Сучасна повоєнна дитяча література… Це поняття доводиться вчитися приймати, осмислювати й переосмислювати. Проте навіть під час війни українська книга надійно зберігає свою місію – бути рупором, бути маяком, бути опорою й осередком важливих сенсів.

«Усе минуло добре. З мамою була наша лікарка пані Сюзанна, а тато встиг облаштувати лікарняний підвал, щоб усім було трохи тепліше й безпечніше. В разі чого.

Це «в разі чого» означає, що будь-якої миті небо може стати небезпечним. Повітря починає стогнати — його розриває всяке лихосилля російських військових. Тоді треба швидко ховатися під землю.

Мене називають бойовою дівчиною. У мене є одна сила, про яку знають лише діти повітряних тривог. Я відчуваю, де вони й що роблять, і маю з ними зв’язок»

Лариса Денисенко, письменниця й правозахисниця, написала історії про дітей повітряних тривог у перші дні війни. З того часу потреба в такому чтиві актуалізувалася. Авторці вдалося художньо відтворити ситуації, що відгукуються кожному, як дитині, так і дорослому. Таке сюжетне розмаїття розширює рецепцію війни як такої й водночас впливає на формування сприйняття життєвих обставин.

У книзі «Діти повітряних тривог» складно виділити головного персонажа (хоча оповідка й починається з конкретної дівчинки). Як на мене, це той випадок, коли всі герої – провідні. Вони тримають на собі фокус уваги від історії до історії. Тим не менше, перша героїня книжки – це дівчинка Мія, яка народилася в бомбосховищі 25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного нападу росії. Мія має супер-силу – відчувати зв’язок з іншими дітьми повітряних тривог зі всієї України. Власне на цьому побудовано весь сюжет. Так, на кожній сторінці виникають нові герої, нові міста, нові понівечені долі. Олежа, Іван, Аллуня, Русік, Настуська, Ксюра, розстріляна злотокоса Поліна та інші діти складають разом, наче з пазлів, спільну трагічну картину війни. Кількісно всі історії легко порахувати, але за своїм змістом вони значно більші, аніж будь-який математичний показник. Це історії всіх українців – і сучасних, і майбутніх поколінь, зокрема нащадків, які шануватимуть Україну та ніколи не забудуть ворога.

Прикметно, що в тексті письменниця уникає індивідуального емоційного оцінювання. Її виважена фіксація подій дозволяє читачам самостійно рефлексувати, спираючись на власні переживання. Разом із тим, у книзі зібрано багато «маркерів війни». Є згадки про «терів», знищену «Мрію», потоплений корабель, українських хакерів і ванну з новою функцією сховку – хлопчик Ярема змагався за місце у ній зі своїм котом. Вороже зло Лариса Денисенко називає авторським неологізмом «лихосилля». Саме воно фігурує у книжці. Етимологічно й метафорично це поняття зрозуміле для дитячого сприйняття. Загалом мова текстів доступна й проста, однак є епізоди, де авторка не нехтує ненормативною лексикою (як от слово «гівнюки» або ж фраза про «рускій корабль»). «Недитячі» репліки виголошує баба Надя з Херсона, і сюжетно вони цілком гармонійні. Але, ймовірно, подібна заувага буде актуальна для тих дорослих, які збираються читати книжку дошкільнятам, або ж мають упереджені/принципові мовні позиції. Це вже питання індивідуального вибору.

Діти повітряних тривог – мешканці з різних куточків нашої Батьківщини: Коломия, Харків, Львів, Ізмаїл, Київщина, Житомирщина, Вінниця, Маріуполь, Херсон та ін. Така свідома широка географія поміж рядків апелює до єдності українців і до одного спільного горя, навіть якщо на момент війни людина опинилася закордоном, як от мала Злата з мамою в Єгипті. А в одній із історій авторка розповідає про Майю зі своєї популярної книжки «Майя та її мами». У час війни дівчинка перебуває в Луцьку, де допомагає дорослим воювати на культурному фронті.

Ілюстрації Олени Лондон дуже символічні. Виразний ворожий триколор, доречне сіре тло, як ознака мороку, та яскраві життєствердні кольори українського прапору складають основу візуалу. Хочу виокремити кілька потужних образів, як от лупаті бомби над Харковом, єдиноріжки з синьо-жовтими гривками, що поєднують подружок із Маріуполя, й червоно-білі обійми Польщі для родини Влада з Ірпеня.

Книжка «Діти повітряних тривог» торкається багатьох важливих тем, зокрема втрати, провини, страху, раннього дорослішання, виживання. Тож слід враховувати, що з-поміж історій хтось може віднайти для себе відповіді, а хтось – болючі тригери.

Як на мене, основний меседж видання надзвичайно важливий і має бути почутий: кожен персонаж книжки проживає свій унікальний досвід війни і кожен робить те, що може. Як і всі ми. Як і всі ми.

Книжковими персонажами-роботами вже складно здивувати читача, проте не цього разу. І не тоді, коли в гру вступає Чіпка Варениченко.

«Спочатку роботом вважали машину, яка схожа на людину і здатна автоматично повторювати певні людські рухи й функції. Але потім усе як закрутилося…»

А якщо серйозно, то новинка видавництва «Мала академія» «Роботу зробить робот, якщо захоче» – приклад сучасної нон-фікш літератури, що виконує свою пізнавальну функцію зокрема й через стилістику, яскраві авторські прийоми та актуальну візуалізацію.

Письменник Петро Яценко обрав цікавий підхід до постаті автора в тексті, зробивши себе частиною книжки. Отак, із першої ж сторінки читач дізнається, що Петро Яценко, інженер зі Львова, зібрав з кухонного блендера і старого планшета робота зі штучним інтелектом і назвав його Чіпкою Варениченком. Власне ці два літературні герої формують основний сюжет: інженер переповідає історію розвитку роботів, а Чіпка – слухає, перепитує, перебиває, коментує, смішить… Поруч зі стриманим і розумним оповідачем постає дотепний і часом нетерплячий співрозмовник. Інженерові доводиться щоразу відповідати на запитання-ремарки Чіпки про його різноманітних «родичів». Виклад інформації у вигляді такого діалогу полегшує її сприйняття. До того ж, оформлення тексту нагадує спілкування в чаті, що є виграшним рішенням. Адже саме до такого віжуалу сучасні читачі звиклі з повсякдення. Ілюстрації Марини Шутурми напрочуд вдало відтворюють не лише образи самих героїв (вражає портретна подібність інженера з самим автором), а й численні механізми, конструкції та інші роботодотичні штуки.

Розповідаючи про «дива техніки» минулих століть і навіть тисячоліть, інженер часом уособлює такого собі руйнівника легенд, бо викриває давні історичні фікції. Наприклад, читач дізнається, в чому ж насправді криється секрет качки-поглиначки, слона-годинника або знаного робота-шахіста. Окремий розділ описує будову роботів: виявляється, їхня «анатомія» така захоплива! Рухаючись за хронологією, Петро Яценко поступово розповідає і про дронів-трутнів, і про безпілотників, наноботів, гуманоїдів і навіть про ксеноботів зі серцем африканської жаби. Скільки ж тих роботипів! Зрештою автор пропонує свої варіативні перспективи розвитку робототехніки. І вони значно більше надихають, аніж попереджають. «Тож, Чіпко, не розряджай даремно свою батарею. Нам ще треба дізнатися та зробити багато цікавого!» – саме цією фразою інженер завершує свою історію. І те саме хочеться побажати усім книгодрузякам. Ой, і всім роботодрузякам також (на випадок, якщо/коли цю статтю опрацює штучний інтелект).

До питання фінансової грамотності дорослі нарешті починають ставитися відповідально і серйозно. Про це свідчить великий попит на відповідні тренінги, майстер-класи та різноманітні бізнес-інкубатори. А як щодо дітей і підлітків? Чи не забувають батьки залучати молоде покоління до питань «грошової філософії»? На жаль, відповідь поки невтішна. Проте ситуацію традиційно допоможуть виправити… книжки. Якісні й професійні. Перекладної літератури на таку тематику вистачає. Інша справа, що українські автори доволі обережні з грошима, точніше – з текстами про них. Тож кожне нове видання фінансового спрямування вартує окремої уваги.

Новинка «Мрія на мільйон. Рушай у світ грошей та бізнесу» Сергія Вожжова – більше, ніж сучасний посібник про гроші й підприємництво. Це хороша спроба комплексного підходу до вибагливих вимог читачів. Отак, у книзі є стрімкий художній сюжет, цікавий дизайн сторінок, дієві практичні інструменти для кожного та цінний порадник батькам. До речі, саме на комунікації між дорослими й дітьми акцентує увагу автор. Персонажі-підлітки багато й успішно (що важливо) взаємодіють із дорослими, звертаючись до них за підтримкою і порадами. На популярне запитання від підлітків: «Як почати свій бізнес?» Сергій Вожжов рекомендує: «Починайте зі спілкування з батьками, тобто з дорослими, які юридично мають права. Подальший результат залежатиме від цих перемовин». Водночас дорослим слід не лише приділяти час і увагу дітям, а й бути готовим вислухати всі ідеї, навіть утопічні. Сергій Вожжов, як підприємець і викладач із багаторічним досвідом, пропонує у «Мрії на мільйон» конкретні рішення для забезпечення конкретних фінансових потреб.

За сюжетом семеро школярів вирішують взяти участь у квесті, на переможців якого чекає велика грошова винагорода. Від омріяного мільйону підлітків відділяє вісім завдань і ще більше перешкод, відкриттів та нових знань. Читач має змогу апробувати кожен етап квесту разом із героями. Головне – не лінуватися виконувати завдання й дотримуватися запропонованих інструкцій. І тоді, наприклад, можна навчитися правильно формувати цілі, вести фінансовий облік, опанувати тайм-менеджмент і ще багато корисного. Також прикметно, що Сергій Вожжов тлумачить складні фінансові поняття (як от інвестиції, страхування, податки) простими життєвими ситуаціями, до яких, властиво, й залучає героїв.

Візуальне оформлення виглядає стильно й привабить навіть тих юних читачів, які «побоюються» великої кількості літер. На сторінках є qr-коди (зазирніть туди, не оминайте), багато графічних зображень, кольорових обрамлень, а також – помічний словничок і навіть рекомендований перелік фінансових настолок. А от вікування дещо складно визначити, адже видання «Мрія на мільйон», очевидячки, буде корисним не лише для підлітків, як зазначено в анотації. Фахові поради Сергія Вожжова стануть у пригоді багатьом майбутнім мільйонерам різних поколінь.

Задля уникнення пафосних висловлювань про силу поетичного слова, я просто наголошу на сталому, перевіреному і доведеному фахівцями впливі віршів на розвиток дитячої психіки, мовлення, цілісної особистості.  Ритміка й образність поезії таки мають свою магічність. А уявіть, якщо вона помножена у десятки разів? Саме такий «концентрат» криється у серії «Найкращі вірші для дітей» від Видавничого дому «Школа». Фактично, читачі мають змогу зібрати повноцінну якісну колекцію української дитячої поезії. Усі збірки серії упорядковані дуже універсально, тому стануть захопливим читвом на роки й зростатимуть разом із дітьми.

Читайте також: Комашка і дмухавка, Дніпро і Кіліманджаро, або Дивний ліс дитячої поезії

Вірші Наталі Забіли, корифейки української дитячої поезії, залюблені багатьма поколіннями. Ця збірка містить «ключові» тексти для навчання й розвитку дитини через книжку. Передусім, йдеться про «Веселу абетку» чотирирядкових віршиків, цикл «Пори року» з усіма календарними місяцями, а також лічилки з цифрами до десяти. Книжка символічно починається з добірки «Бабусиних казочок», які огортають читачів відчуттям турботи й затишку. І саме такою є вся поезія Наталі Забіли. Щодо історій про дівчинку Маринку, а точніше про заклопотану важливими справами Марину Дмитрівну, то впевнена, що такі життєві сюжети – вічні.

            ТРИ

Онука, бабуся,

дві мами, дві доні

сидять на осонні

на довгім ослоні.

Очі протер я, –

хоч три, хоч не три, –

бачу й тепер я,

що їх тільки три!

«Веселі вірші» Ганни Чубач сповнені приємною ностальгією для читачів старшого віку й усмішками для малих книгодрузяк. Зі сторінок промовляють допливі Хтосики, герої двох прекрасних абеток (тваринної та акроабетки) і багато кумедних тварин, як от Черепаха Аха, зеленющі жаби, киця-одиниця з лічилок-навчилок та ін. Особливо прекрасний цикл віршів «Ще не вмію, А вже мрію!». Письменниця описує професії від імені дітей, тобто з властивими їм безпосередністю й легкістю сприйняття світу. Пізнавальний зміст ненав’язливо прихований за розважальним, тож читати цю книжку завжди цікаво.

ПРОДАВЕЦЬ

Дуже рано я встаю.

Все, що бачу, продаю.

Капці татові – за сто,

Мамині – за двісті.

А моє старе авто –

Хай іще поїздить.

Торбу гривень наторгую –

Сам у себе все купую.

Грицько Бойко, він же Григорій Пилипович Бойко – відомий український (радянський) поет, перекладач, пісняр, гуморист. Саме гумор був і залишається визначною рисою його текстів для дошкільнят. Збірка «Кумедних віршів» містить короткі віршики-смішинки, загадки, скоромовки-спотиканки. Прикметно, що всі вони досі не втрачають актуальності й веселять читачів. Поезія Грицька Бойка зберігає свою унікальну дитинність крізь роки. У книжковій добірці переважають короткі форми, які легко вчити з дитиною на пам’ять. А з дворядковими віршиками ще й зручно гратися: дорослий називає перше речення, а дитина – останнє.

Художниця

Малювала тигра внучка:

Замість тигра – вийшла Жучка.

#ЖивіПисьменники наразі представлені в серії двома книжками – Сашка Дерманського і Вікторії Ніколенко. Добірка віршів Сашка Дерманського – це прикольний мікс тем, образів і традиційного авторського дотепу. Поціновувачі творчості автора впізнають у книзі й нові, й давніші вірші:

Слон купив собі штани –

Розірвалися вони,

Бо, повір мені, штанів

Ще не шиють на слонів. 

У текстах Вікторії Ніколенко наскрізним є акцент на сімейні стосунки, батьківство й усі можливі перипетії, пов’язані з цим. Варто також виокремити цикл віршів, де одним із головних персонажів є тато. Письменниця транслює образ дбайливого сучасного батька, якого справді бракує у дитячій поезії попередніх років.

Мені тато зачіску робив,

Довго щось розчісував, крутив,

Я сиділа чемно і терпіла,

І здавалось, добре іде діло.

Так коли закінчив, глянув татко:

– Краще, доню, надягнемо шапку!

Три книжки серії «Найкращі вірші для дітей» оформлені художницею Оленою Квіткою. Персонажі у її виконанні, а особливо дитячі, відтворюють весь спектр емоцій, описаних авторами в текстах. Хтось хіхікає, хтось реве, хтось насуплено зиркає чи вже замислив чергову шкоду… Така візуальна відповідність дуже важлива для дитячих видань. Вона формує і доповнює рецепцію книжки, а також має безпосередній вплив на естетичні смаки дитини.

Загалом, книжкове занурення у світ дитячої поезії довжиною у понад 60 років – це не лише вдале видавниче рішення і актуальний літературний екскурс, а й справді класний спосіб книгодрузячення. Скільки книжок «Найкращих віршів для дітей» уже на вашій полиці?

Назва книжки спершу може видатися дивною і навіть заскладною. Проте вже на перших сторінках авторка сюжетно пояснює етимологію імені головної героїні (Летті Ґвінґілл) й надалі дотримується тактики тлумачення незрозумілих чи загадкових понять. Більшість із них дотична до валлійської культури, якою щиро захоплюється письменниця. «Валлійці дуже схожі на нас – такі ж уперті й завзяті. Не зважаючи на численні спроби завойовників знищити їхню культуру, кімрійці (так кличуть себе мешканці Уельсу) дотепер живуть на острові й говорять своєю прадавньою мовою» – пояснює авторка. Примітки-роз’яснення є вдалим способом уникнути наукових тез у тексті й водночас формують пізнавальне тло для читачів.

«Зі шляху до мети
Неможливо зійти.
Прощавай… – співала їй ліщина»

У книжці паралельно розгортаються кілька сюжетів і сенсів. Частина подій описує життя героїв у містечку Лланвайр-Пуллґвінґілл, а інша частина апелює до магічного життя друїдів. Це плетиво на межі двох світів надійно тримає інтригу. Культура друїдів була обрана не випадково. Письменниця зізнається, що друїди поєднують у собі три її улюблені речі: стародавню магію, захоплення деревами й таємницю. Орден кельтських жерців існував насправді, але об’єктивної інформації про друїдів майже не залишилося. «Знайти те, що можна знайти, і домислити інше, але так, щоби реальне було складно відрізнити від нафантазованого, стало для мене подвійним викликом, як для письменниці, так і як для науковиці» – розповідає про роботу над книжкою Єва Сольська.

«Земні реалії» відтворюють шкільні будні старшокласників, підліткове суперництво, щиру дівочу дружбу й дорослішання. Також сюжетну «правдивість» вдало доповнюють справжні географічні об’єкти (острів Святого Тісіліо, Менайський міст) і народні традиції (фестиваль бардів Айстедвод), за участі яких відбуваються знакові епізоди роману.

Головна героїня фентезі – 15-річна Летиція Ґвінґілл, яку ще немовлям знайшли у хащах ліщини. Дівчину виховує жінка Марія, а своїх справжніх батьків Летті не знає. Пошуки себе й свого роду є ключовим лейтмотивом книжки. Сюжет розгортається саме довкола них. Спершу Летті бачить дивні сни, які нагадують чи то марення, чи то віщунства. Там вона стає свідком далеких подій і поринає у світ друїдів. Потім дівчина усвідомлює свій дар – вміння розуміти мову дерев і рослин. Згодом вона опановує магію стихій. Летті відчуває, що їй не місце у світі людей, і не помиляється. Її своєрідне «вигнання» добігає кінця, Летиції час повертатися туди, де її коріння, до Чарівного Лісу. Провідником до першоджерел стає красунчик Герман Ідрис, який полонить серце підлітки. Він же виявляється Королем Гармонії з роду друїдів.

Любовна лінія роману розгалужена. Адже в Летті закоханий не лише Герман, а ще й «звичайний» однокласник Ділан Фланаган. Їхній любовний трикутник впливає на доволі трагічний фіналі історії. Хоча… не такий і трагічний. Принаймні, не для всіх. Адже авторка не ставить крапку у пригодах Летті Ґвінґілл: «Моя героїня не боїться бути інакшою. Дослухається до свого серця. Вона вміє дружити й любити по-справжньому, в якому б світі не була. Бо, насправді, свій світ завжди в середині нас самих». Тож на дівчину чекають нові пригоди і нові родинні таємниці, але вже в новому вимірі. Саме про це (і трошки більше) буде книжка-продовження.

«Колиска друїдів» стане захопливим читвом для поціновувачів фентезі віком 13+ Легенди на тлі напівзабутої історії людства, магія і, звісно, кохання спонукають йти з Летті Ґвінґілл далі. Йти, щоби разом набути досвіду й знань.