Сон – це благо для країни, або Дитячі вірші на Перемогу
Автор: БараБука
В усі часи всіх українців світу підтримує поезія. Дітям потрібні веселі, добрі, бешкетні й кумедні вірші – як нікому й ніколи в житті. Перечікуючи повітряну тривогу, тримаючись за руки з найріднішими, пригадуючи рядки з улюблених віршів при нагоді, збираючись до школи чи в садок, – поезія завжди доречна.
БараБука оглянула найновіші українські поетичні книжки. Шість із семи книжок видано харківськими видавництвами, і це – також про нашу незламність і життєвість. Серед них є такі, що написані задовго до війни, є ті, що написані вже після повномасштабного вторгнення, а є навіть драматичний діалог для постановки в театрі. Одне слово, знайдете тут кожен і кожна свій вірш на Перемогу.
Юрій Бедрик. Хвостаті вірші
Серія «Найкращі вірші для дітей» видавничого дому «Школа» поповнилася ще однією збіркою поезії живого письменника – Юрія Бедрика. У ній читач знайде як нові вірші поета, так і давнішні. Деякі з них уже виходили у збірці «Тьотя Бегемотя» видавництва «Грані-Т», інші – у маленькій книжці з вишитими ілюстраціями «Снюсь-нюсь-нюсь» видавництва «Фонтан казок».
На сьогодні видання «Школи» зібрало під однією палітуркою найбільше Бедрикової поезії для дітей. У збірці багато гри зі словами, гумору та парадоксів. Назва «Хвостаті вірші» ніби натякає читачам, що поезії в ній здебільшого присвячені різним тваринам: котам і мишам, мурахоїдам і тапірам, слонам, тиграм і буйволятам, а ще – інопланетянам, вампірам і тигримишам. Хоча останніх важко назвати тваринами, проте їх можна часто зустріти в кожній родині, де є малий читака.
Мама каже: «Ти гримиш!»
Тато каже: «Ти гримиш!»
Бабця каже: «Ніж гриміти,
Краще пундик собі з’їж».
От сімейка найдивніша!
Ну за що її люблю?
Я ж, страшного тигримиша
Відганяючи, гримлю!
Іван Андрусяк. Звірські вірші
Ще одна збірка сучасного класика української літератури Івана Андрусяка також поєднує в собі поезії різних часів і видань. Не одне покоління читак вчило літери зі звірячою абеткою Андрусяка і знає напам’ять вірші про чупакабру, родину бабаїв та про сіру мишку, яка «з’їла вже четверту книжку, а така ж мала – майже як була». Усі ці улюблені герої тепер – в одному зібранні, а разом із ними – ще нові котики, песики і, звісно, зайчики. Окремий цикл віршів «Я росту» присвячений самим читакам. У хвацьких поезіях вони пізнають себе та молодших братиків-сестричок, схожих на Стефу чи Лізятко:
Пізнає Стефуся світ
як сніданок чи обід.
Книжку, іграшку, листок,
кицю, Лізин чобіток,
ополоник, зерня маку,
дідусевого собаку,
татів ремінь, з вікон рами,
дисертацію у мами,
і помаду, й блиск для губ –
все попробує на зуб.
Кудлаті вірші
Головними героями цієї збірки є котики і песики. Що не вірш – то про Муркотика або Гавчика. А ще поряд із ними частенько є миші, жаби, баранці та інші звірята, яких легко впізнають навіть найменші читачі. Серед добре відомих віршів трапляються й такі, які раніше рідко можна було прочитати в інших збірках. Так само й серед авторів, знаних метрів і класиків, зокрема таких як Наталя Забіла, Грицько Бойко, Платон Воронько, Ганна Чубач та інших, читаки зможуть познайомитися з творчістю трохи менш відомих поетів минулого століття й сучасності. «Кудлаті вірші» легко римуються та запам’ятовуються. Деякі з них, може, навіть дещо наївні, проте веселі та грайливі, як-от у Людмили Савчук:
Запитав у Галі Гриша:
– Скільки може жити миша?
Та замислилась і мовить:
– Поки кіт її не зловить.
Володимир Чернишенко. Битва за місто
Віршована історія, що чесно розповідає дітям про війну, боротьбу й перемогу. У будівельному автопарку триває щасливе мирне життя. Друзяки Кран, Бульдозер, Бетонозмішувач, Самоскид, Екскаватор і Тракторинка будують місто, закладають парки, зводять мости… Аж ось до них вриваються ворожі нападники. Танки, Гради, Бетеери руйнують усе довкола. Саме в цьому епізоді письменник зробив цінний акцент на мовному рівні. Через одну маленьку репліку Володимир Чернишенко формулює важливий і правдивий меседж про окупантів – хто вони і звідки:
Тут Тракторинка в крик: «Спинись!»
«Ану, малявка, аткатісь!
Сєйчас я вас бєґом спасу,
Мір прінєсу і всьо снєсу!»
Захищати місто від загарбників прилітає срібний диво-птах Привид (легендарний улюбленець багатьох українців). Літак успішно знищує ворогів, а друзі з автопарку допомагають йому. І навіть коли на небі виринає балістична Ракета, Привид не лякається, а кидається їй напереріз. Літак рятує жителів, навіки стаючи мармуровим. Героїчний фінал книжки містить нотки смутку, проте водночас демонструє переможне Світло. Адже зрештою мешканці автопарку вціліли та відбудували місто. Через, здавалося б, «малявських» персонажів книжка транслює дорослу правду життя й зачіпає трагічні теми, які варто обговорювати з дітьми.
Григорій Фалькович. Абу Каракамбада. Колискова для Мішелі
Це видання має нестандартний двосторонній дизайн – книжку поділено навпіл і візуально, і за змістом. Перша половина містить десять веселих віршів, у яких Григорій Фалькович майстерно грається зі словами, римами і сенсами. Щоправда, тексти краще не читати, а проспівувати. На це натякають і самі назви: Пара-падабу-дабу-дабу-да! Абу Каракамбада! Дін-дон-браха! Агмарі-бутук-фарана! Хук табалут та інші. З притаманним авторським гумором і дотепом Григорій Фалькович пропонує читачам подорож до казкових світів, де мешкають левиця-мрійниця, собака-не макака, говіркий какаду і навіть вампір-вегетаріанець. До речі, про вампіра:
Він поміняв свою вампірську вдачу,
Приходить по ночах до нас на дачу
І мовчки у суцільній темноті
З’їдає овочеве асорті.
А от друга половина книжки – спокійна і ніжна. Десять колискових стануть у пригоді для читання перед сном, наповнюючи його люблячими образами й дивами. Усі колискові – різні, як і маленькі читайлики, тож кожен зможе підібрати свою улюблену. А одне з нагадувань Григорія Фальковича особливо актуальне сьогодні:
Той, хто спить і спить по праву,
Робить він важливу справу,
Бо, як стверджують новини,
Сон – це благо для країни.
Олександр Подоляк. Диктувала це сорока, а записував їжак
Симпатична збірка «Диктувала це сорока, а записував їжак» налічує дванадцять віршів, сповнених тепла, гумору та гри слів. На сторінках читаки знайдуть найрізноманітніших персонажів – динозавра, який по-своєму бажає «Смачного», чарівну й бешкетну принцесу Ги-ги, авторитетну маму пірата Джека, затятих каратистів та хлопчину, який вміє зберігати секрети. Головною родзинкою збірки є очуднення – притаманна дитячому віку суперсила бачити все з дрібкою фантазії. У такому світі можна мріяти про телепарти, які переносять то в Карпати, то в Херсон, чи мандрувати зорельотом між найдивнішими планетами (бо ж на нашій Землі вже бракує невідкритих місцин, а це проблема для першовідкривачів!), чи готуватися до зими як завбачлива білочка:
Білка стала метушлива,
Все ховає про запас:
Жолуді, горіхи, сливи,
Вогнегасник, протигаз.
Крізь гумор та фантазію у поезіях Олександра Подоляка можна побачити пласт дуже близьких нам цінностей. Читачів зворушать теплі стосунки між принцесою Ги-ги і її батьком, королем Ну-ну, чи між грозою морів піратом Джеком і його крихітною старенькою матусею. Також автор разом із книгодрузяками поміркує над тим, чому дикобраз болюче колеться і як це можна виправити. Кумедні (і подекуди стрибучі) рядки оформлені ніжними, витонченими ілюстраціями Катерини Рейди, виконаними у стилі багатошарових паперових витинанок.
Оксана Лущевська. Триматись за руки, сестричко
Дві сестрички, Злата і Віта, обмінюються листами. Можливо, вони листуються в чаті чи електронною поштою, а може, перекидаються голосовими повідомленнями. Вони не пишуть записок і паперових листів, бо вони – далеко одна від одної. У тексті про це від початку не йдеться, однак ми розуміємо: сестричок розлучила війна. Оксана Лущевська написала напрочуд зворушливу п’єсу-діалог, у якій порушується чимало глибоких тем: про добро і зло, про рід і родинність («ми з роду великого Котигорошка, / ми з роду великого Кожум’яки, / міцні, сміливі, реальні друзяки»), про пам’ять, про смерть і життєвість.
Ти знаєш, сестричко,
я десь прочитала:
добра на нашому світі немало.
І ще там писали:
хай що би було,
добро завжди переможе зло.
І, може, ти робиш
щось дуже мале,
та основне: ти не робиш зле.
Віта і Злата мріють абсолютно буденні мрії: писати листи, бути поруч одна з одною у мирному світі. Сестрички навмисно уникають розмов про війну («Сестричко, я загубила слова про війну. / Навмисно, здається»), натомість усе більше тримаючись одна за одну – за руки. Рефреном звучать рядки, що їх промовляють дівчатка разом:
Сестричко, я мрію, щоб було, як колись…
…і щоб ми міцно за руки взялись…
Діалог двох дівчаток, хоч і написано в поетичній формі, – стоїть дещо окремо в цьому огляді. Насамперед тому, що цей твір можна розглядати й використовувати на багатьох рівнях. Оксана Лущевська розповідає, що написала «Триматись за руки, сестричко» на замовлення знайомої драматурги ні – спеціально для постановки в театрах. Але також це і п’єса для читання й обговорення в найближчому колі, адже торкається вона тонких і важливих сьогодні тем – близькості, гідності, життя.
