All posts by Марія Артеменко

Експрес-путівник минулим України

Видання з нагоди 30-річчя незалежності України від видавництва «Ранок» справедливо претендує на місце в переліку тих книжок, які варто мати в кожній домашній бібліотеці. Напис на обкладинці завбачливо попереджає: «Приготуйся до мандрівки в часі» – й цілком виправдовує себе.

Цей експрес-путівник минулим України відрізняється від інших енциклопедичних, графічних чи картографічних видань подібного історичного сегменту. Отак, автори книжки, історикиня Марія Тахтаулова та історик Сергій Жуков, зуміли підготувати вичерпну й впорядковану вибірку фактів і хронологічних подій. А це майже п’ятдесят категорій, що транслюють певний історичний, соціальний і культурний зрізи. Кожен розгорт дає точкові орієнтири й знайомить зі знаковими подіями і постатями. Звісно, видання не претендує на всеохопність, проте вражає підходом і подивує навіть обізнаних читачів.

Тут також варто наголосити на адаптований до дитячого сприйняття текст. Історія України містить багато трагічних епізодів, про які часом складно говорити (геноцид, революції, війни, репресії, голокост, депортація…), але це не привід їх уникати або ж замовчувати. «Україна. Від первісних часів до сьогодення» демонструє історію без прогалин. Для кращого розуміння певних термінів наприкінці книжки є окремий хронологічний розгорт і словничок.

Але найбільше текст підсилюють і доповнюють ілюстрації Жені Миронюк. Художниця створила доступну й необтяжливу для візуального сприйняття інфографіку. Загальна кількість тексту й розмір ілюстрацій гармонійно скомпоновані й дозволяють фокусувати увагу маленького читача на потрібній інформації.

Великий формат видання створює свою книжкову естетику й подарунковий вигляд. Водночас такий розмір сторінок додає зручності читанню з дітьми – є можливість роздивитися деталі, комфортний шрифт (і для самостійного читання в тому числі) плюс окрема насолода від гортання. Адже читання книжок нестандартного формату завжди викликає особливий захват у маленьких книголюбів (і не лише маленьких).

Загалом путівник розраховано на читачів молодшого шкільного віку. Але! У такому поважному проміжку від первісних часів до сьогодення точно знайдуться цікаві факти для кожного, безвідносно до дати народження. От, скажімо, чи всі дорослі знають імена тих самих трьох відомих козаків із однойменного мультфільму? А чи всі дорослі зможуть пояснити різницю між полуницею і полудницею? Ну ж бо, дорослі, скільки шестикутних гривень треба було заплатити за коня? Книжка «Україна. Від первісних часів до сьогодення» дає відповіді на ці та багато інших важливих запитань, спонукаючи до роздумів про минуле, сьогодення і майбутнє. Приємного читання! Многая літа, Україно!

Енциклопедія для покоління «Альфа»

Ця книжка таки дивує. І не лише тому, що про це написано в назві. Основна причина – формат видання, що комбінує художні тексти, енциклопедію та пізнавальні завдання. Здавалося б, хіба таке можливо? І навіщо? А головне – чого ж слід очікувати читачам? Спробуємо розібратися.

«Я відчула, що наша планета – це не “десь” і не “там”, а “тут” і “зараз”. Вона навколо нас. Це наш дім. Великий, гарний та з мільйонами дивовижних сусідів, деякі з них – дуже рідкісні»

З одного боку, книжка має сюжетну лінію: двоє дітей, Мирон і Настя, вирушають у мандрівку з професором Зеновієм Деркачем, Настиним дядьком. Разом вони досліджують тварин у сучасний спосіб – дистанційно спостерігаючи за допомогою ґаджетів. Оскільки Мирон – юний блогер, то про всі нові враження він розповідає на власному каналі «Експедиція за дивовижними тваринами». Кожен розділ книжки – це знайомство з новою твариною і, відповідно, нова онлайн зустріч. Тут використано вдалий прийом – запитання з чату від користувачів і короткі вичерпні відповіді. Настя також не пасе задніх і впродовж експедиції презентує малюнки для свого новоствореного каналу «З нотатника Насті». Цікаво, що в цих епізодах оповідачами постають, властиво, тварини. Вони розповідають про себе так, щоби читач краще їх зрозумів і відчув. У цьому ж полягає основний меседж книжки, про який говорить директор видавництва «Час майстрів» Олег Симоненко: «Пізнаєш характери тварин – зрозумієш себе – зможеш керувати власним життям». Наскрізною також є тема екосвідомості та дбайливого ставлення до природи.

Ілюстрації: Олена Шкаврон

З іншого боку, книжка містить добірку фактів про 30 тварин і 9 географічних карт. І це – доволі ґрунтовний посібник із біології та географії для дітей. Ілюстрації Олени Шкаврон – окрема окраса видання, вони реалістично відтворюють усіх дивовижних істот і цим самим вдало доповнюють тексти.

Разом із тим, інтерактивна складова видання теж вартує уваги. У книзі є аркуш із наліпками для спеціальних карт і окремий розділ-квест із завданнями про тварин «Чорної книги». Щоб його виконати, потрібно добре орієнтуватися у прочитаному матеріалі. Квест розробила Міла Радченко, яка подбала про те, щоб захопити увагу допитливих читачів.

Наостанок варто згадати про зручний подарунковий формат «Експедиції за дивовижними тваринами». Адже книжка досі лишається найкращим подарунком для кожного покоління, не лише для Альфа.

Як «заплутати» казку

Нещодавно у видавництві «Ранок» вийшла друком збірка казок «Котигорошка». Як підказує сама назва, щось точно пішло не так. У цих текстах Котигорошко постає дівчинкою, Колобок знаходить прихисток у Лисиці, Зміючка Оленка мандрує крізь часові портали, а Кожум’яка ганяє на байку. І це ще далеко не всі цікавинки. То що ж сталося з казками? Хто на таке насмілився? А головне – навіщо?

«Щойно все вщухло й виснажений Ведмідь уклався назад у ліжко, як під дверима заволало:
– Я – Колобок!
І забухкало у двері.
– Це якийсь кошмар! – заревів Ведмідь і попри головний біль зіскочив із ліжка, ухопив з гачка мухобійку й вилетів на ґанок»

У «Котигорошці» сучасні дитячі письменниці майстерно трансформували  вісім відомих українських народних казок (сім прозових текстів та один верлібр), пропонуючи читачам оновлених героїв і часом зовсім несподівані фінали. У західній літературі цей жанр називається  «fractured fairy tales», тобто «ламані казки». Проте упорядниці збірки – Оксана Лущевська і Валентина Вздульська, пропонують видозмінену версію – «заплутані казки». Оксана Лущевська: «Я прагнула, щоб наші українські казки оживали, стилізуючись під сучасність. Ішлося про перевтілення, пересинтез і справжнє перезавантаження українських народних казок». Валентина Вздульська: «Переосмислювати фольклор потрібно постійно. Так письменники актуалізують важливі для культури старі тексти та підтримують передачу культурних маркерів від одного покоління до іншого. Не секрет, що чимало українських поколінь, особливо в русифікованих містах, не зростали на українських народних казках. “По щучому велінню” вони знають краще за “Солом’яного бичка”, і це насправді катастрофа. Ми повинні весь час повертатися до дітей зі своїм фольклором у цікавій для них, актуальній формі, щоб робити їх спадкоємцями і носіями своєї культури, а не чужої».

Для збірки казки «заплутували» Анастасія Лавренішина, Галина Ткачук, Оксана Лущевська, Аліна Штефан, Мія Марченко, Валентина Вздульська, Саша Кочубей і Анна Хромова. Схоже, багатьох із них не зовсім влаштовували народні сюжети, почуті в дитинстві. Ось що авторки розповідають про своє ставлення до народної творчості та розкривають власні способи казкозаплутування.

Купити книжку.


Анастасія Лавренішина:

Більшу частину свого життя я слухаю, читаю, пишу та вивчаю казки. Дослідження Кларіси Пінколи Естес, Джозефа Кемпбелла, Крістофера Воглера, Володимира Проппа, Олександри Сергєєвої про аналіз народних казок і міфів інколи навіть цікавіші за самі казки. Раніше я сприймала образи та послання казок емоційно, а тепер вивчаю значення кожного символу – і це зачудовує. Щодо роботи над «заплутуванням» і вибором казки, то ще в дитинстві мені здавалося, що історія про Колобка недописана… Хіба ж можна з’їсти головного героя?! Мені аж кортіло переінакшити цей «жахастик» дитинства, аби інші діти читали цю історію з гепі-ендом. Однак я розумію, чому народна казка закінчується саме смертю Колобка. А як іще пояснити дітям, що не всі незнайомці бажають тобі добра й не від усіх ти втечеш? Тим не менш, мій Колобок розрахований на трохи старшу аудиторію, яка вже вивчила основні прийоми самозбереження й може поміркувати про те, щоби сталося, якби Лисичка не хотіла Колобку зла. Я не сильно маскувала оригінальну казку, а дописала її. Колобок у моїй версії – це страшна голова, яка котиться лісом, волає, що втік і «дістає» звірів, у яких взагалі-то є багато своїх проблем, окрім галасливого Колобка.


Саша Кочубей:

Читаючи сину українські народні казки, деякі з них здавалися мені жорстокими. «Котигорошко» – одна з найбільш відомих українських казок, тому я обрала саме її. Бо який сенс переписувати казку, яку більшість людей навіть не пам’ятає? Загалом у мене завжди був інтерес до цієї історії. «Жінка пішла на річку прати, коли ж котиться горошинка по дорозі… Жінка взяла горошинку та й з’їла. Згодом народився в неї син. Назвали його Котигорошком». Хіба можна забути такий поворот у сюжеті? Для збірки я обіграла одне з ключових повідомлень цієї казки: «А чого ти прийшов? Битися чи миритися?». І поміркувала над тим, якби Змію відповіли, що прийшли до нього з миром, а не з війною. А оскільки один із моїх улюблених прийомів – це гумор, то «Котигорошка» не став винятком.


Аліна Штефан:

Я завжди любила народні казки. І зараз, коли читаю їх із молодшою донькою, дивуюся, які класні вигадки, знахідки, сюжетні рішення або ідеї там є! Я обрала «Кривеньку качечку» через те, що в дитинстві мене дуже дратувало рішення персонажів підглядати, хто ж у них там прибирає і готує. А особливо обурював епізод, у якому спалили гніздечко, щоби назавжди залишити такий «статус кво», зруйнували те, чого не робили і не розуміли. Мені хотілося відійти від оригінальної казки якнайдалі, тому вийшла космічна фантастика про руйнування планети. Апелювання до «Кривенької качечки» проглядається лише в імені героїні Кіри та деяких порівняннях головного героя Макса. Але ключова ідея про те, що так легко, не думаючи, можна зруйнувати те, чого не створював, і від чого при цьому залежить життя – збереглася.


Мія Марченко:

З одного боку, народні казки цікаво досліджувати, але з іншого, на жаль, деякі речі в них безнадійно застаріли, як-от: розподіл гендерних ролей, ставлення чоловічих персонажів до жіночих, засилля стереотипів. Часи змінилися, тож мають, на мою думку, мінятися й казки. У дитинстві я з батьками часто гуляла в урочищі Кожум’яки й уявляла собі Кирила, як він мне ті кожі, як обсмолює коноплі і як б’ється зі змієм. А ще мені завжди було трохи шкода змія, тож обираючи казку я подумала: а може, все було трохи інакше? Я обрала «маскування», яке можна назвати «а насправді було отак» і писала казку, як пишуть тексти, що розвінчують історичні міфи.


Анна Хромова:

Казку можна перевернути і витлумачити дуже по-різному. Я найбільше люблю переносити сюжети в сучасність, міксувати сюжети чи зводити до одного тексту образи та ситуації з різних казок. Якщо чесно, то утриматися від казкових алюзій у тексті – оце для мене неабияке випробування. У «Казки про серце в залізній скрині» немає однієї казки-прототипу. Це мішанка  образів і символів із різних казок та легенд. Образів, які мені хотілося повернути так, аби вони заговорили про читачку або читача, або про когось, кого вони знають, як про героїв їхніх власних життєвих казок.


Якими зрештою постають перед читачами «заплутані казки»? По-перше, вони містять багато гумору й сучасних дотепів, по-друге, герої цих казок нарешті не поневіряються, страждають, гинуть, а вміло вирішують проблеми, по-третє, кожен текст залишає приємний післясмак і непохитну віру в силу добра (хоч як банально це звучить). Такий специфічний літературний жанр можна вдало інтегрувати в навчання. Із «заплутаними казками» легко гратися. Наприклад, можна запропонувати дітямрозпізнати казку-оригінал, а потім поміркувати над відмінностями. Обидва завдання передбачають знання текстів і вміння оперувати фактами. Також можна обговорювати й порівнювати соціальні ролі в казкових сюжетах, оновлених і фольклорних. Це сприятиме розвитку критичного мислення, толерантності та емпатії.

Книжку марковано для читачів 9–12 років, але ж казки належать до універсальних безвікових категорій. Особливо – заплутані казки. Тож, як радить Оксана Лущевська, плутайтеся і заплутуйте, але головне – читайте.

Польоти уві сні та наяву

«Чаклун знову з’явився, але цього разу він сидів уже зверху на шафі. Яся уважно розглядала свого гостя. Він і справді нагадував їй повний місяць. Такий же кругленький і жовтенький, та лише в капелюшку й черевичках.
— Ди-во-дрім, — прошепотіла дівчинка. — Ти такий…
— Який?
— Навіть не знаю… Якось не так я тебе уявляла, — усміхнулася Яся»

Ця історія трапилася у хатинці під вербою. На гостині у діда Івана п’ятирічна Яся почала сумувати за батьками й не хотіла вкладатися у ліжечко. Мудрий дідусь використав перевірений спосіб – розповів онучці казку на ніч. І саме герой дідової оповідки, чарівний Диводрім, став для Ясі новим другом. Їхнє спілкування перетворилося на пригоду, сповнену гумором, добротою, польотами і дитячими мріями. А вони, як відомо, мають здійснюватися.

Прозовий текст книги містить вдалі віршовані епізоди й навіть один шифр. Отак, аби прочитати чарівний список справ Диводріма, дітям потрібно буде використати дзеркальце. Забавка додає читанню інтерактивності. Також авторка Іра Бова ділиться простим способом зав’язування шнурівки, що може стати помічним для дітей.

Ілюстрації Неллі Родіонової та Дмитра Воронова

Якщо сюжетно книжка місцями нагадує історію про Карлсона, то візуальне оформлення вражає автентичністю. Ілюстрації Неллі Родіонової та Дмитра Воронова не намальовані, а виготовлені власноруч у вигляді ляльок, крафтового реквізиту й макетів. Така деталізована «предметна ілюстрація» з нитковими зображеннями, кавовими плямами й розсипаними по сторінках ґудзиками формує особливу рецептивну насолоду. Сторінки хочеться гортати неквапливо, роздивляючись кожну текстуру і кожен куточок відтвореної сцени. Увагу до дрібничок можна використати як черговий спосіб залучення дитини до книги, наприклад, запропонувати маленькому читачу знайти на сторінці певний предмет (гітару, віник, журнали тощо). Лялькарство, як техніка ілюстрації, лише набирає обертів в українській дитячій літературі, що є цінним для вітчизняного книжкового ринку. У перекладних виданнях аналогічна тенденція простежується давно і вже довела свою популярність.

Сміття навчає

Куди подіти сміття? Раніше відповідь на це запитання була одна – винести на смітник. Але, на щастя, екологічна свідомість і небайдужість людей зростають. І сьогодні питання правильної утилізації відходів є одним із ключових для розвитку не лише особистості, а й цивілізованого світу загалом. Особливо важливо говорити про це змалечку.

«За прогнозами вчених, уже до 2050 року пластику у Світовому океані буде більше, ніж риби! Тварини часто заплутуються в пластику або ковтають дрібне сміття і помирають».

Книжка «Куди подіти сміття?» є помічним інструментом для пояснення дитині теми екології й свідомого споживання. Вона дає доступні відповіді на складні запитання, як-от: яким буває сміття? куди воно зникає? що робити з використаними речами? та ін. Авторка книжки Ірина Білик – екоактивістка з кількарічним досвідом. Вона ініціює та організовує масштабні освітні проєкти на екологічну тематику, тому фахово розуміється на актуальних проблемах довкілля.

Книжка розрахована на маленького читача, а отже текстове навантаження – мінімальне. Натомість його доповнюють яскраві зображення й рухомі елементи – віконечка. Через них відбувається додаткова комунікація. Це перевірений варіант залучення дитини до процесу читання. Віконечка затримують увагу й водночас містять інформаційні підказки.

Окремий розділ пояснює, як правильно класифікувати вироби з пластику за позначками. Також є блок, присвячений доцільності використання звичних предметів побуту, як-от ватні палички, соломинки або повітряні кульки. Творці книжки вкотре доводять, що порятунок планети залежить від кожного з нас і починається з простих кроків. Практичні поради, розміщені на сторінках видання, легко застосувати в повсякденні. Наприклад, брати з собою в магазин багаторазові торбинки замість пакетів. До речі, варто подбати, щоби дитина мала власну екоторбинку, зручного для себе розміру й дизайну. У вас уже є такі?

Читайте також: Книжка як дія, або «Сміття від А до Я…»