольори, чіткі лінії, цікаві асоціації – ілюстрації буквально пульсують позитивною енергією.

І тим прикріше натрапляти в книжці на «бліх»…

Насамперед «картами» розвороти в цій книзі назвати важко: географічних прив’язок – мінімум. Хіба що збережені на загальній карті України контури та місце розташування об’єктів відносно один одного більш-менш дотримано. Зрештою, автори й не мали на меті створити саме карти: «Книга є художнім твором з авторським баченням, що не претендує на географічну точність розміщення об’єктів», – завбачливо зазначено на передостанній сторінці. І все ж, географічної, звісно ж, не точності, але бодай схематичності, виразно бракує. Бракує взаємозв’язків між регіонами, розуміння спільного рельєфу, які області лежать біля моря, а через які проходять Карпати. Розміщені за алфавітом, вони ніби вирвані із загального контексту. Більше того, якщо читач (дитина чи іноземець) не орієнтується в географії України, то жодної підказки, де саме на мапі країни розташована та чи інша область, які з них є сусідніми тощо, у книзі немає. Звісно, не проблема залізти в Ґуґл, але це відволікає й порушує цілість видання.

Тож кожен розворот – це, по суті, не карта, а набір у середньому 40 ілюстрованих фактів про певну область чи місто. Сторінки виглядають доволі насиченими й подолати більш ніж один-два розвороти за раз складно. Факти дібрано із найрізноманітніших галузей: від видатних особистостей, наукових відкриттів, історичних подій, архітектурних та природних об’єктів – до кулінарії, містики, культурних феноменів та спорту.

Можна сперечатися про добірку фактів: доречність одних чи відсутність інших. Врешті, це авторський вибір. І особисто мені він, здебільшого, подобається. Надто ж тому, що на сторінках путівника дотримано ґендерного балансу. На малюнках багато жінок, а серед героїнь книжки є, зокрема, снайперка, партизанка та мандрівниця.

Хоча щиро дивує, наприклад, присутність компанії «ОККО» зі згадкою про її найбільшу в Україні мережу закладів харчування в дорозі (факт «Ресторани для мандрівників»).

Кожен факт має назву-заголовок, відповідний малюнок-«іконку» та одне коротеньке речення. Додатково факт може містити цифровий блок (роки чи розміри) та один із чотирьох «чекінів» (до слова, чому не «позначок»?): «уродженець», «ЮНЕСКО», «Червона Книга» та «Київська Русь».

Що цікаво, речення подає інформацію не лінійно («Леся Українка – видатна письменниця України»), а з цікавинкою, а то й одразу із кількома («Поетка знала з десяток мов, уже в 19 років написала підручник “Стародавня історія східних народів” і ввела в українську мову слова “промінь” та “напровесні”»). За задумом авторів, таке речення має діяти як «пружинка» – заінтригувати, пробудити інтерес та заохотити дізнатися більше. І це справді працює, надто ж там, де речення добре продумані.

На жаль, продумані вони далеко не скрізь, подекуди ж – просто громіздкі та неоковиті. Багатьом відверто бракує ока літредактора, а деяким навіть «фактчекінгу». Уже на обкладинці бачимо «Стара Кам’янець-Подільська фортеця». А хіба є нова? Бактеріолога Володимира Хавкіна, що створив перші у світі вакцини від холери та чуми, позначено уродженцем Одеси, тоді як народився він у Бердянську, а вже навчався в Одеському університеті. «На останньому пагорбі Карпат височіє капличка…» – йдеться про Горянську ротонду поблизу Ужгорода. Для непосвячених локація «останній пагорб Карпат» звучить злегка дивно. Та й не капличка це, а храм, хоч і невеликий. Про Бірючий острів сказано: «найбільша коса Азовського моря». Але ж найбільшою косою він є лише разом із Федотовою, до якої приєднався після того, як фактично припинив бути островом. Печера Білих стін аж ніяк не «найбільша серед захованих у буковому пралісі», а лише найбільша з комплексу восьми печер скелі Вів. У реченні про параолімпійця Максима Веракса не зазначено виду спорту, у якому він досягнув успіхів. І такого, на жаль, чимало.

Що ще впадає в око: притягнуте за вуха порівняння з іноземними героями (Олекса Довбуш – карпатський Робін Ґуд (до речі, з якого дива Ґуд якщо Hood); архітектор Городецький – український Ґауді; Іоан Пінзель – український Мікеланджело); тавтології й повтори фактів (до прикладу, про польське походження Казимира Малевича згадується на двох сторінках). Дивно виглядає й позначка уродженець біля назви без імені: «Перші українські банкноти», «7 мільярдів платівок» чи «Перші вакцини від чуми та холери».

Звісно ж, усе це дрібниці. Але ж диявол (як і довіра до видання, тим паче іміджевого) криється саме в них.

Ну й наостанок. Ніщо так не псує якісного видання, як пафосна передмова та подяки котикам. Добра книжка говорить сама за себе.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар