Ольвія. Історія, що повторюється
Ми часто чуємо, що історія має властивість повторюватися. Те, що відбувалося колись, може в іншому вигляді повторитися знову, навіть якщо минуло понад дві тисячі років. Яким чином події, що відбувалися в Ольвії за три сотні років до нашої ери, можуть відгукуватися нам у нашім нинішнім переживанні війни? Про це я міркувала, читаючи повість Олексія Гедеонова «Ольвія. Зима змін».
«А нині прийшов Зопіріон – відібрати моє життя: нинішнє, пройдешнє та майбутнє.
Моє життя і багатьох інших. Так завжди чинить війна неправедна. Вона ж бо ненаситна»
Олексій Гедеонов узяв за відправну точку сюжету облогу Ольвії у 331 р. до н.е., коли військо Зопіріона (одного з полководців Александра Македонського) впродовж року штурмувало місто. Відтак на допомогу грекам Ольвії прийшли союзники – скіфи, а македонське військо було розбите. Це все ми бачимо очима підлітка Алкіона, мешканця Ольвії, сироти, якого дражнять «котячим сином». Оповідач повісті – неквапливий, плин речей радше повільний, як і притаманно минулим часам. Алкіон пояснює багато речей, що корисно з погляду сучасних читачів. Але найцінніше для нас те, що поміж усім Алкіон – це і підліток того часу, який потерпає від булінгу через своє походження, який таємно закоханий у дівчину і боїться відкрити їй серце, який понад усе хоче визнання і проявлення у світі. Хлопчина працює служкою при храмі Феба, має «лікарську» практику (що знадобиться під час війни, у допомозі пораненим), виконує дрібні «кур’єрські» доручення (тут, зокрема, сучасних читачів і читачок потішить спосіб доставлення швидких повідомлень від однієї особи до іншої). Алкіон швидко бігає, і саме ця його здібність згодом приносить перемогу мешканцям «щасливого» міста (адже Ольвія з грецької значить «щаслива»). Хоча, якби містяни не об’єднали зусилля для оборони, усе могло б статися геть інакше.
Значна часова віддаленість подій дозволяє нам у безпечному просторі проговорити з підлітками тему війни й зокрема облоги міста. Чим відрізняється облога дві тисячі років тому й тепер? Як захищалися ольвіополіти і як захищалися мешканці Маріуполя? Чому люди не роблять висновків із уроків історії, адже жорстокість щодо цивільних була властива й давнім македонянам? Яку роль у перебігу війни відіграють союзники? Звідки ми знаємо, що відбулося на територіях Причорномор’я так багато століть тому? І чи може бути таке, що нащадки тих, хто штурмував Ольвію, мають свою «версію» цих подій?
Історія справді має звичку повторюватися, і щоб не повторювати минулих помилок, слід добре її знати. Одним із найбільш приємних способів засвоєння історичного матеріалу у всі часи був сторітелінг – оповідання через історії. Від Гомера й до Гедеонова – ми знову і знову переповідаємо історії про мир і війну, про велику людяність і нелюдську жорстокість. Не біймося обговорювати ці теми з підлітками, зрештою, ми всі тепер живемо в історичну добу, тож є велика імовірність того, що колись про них, як і про Алкіона, напишуть нові народні співці.
Більше книжок на цю тему – за хештегом #ЯкГоворитиЗДітьмиПроВійну:
