русалки1
4+

Міцні мости уявні

Аліна Штефан

Оксана ЛУЩЕВСЬКА, Віолетта БОРІГАРД. Русалки / Mermaids. – Київ: Братське, 2017. – 24 с.
Уподобань: 7

Щоб бути поруч із тим, хто став їй дуже важливим, героїня казки Андерсена «Русалонька» свідомо позбувається зв’язку зі своїми близькими, і, як символу цього – русалчиного хвоста. Однак дві подруги, які живуть по різні боки Дніпра, – Соня й Ніка з книжки-картинки-білінгви «Русалки / Mermaids» – щоб частіше бачитися, русалчині хвости собі навпаки відрощують.

Мартини скрикують і випурхують просто з моїх обіймів,
черкнувши крилами по плечах.
— Ні, ні, ні! — схвильовано кричу.
Соня усміхається кутиками вуст. І тут — плиг у воду! Хвостом —
круть. Ось уже біля мене. А мартини летять, летять… Їх не стримати.
—Хай! — сміється Соня.

Насправді вони їх малюють та вирізають, а потім переконуються, що обом неймовірно личить цей образ. У такий спосіб дівчата будують мости одна до одної у своїй уяві. Але хто сказав, що уява програє реальності за виразністю і силою об’єднувати людей? Уява, яка не має кордонів та перешкод для поширення своїх ідей. Уява, якою реальність наче годується, щоб ставати цікавішою і більш життєспроможною.

Саме цю силу поєднувати різні «пускові» точки уяви насамперед пропонує формат «Русалок» як книжки-картинки. Ілюстрації в такому вимірі не просто коментують текст, вони на рівних створюють літературно-символічний простір історії, коли кожен смисловий образ, написаний літерами, наче всотується в папір кольоровими значеннями і в той же час набуває форми острова русалок із неймовірними звірами, мартинів, розфарбованих сонцем, бірюзової річкової води, рудої чи білявої дівчинки поміж лілей та хмар, пісочної фортеці, що палає вогнем.

5

Фото зі сторінки видавництва у фейсбуці

Книжка постає перед читачем прозою, проте відчувається, що Оксана Лущевська та Віолетта Борігард досить яскраво уявили себе Сонею та Нікою, а тому цей сильний симбіоз художниці й авторки набуває у своїй цілості поетичного спрямування. Такими бувають дитячі вірші, коли діти їх слухають не дихаючи, а потім починають питати: «А чому вона образилася?», «А як вони познайомилися, хоча живуть так далеко одна від одної?» І ти відповідаєш, хоча помічаєш, що питають не всі. Що тим, іншим, вистачило цієї історії саме як вірша. І вони й далі гортають сторінки, а перед ними танцюють ті самі кольори, що й на марокканських мозаїках, і летять-летять слова, як білі мартини.

Тому «Русалки» переконують, що сюжет завершений саме деталями, про які промовчали, а малюнками й текстом справді пішли навіть далі, ніж «Пан Коцький, Міра і море», даючи читачу більше простору для уяви, більше кольорових ниточок, які можна порозплутувати в різні боки від основного сюжету.

Ще одним місточком, що єднає, постає двомовність видання. Світ нині стає меншим, але відстані залишаються, коли не знаєш мов. Тому саме книжки-білінгви створюють ресурс читання цікавих граматично нескладних текстів двома мовами, переконуючи найменших читачів, що навіть одна й та ж історія, яку розповіли двома різними мовами, нерідко може стати двома не зовсім схожими історіями. До того ж харизматична книжка-білінгва може надихнути створювати свої історії мовою, яку вивчаєш, а «Русалки» – надихнути читачів написати власне продовження.

1

Привабливість задуму авторок цієї книжки-картинки ще й у тому, що вона може об’єднувати читачок різного віку, адже в історії про Соню та Ніку цікаве для себе знайдуть і 4-річки, і старші дівчата, адже подруги є в будь-якому віці, і не бачитися з ними сумно всім, а пригоди й таємничі острови з віком приваблюють дедалі більше.

«Русалки» зацікавлюють і надихають читати дітям уголос – це і є сила уяви, що об’єднує більше, ніж будь-який інший носій інформації. Моє читання вголос трьом дівчатам призвело до того, що вони записали цю експресивну спробу на диктофон, а відтак ми, об’єднавшись у кумедне коло, ще й прослухали «Русалок», задіявши усі пускові точки нашої уяви + сміх. Мостики, що нас пов’язують, на якусь щасливу мить було ще й закільцовано…

Оксана ЛУЩЕВСЬКА, авторка тексту

оксанаЦе книжка про фантазію і гру. Одне з перших запитань моєї чудової восьмирічної учениці з курсу «Читаємо книжки-картинки по-англійськи» було: «А гратись ми будемо?» Цитую читачку бо це її запитання підводить до інших запитань: як часто ми граємося з книжками? А за мотивами книжок? І коли книжка спонукає до гри? Чи граємося ми під час читання? Адже гра для дитини – це пізнання себе і свого мікрокосмосу, пізнання довкілля і себе в ньому, пізнання себе й інших та себе через інших. Так, у вигаданій грі в русалок основні персонажі, близькі подружки Соня і Ніка, мають уявну нагоду зустрічатися серед Дніпра, на їхньому ж уявному Острові Русалок. Таким чином Соня і Ніка легше переживають свою розлуку. «Русалки / Mermaids» – книжка про дружбу. Коли я писала її, то думала про своїх близьких друзів. А оскільки я багато працюю з дітьми, то розпитувала їх про їхніх друзів. Та найголовніше, вважаю, – ця книжка спонукатиме до гри. А яка та гра буде – відомо грайливим малим читачам і їхнім грайливим дорослим!

Віолетта БОРІГАРД, авторка ілюстрацій

віолеттаЦвет лета. Над книгой я начала работать в июне 2016 года. Не стала сразу делать план-раскадровку, как обычно. Меня интересовал ЦВЕТ. В первую очередь очень хотелось найти безупречно летнюю колористику. Я просмотрела кучу фильмов, морей и чужих картинок. А палитра цветов оказалась прямо под носом – у меня на балконе.

Дальше – персонажи. В книге – две девочки Соня и Ника. Почему-то одна из них постоянно рисовалась рыжей. С самого первого эскиза, который для Оксаны делала за год до начала работы над книгой. Тогда мы даже не знали, будут ли изданы «Русалки».

Самое сложное. Я поставила себе две задачи в иллюстрациях: 1. Показать чистую радость и безмятежность детского летнего дня. 2. Аккуратно вплести сказочность в реальность. И это оказалось сложно. Намного легче изобразить страшное, уродливое и пошлое. Рисовала много, пришлось ворошить горы детских воспоминаний: что там было такого, что вызывало ВОСТОРГ полный, долгую РАДОСТЬ? Сначала нашлись аналогии в событиях: в книге место действия – м. Гидропарк в Киеве, там проводят время Ника и Соня. В моем детстве тоже был остров – Хортица. Мы с сестрой очень любили плавать и могли целыми днями сидеть в реке. Вода быстрая, прозрачная такая, что отчетливо видны тени и узоры реки на песчаном дне. И это был восторг! Мама нас время от времени вызывала на берег и сушила, а вечером мы все сидели у костра под древними скалами Хортицы – как же тут без сказок обойдешься? И это тоже был восторг! После костра нас отправляли спать в палатку. Мы засыпали, не успев снять кроссовки, а просыпались под магию утра – когда роса и туман над рекой. В иллюстрациях, надеюсь, мне удалось передать речную магию.

Ілюстрації надано Віолеттою Борігард

Чтобы почувствовать атмосферу Гидпарка, целый день там бродила с фотоаппаратом. Чем дальше от метро, тем лучше. Невероятные картонные бары с жуткими вывесками, «живой музыкой» и шаурмой встречаются все реже. Появляется возможность побыть среди природы.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар