Дитяча проза особливо близька до поезії


Її книжки для дітей несподівані та дотепні, доросла поезія – глибока і щемлива, а БеркоШко, в якій викладає Олеся Мамчич – одна із найвідоміших київських альтернативних шкіл. Напередодні Форуму видавців БараБука розпитала Олесю про її найновіші дитячі книжки, особливості дитячої рецепції, а також про Олесин авторський «поетичний» підхід до дитячої прози.

– Олесю, мабуть, кожен дитячий письменник, який багато зустрічається із дітьми, має натреноване вміння розказати за одну хвилинку про кожну свою книжку. Тож як Ти юним читачам на зустрічах розповідаєш про свою найновішу збірку «Тиранозавр Оленка»?

– Це книжка, яка, по суті, містить у собі дві: мою «Тиранозавр Оленку» і «Горобців-молодців» поетки з Кропивницького Олени Горобець. За термінологією видавництва, це «книжка-перевертун». Тому найперше я звертаю увагу дітей на такий факт: якщо дивитися на світ очима тиранозавра Оленки з обкладинки, то два горобці-молодці стоять на голові. А от якщо зробити невеликий акробатичний трюк і подивитися на світ уже із перспективи горобців, то на голові опиняється тиранозавр. Так чи так половину віршів доведеться читати догори дриґом.

Зазвичай, на цьому моменті діти сміються і наше спілкування починається по-справжньому. Діти люблять очуднення, тому навіть такий простенький виверт із формою вже приваблює їх. Вони, взагалі, – дуже щира і вдячна аудиторія.

мамчич5

– Уперше в тебе готується до друку прозова дитяча книжка. Навіть дві! Розкажи, будь ласка, про ці книжки й про те, як Ти працюєш із малою прозою.

– Так, у роботі наразі дві книжечки для молодших школярів, якими я дебютую в дитячій прозі. Вони будуть частиною однієї цікавої серії й розраховані на читання в 1-му й 2-му класах. Ідея серії така: видання містить коротку історію, котру діти такого віку здатні вчитати самі, плюс завдання до тексту. Спойлерити не буду, озвучу лише назви, вони досить красномовні: «Електромобіль Сашко» та «Хто з’їв мою піжаму?».

«Практичний досвід роботи з дітьми навчив мене “здитинювати” тексти, дещо збавляти градус філософічності й прибирати дорослі алюзії у віршах. Я помітила, що діти не зчитують того всього, такі буцімто вірші для дітей добре читати на зрілу аудиторію»

Я останні десять років спускала сімейний бюджет на дитячі книжки, особливо в закордонних подорожах. І не просто на дитячі, а цілеспрямовано на видання для вікової групи дошкільнят-молодших школярів. Певно, відбувалося накопичення, котре визріло аж тепер: мені страшенно цікаво писати саме для 5-10-річних. Думаю, це жанр, який особливо близько підступає до поезії своєю лаконічністю, афористичністю і ритмікою. І певні абсурдистські виверти, які здатні «вивезти» на собі вірш, дуже гармонійно вплітаються в такого формату прозу.

На Книжковому Арсеналі я брала інтерв’ю у Аутгільд Сульберг, норвезької авторки підліткової прози. Пані Аутгільд говорила, що добре пам’ятає себе підлітком і навіть не уявляє, як то писати для зовсім маленьких читачів. Із її точки зору, писати для тінейджерів легше. А я стояла й думала, що мислю прямісінько навпаки: мені дуже легко уявити себе дошкільням чи десятирічкою, а от проза для перехідного віку видається вершиною складності.

Кожен дорослий має свій «внутрішній вік». То мій наразі десь у ранньому шкільному дитинстві.

– У дитячу літературу кожен приходить своїм шляхом. Коротко кажучи, Ти прийшла з альтернативної освіти та дорослої поезії. Останнє, як на мене, наклало певний особливий відбиток на те, як Ти пишеш і читаєш дитячі твори. Я помітила, що в дитячій прозі Ти звертаєш увагу на те, як текст звучить, на його ритм та образність…

– Звучання речення, справді, для мене найважливіше, тому я до останнього відстоюю перед редакторами кожне слово. Я пишу повільно й довго вивіряю ритм кожної фрази (це що стосується прози; вірші, навпаки, найліпші вдаються ті, котрі виловлюю з підсвідомого «одним рипом», коли думка відстає від творення тексту, не зупиняє його).

А робота з дітьми дає неоціненну можливість одразу ж перевірити на малих читачах новоспечений текст, послухати їхні відгуки. Я досить часто прислухаюся до дитячих порад.

Читайте також про Олесин метод викладання літератури і мови дітям: Дитині важливо спробувати себе «у шкурі» письменника

мамчич4

– Чи траплялися в Тебе випадки, коли учні не сприймали якихось Твоїх текстів, відмовляли Тебе писати для дітей у певному стилі чи жанрі?

– Не можу пригадати аж так про цілий стиль чи жанр, але практичний досвід роботи з дітьми навчив мене «здитинювати» тексти, дещо збавляти градус філософічності й прибирати дорослі алюзії у віршах. Я помітила, що діти не зчитують того всього, такі буцімто вірші для дітей добре читати на зрілу аудиторію.

Так само існує досить специфічний дитячий гумор, базований на нісенітницях, каламбурах і певному наборі персонажів. Умовно кажучи, вірш про зомбі має вищий шанс привернути увагу такої аудиторії. Крім того, діти можуть виявити несподіване співчуття, до, наприклад, зламаної речі, і засмутитися. Тому я намагаюся відстежувати реакцію фокус-групи, і якщо я бачу за реакцією, що текст надто «дорослий», то відкладаю його. А от якщо хтось засмутився, співчуваючи персонажу, то, зазвичай, це привід до цікавої розмови за текстом. У цьому випадку я вважаю, що з емоції можна «витягнути» багато справді несподіваних, саме «дитячих», висновків.

– Нині книжкові медіа повняться найрізноманітнішими афішами, анонсами та добірками подій на Форумі видавців у Львові. А який Твій особистий маршрут цьогорічним Форумом?

мамчич1

Розгортка з віршем Олесі Мамчич у Хрестоматії сучасної української дитячої літератури для читання в 1, 2 класах

– Я, звісно, буду періодично з’являтися на стенді «Фонтана казок» біля своєї книжки з тиранозавром Оленкою. Планую виступати й на дорослих літературних читаннях. Але, насамперед, хочу трохи побути слухачем, насититися тим, що дасть поштовх думці. Очікую переклад улюбленого польського репортажиста Вітольда Шабловського – цього разу його видання про Волинь. Намагаюся щороку бувати на його презентаціях.

Сподіваюся придбати книжку, яку вже читала в рукописі й чула в живому виконанні, і щоразу плакала й ціпеніла. Це «Бабин Яр. Голосами» Маріанни Кіяновської – думаю, це навіть більше ніж поезія, вона приголомшує.

Чекаю на нові книжки Галини Крук і Дзвінки Матіяш. Якщо у програмі буде зустріч із Оксаною Забужко, так само спробую не пропустити. А ще хочу побільше подивитися на іноземних авторів – скільки встигну фізично. Ну і, звісно ж, планую прогортати всі новинки дитліту, боюся, що не втримаюся і знову притягну додому купу незапланованих книжок для дітей.

Розпитувала Галина Ткачук

Фото Олесі Мамчич – із фейсбук-сторінок FEDORIV hub, Книжкобуса, БеркоШко.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар

Увiйти за допомогою: 


Читайте також: