«Казкарка Джинні» популяризує читання


Якщо переглянути список проектів, які втілила Євгенія Пірог, може здатися, ніби це все зробила не одна людина. Запідозривши таке, БараБука вирішила перевірити факти й у довіднику натрапила на таємничу особу, яка іменує себе «Казкарка Джинні»!

Отак з’ясувалося, що пані Євгенії у справі популяризації читання допомагає як мінімум іще одна, хай навіть вигадана, особа. Втім, розібравшись детально, БараБука зрозуміла, що насправді йдеться не про одну й не про дві людини: Євгенія Пірог залучає до читацьких активностей спершу невеликі класи, потім школи, а відтак міста й цілу Україну! Як їй вдається все це – ще й поміж тим вигадувати й писати дитячі книжки – розпитали в самої Євгенії (чи все ж у Казкарки Джинні?).

– Що може одна людина зробити для промоції читання?

– Вітаю всіх, хто поставив собі це запитання. Нині є багато можливостей, але варто почати з себе. Читати разом із власною дитиною і ділитися враженнями з друзями – це вже реальний голос на користь книжки. Ходити на заходи, які допомагають визначити відповідне видання, створюють атмосферу навернення до читань. Підтримувати благочинні акції для поповнення бібліотечних фондів. Це все, безумовно, плюс. А якщо маєте цікаві ідеї чи досвід – шукайте небайдужих спільників для втілення.

У моєму випадку створення Всеукраїнської ініціативи «Додай читання» – громадського руху для розвитку дитячого читання та співтворчості дітей і дорослих – виросло з попередніх «непосидючих» суспільних здобутків. Мешкаючи в різних містах, паралельно з офіційною роботою інженера, патентознавця чи викладача я засновувала молодіжні організації для запровадження змістовного дозвілля дітей. Коли мій рушій сконцентрувався на книжковій темі – напрацьовувала оригінальні формати і знаходила однодумців для втілення нестандартних мистецьких активностей.

Книжки, авторка яких, – Євгенія Пірог

– Як Ви з технічною освітою прийшли до дитліту?

– Книжки завжди були біля мене: батьки-інженери мали чималу бібліотеку. Маючи творчий хист, із дитинства любила вигадувати-малювати книжечки. Жартую, що й фізикою захопилася, певно, через фантастичні оптичні ефекти. Книжка для мене стала універсальним інструментом, що дає змогу різнопланово співпрацювати з дитиною. Технічна підготовка – способом структурувати цю діяльність, аби досвід могли відтворити і творчо доповнювати всі охочі. Тому «Додай читання» – ініціатива. Хочеш – долучайся, роби для своєї спільноти, зі своїм колом учасників.

Ну і слід сказати, що в моїй першій казці серед персонажів є підступний робот, якого героям історії вдалося перепрограмувати, а в наступній майоріли різнобарвні зірки, що згодом стали кольоровими планетами з різним устроєм і завданнями для читача. А коли на американському космодромі спостерігала за стартом ракети з українським двигуном-носієм, усвідомила, що наші діти мало знають про вітчизняні досягнення в цій галузі. За місяць після повернення додому «злетіла» до читачів книжка «Астронавти з Великої Росяної». Читання стає магічним, спонукаючи до власних відкриттів. Тож наука і техніка мене органічно привела до письма та ввійшла в усі мої подальші книжки.

– Як давно Ви популяризуєте читання? Якщо можна запросити з проектом до себе, то як це зробити?

– Наприкінці 2009 року з проектом своєї першої книжки (макет, ілюстрації, рекламний буклет та блок різнопланових завдань для читача) я подалася на Форум видавців до Львова. У більшості дитячих видавництв зауважили новаторський підхід, як і відсутність важелів для втілення комплексної ідеї у книжковий бізнес, ще й із автором-новачком. Тож у 2010-му наступну книжку я самостійно видала в малому видавництві та взялася на форумних презентаціях запроваджувати жваві ігрові змагання читачів із вигаданим книголюбом Балакучим Шпаком. Додала цікаве майстрування, активності та власні пісні. А ще – образ Казкарки Джинні, бо спільночитання має бути емоційно забарвленим.

Отриманим досвідом зацікавилися ті, хто працював із дітьми й книгою: провідні бібліотекарі, вчителі, батьки, книговидавці, усі вони переконувалися – читання насправді є особливим, всеохопним процесом.

Звершень за цей час було чимало, учасників не перелічити.

Упевнена, промоцію читання рухають жваве спілкування з авторами, активність видавців, підтримка креативних надбань із боку книжкових інституцій та ЗМІ. Думаю, моя проектна діяльність вдало поєднала технічний конструктив, освітній компонент і творчу частку власної дитинності. З читачами зустрічаюся часто, готую авторські програми. Залюбки розгляну запрошення на свято книжкової шпаківні чи експериментальний урок казки. Знайтися можемо через мій сайт «Всі мрії» або сторінку у фейсбуці.

– Скільки татів і кого вдалося залучити до читання? Хто більше читає: мами чи тати?

– Невтішній статистиці про теперішніх батьків щодо їхнього не-читання дітям вперто протистояв яскравий спогад дитинства – тато, який нам із братом захопливо, в ролях читав «Тореадорів із Васюківки». У приватні хвилини такого спілкування тато, що читає – справжній рятівник! Залишилося у щільному сьогоденні відшукати час і місце для… створення подібних спогадів. Тому проект «Тату, почитай!» стартував у Старокиївській пожежній дільниці, читцями були працівники МНС, а діти розкошували на величезних червоних автівках. Марафон татусевих читань підхопили по всій країні: бібліотекарі долучали письменників-татів, громадські активісти – татів-посадовців. Читали у Здолбунові і Черкасах, Рівному і Запоріжжі, Львові та Дніпрі. І на Донеччині, де татусі-учасники ще в жовтні 2013-го направду врятували від закриття дитячу бібліотеку в Роденському.

Чарівна паличка до публічного читання дорослими – театралізована складова: особливе місце для читань, реманент чи одяг книжкових персонажів, адже казкова маска магічно пом’якшує спантеличення від «непритаманної справи». Тати, дідусі, та й усі учасники ставали дитиннішими, залюбки перевтілюючись у гномів, піратів, червоних шапочок. Організатори всюди добирали сучасні, переважно українські книжки, зняли чимало теплих відео.

– Що стало вирішальним у реалізації тих проектів, які вдалося реалізувати?

– Коли беруся за проект, ретельно мізкую над структурою, форматом, результатом, учасниками, заохоченням. Власне, крім творчого сплеску, від старту бачу елементи, що мають скластися в загальний пазл. Бувають поточні зміни, але вирішальним є розуміння способу втілення ідеї та власний досвід на кожному з етапів. І звісно, коло однодумців.

Євгенія і її “книжкові шпаківні”

– Розкажіть історію створення та реалізації проекту «Книжкова шпаківня».

– Коли чула «на книжку бракує часу чи грошей», почала шукати «загублені» хвилини у стислих графіках дорослих і дітей. Наприклад, у черзі до ковзанки, біля медичного кабінету, в лікарні, навіть перед сеансом кіно (на противагу ігровим автоматам) мали б бути читальні-шпаківні – полички з книжками у вільному доступі за принципом трьох «по»: почитай, поверни, подаруй. «Ідея шалено цікава», – сказали письменниця Міла Іванцова і видавці брати Капранови, а поет і видавець Іван Малкович майстерно підлаштував назву на звичну тепер «книжкові шпаківні».

У 2012 році переконала керівників будівельного маркету в Рівному виготовити в дарунок місту дві полиці. На раптове запитання «а які вони?» просто «з голови» диктувала розміри, корегувала креслення на екрані магазинного майстра, бо чітко уявляла дизайн – так мене ідея захопила. Інженерно-технічна підготовка прислужилася при врахуванні функціоналу: стійка основа, різновисокі секції, похилий дашок для розгорнутої книжки. Шпаківня переносна, творчо наповнює простір читань, має «пташиний» отвір, наче щойно залітав книголюб Балакучий Шпак із книжками в дарунок малечі.

Насправді щедрими дарувальниками ставали самі громади, які надихалися втілити цей досвід, разом із дітьми розмалювати шпаківню і наповнити її новими чи домашніми книжками. Нині у громадських просторах 13-ти областей країни є 175 унікальних полиць, а від листопада 2013-го вже 34 з них позиціонують Україну на світовій мапі «Маленьких Вільних Бібліотек».

– Ви багато спілкуєтеся з дітьми на зустрічах. Яка читацька історія Вас найбільше вразила?

– Захоплююся дітьми, які читають змістовно, – мають уподобання, дискутують, аналізують. Які можуть нафантазувати щось неймовірно-непередбачуване, коли разом вигадуємо казкові історії. Колись 4-річний читайлик розпитував мене про персонажа моєї книжки «Хлопчик Вітерець та Золота Планета», який прагнув допомогти людям зробити світ кращим. Тоді перепитав у мами: вона правду сказала? І запитав очі-в-очі: а як таким стати? Відтоді «до мурах» розумію вагу письменницького слова.

Та, певно, найдивовижнішою читацькою історією – історією читача – є доля Дмитра Ружевича з невеличкого села на Донеччині. Хлопець мав таку жагу до читання і віру у свої мрії, що у 13 років став рекордсменом України, наймолодшим директором бібліотеки, котру хлопцеві збирала без перебільшення вся країна. Дмитро побував на Книжковому Арсеналі, у найкращих бібліотеках столиці, відвідав музей Гаррі Потера в Лондоні, був учасником телепрограм і започаткував власну благодійно-книжкову діяльність. Важка недуга й інвалідність відміряли юнаку лише 15 років, однак любов Дмитра до книжок розфарбувала їх у дивовижні кольори пізнання цілого світу. Нині діяльність бібліотеки провадить мама та активісти з Краматорська, тож усі охочі можуть підтримати розвиток читання на батьківщині хороброго хлопця.

Книга – це яскрава емоція. Шукайте суголосну, котра увімкне в дитині читача: людину з емпатією, креативом і визнаними цінностями.

Розпитувала БараБука. Фото надані Євгенією Пірог, а також узяті зі сторінки письменниці у фейсбуці

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: