«Я просто хотіла, щоб це припинилося». Підлітки VS гарасмент

Автор: Ксенія Сокульська


Українська література для старших підлітків існує в такій собі сірій зоні. З одного боку, сучасним янг-адалтовим книжкам часом закидають надмірно обережне ставлення до «незручних» тем, якщо порівнювати із скандинавськими чи американськими взірцями. З іншого – раз у раз спалахують соцмережеві скандали «Моя дитина прочитала в книжці про секс між підлітками, як жити далі?!» Тим не менш, останніми роками молодіжний роман відчутно сміливішає. У текстах сучасних авторів дедалі частіше зринають теми цькування, загрозливого інтернет-переслідування, підліткової вагітності, інклюзії, токсичних стосунків між закоханими тощо. З’являються й сюжети, де йдеться про гарасмент – нав’язливу увагу та сексуальні домагання в умовах владного дисбалансу. БараБука розповідає, як цю сюжетну проблему: стосунки між юними героїнями та значно старшими дорослими – вирішують авторки чотирьох книжок.


Заклякнути/втекти/вдарити/ваш варіант


Викладач просить сісти поруч і вислуховує відповідь, поклавши руку на дівоче коліно. Репетитор пропонує затриматися після занять і скуштувати «отого солодкого винця, ти ж бо вже доросла». Тренер, вирівнюючи поставу, ковзає рукою значно нижче спини. Старий друг родини, вітаючи зі святом, слиняво цмокає не у щічку, а просто в губи. Такі чи подібні ситуації знайомі багатьом жінкам. Не оминає їх увагою і література. В тому числі, розрахована на старших підлітків – ту саму аудиторію, яка просто зараз, цієї миті, потребує підказки: «Що мені з цим робити?».

Упродовж останнього року вийшло чи було перевидано відразу кілька книжок, у кожній з яких однією з центральних тем є стосунки юних героїнь зі старшими людьми – здебільшого викладачами чи людьми, що виконують у їхньому житті подібну функцію. Проблему домагань до школярок/студенток письменниці описують по-різному, і по-різному ж із таких ситуацій викручуються їхні героїні. Проте найпоширенішим сюжетом залишається схема «Огидний старий чіпляється до юнки».

«Пам’ятаю тільки, як неприємно й ніяково мені стало від того його погляду»

«#Фізик»

Фото: Mariupol Open Book

Саме такий сюжет є центральним у повісті Тетяни Рубан «#Фізик». Власне, весь невеличкий текст присвячено спробі кількох студентів коледжу порятувати подругу від надмірної уваги викладача. Ретельно проговорюючи почуття Валі – жертви домагань, її однолітків, які спостерігають за ситуацією збоку – та даючи можливість висловитися самому фізику, який не вбачає нічого неприпустимого у своїй поведінці, Тетяна Рубан фактично дає інструкцію з виживання у вкрай неприємній ситуації. Вдало міксуючи основну сюжетну лінію зі вставками – соцмережевими дописами інших жертв гарасера – письменниця докладно пояснює, що саме може відчувати жертва в момент нападу та поза ним; як дівчата намагаються пояснити для себе ситуацію, здебільшого уповні усвідомлюючи її ненормальність; як на практиці може реалізуватися той самий хрестоматійний набір реакцій на стрес «Fight, Flight, Freeze – бийся, втікай, завмри» і як у кожному разі можна знайти, за що себе картати; як працюють механізми витіснення чи самозвинувачення та де можна шукати вихід. І якщо в отих врізах часто йдеться про неоптимістичні сценарії (загалом ці фрагменти дуже нагадують реальні історії, котрими українки ділилися під час флешмобу #ЯНеБоюсьСказати), то сюжет самої повісті отримує майже авантюрний поворот. Боротися з липкими руками викладача підлітки вирішують дуже просто: записати одкровення підстаркуватого донжуана на аудіо й пригрозити розголосом. Щоправда, ситуація швидко виходить з-під контролю, але кінець-кінцем виявляється, що саме висвітлення своїх дій подібні «чіплятори» бояться найбільше.

Дещо іншим є досвід Галі – героїні роману Марини Павленко «Щоденник закоханої ідіотки». Мрійниця Галя пише вірші, і знайомство з відомим поетом, до якого її старанно підштовхує матір, котра так і не змогла реалізувати творчі амбіції, нагадує подарунок долі і шлях у світле майбутнє. Проте старосвітська галантність пана Ростислава зі спробами цілування ручок та пишними компліментами дуже швидко стає не просто нав’язливою, а й відверто неприємною.

«Як добре, що ти в джинсових штанах, і тканина відгороджує тебе від будь-яких почуттів. Навіть від огиди. Бо ти не знаєш цього коліна, це взагалі не твоє коліно»

«Щоденник закоханої ідіотки»

Марина Павленко дуже достовірно описує нудотний коктейль почуттів героїні: наростання розчарування в кумирі поетично налаштованої матері, суто фізичну огиду перед доторками неприємного стариганя, бридливі жалощі й «іспанський сором» через неадекватну поведінку старшого чоловіка, який наче не розуміє, наскільки сміховинно він поводиться (хоча деякі сюжетні маркери підказують, що, як і більшість подібних персонажів, прекрасно все пан Ростислав розуміє). Проте Галі на руку грають, по-перше, відстань – із нав’язливим покровителем дівчину розділяє кількасот кілометрів, тож обіцянки вічної любові швидко переходять у здебільшого епістолярний вимір, по-друге, іронічне ставлення до навколишньої дійсності. Описи «спілчанського» літературного середовища швидко набувають виразного присмаку сатири, і недолугий однобічний роман поступово перетворюється на ще один факт з життя «динозаврів» та притаманного цьому середовищу непозбувно бентежного сексизму.

Цікаво й те, що модель «нав’язлива увага старшої людини» Марина Павленко в цьому романі використовує двічі. Поки сама Галинка зітхає над фотографіями випадкового знайомого, її саму починає переслідувати – спочатку в інтернеті, а потім на вулицях рідної Умані – причіплива залицяльниця. Аліна, до слова, вчителька, але оскільки вона викладає в іншій школі, владного дисбалансу в цих взаєминах немає: Галя не приховує, що увага випадкової знайомої їй неприємна, і коли та перетворюється на відвертий сталкінг, шукає способу порятуватися від переслідування. Обирає вона приблизно той самий метод, що й герої «#Фізика» – збирає компромат. (Увага, лайфгак: ніщо так рятує спокій дівчини, як вчасно зроблений скриншот!) Нехитрий метод спрацьовує, щоправда один момент авторка залишає за кадром: чи була би погроза піти з цими скриншотами до кіберполіції настільки ефективною, якби причепа-Аліна не була лесбійкою, що приховує свою орієнтацію від батьків і роботодавців. Хай там як, а цьогоріч уже вдруге українські письменниці радять не соромитися збирати докази домагань.


А раптом усе не так однозначно?


Огидні доторки старих розпусників, нестерпний психологічний тиск, страх перед розголосом чи ризик отримати погано оцінку… мало хто стане сперечатися, що гарасмент – це жахливо і неприпустимо. А якщо не гарасмент? А якщо трішечки? Чи варто пуританському суспільству ставати на шляху не настільки екзотичного кохання?

Підліткових книжок, які «легалізують» нерівні стосунки з великою різницею у віці, порівняно небагато (цей сюжет радше дорослій літературі притаманний і то часом – доволі специфічним романам про драматичний самопорятунок чоловіків від кризи середнього віку). Але щонайменш у двох книжках, що вийшли друком цього року, школярки не проти мати стосунки зі своїми вчителями. Щоправда, різні стосунки і в докорінно різних ситуаціях.

«Молодий, красивий, розумний. Як у такого не закохатися?»

«Любов, дідусь і помідори»

Фото: Видавництво Старого Лева

Головну героїню повісті Наталії Ясіновської «Любов, дідусь і помідори» Олесю не можна назвати вкрай самотньою дитиною: вона живе з люблячими дідусем і бабусею, має близьких подруг – але їй категорично бракує батьківської фігури. Олесина мама багато років тому поїхала на заробітки за кордон і не може приїхати навіть у відпустку, бо перебуває у США нелегально, батько загинув ще до народження дівчини, а дідусь, який фактично й виховував онучку, якраз тяжко захворів і сам потребує піклування. Хиткість навколишнього світу Олеся вирішує підлікувати неоднозначним кроком – вона єдина серед свого кола спілкування не має хлопця і знічев’я погоджується зустрічатися з геть негодящим кавалером. Дівчина швидко усвідомлює помилку, але ображений ромео перетворюється на справжнього сталкера. І рятує Олесю від переслідування Ігор Олександрович – студент і тимчасовий викладач із їхньої школи.

Наталія Ясіновська дуже обережно описує зародження дружби між Олесею та Ігорем. Письменниця доста відверто підкреслює, що дівчині в першу чергу бракує старшого співрозмовника, тієї самої батьківської фігури, на яку можна покластися і бодай тимчасово повірити в те, що хтось інший вирішить її проблеми – ще й ті, про які «справжнім» дорослим не розкажеш. І хоча старший герой повісті ставиться до дівчини максимально коректно і бачить себе таким собі сенсеєм, що допоможе побачити правильний шлях, підсовуючи доречні книжки, сама Олеся часом тішить себе думками: «Може, колись ми й справді будемо не лише друзями» – і навіть жартома (хоч і недовго) натякає подругам на можливість роману. Такий сюжетний ґрунт теоретично міг би створити дуже незручну ситуацію (здебільшого тому, що старша сторона цих стосунків не поспішає або не вважає за потрібне чітко проговорити правила гри), але письменниця вирішує проблему максимально просто – прибираючи ключову складову рівняння і дозволяючи героїні звернути увагу на цікавого однолітка. Що дозволило авторці як підняти тему мрійливих закоханостей школярок у молодих учителів, так і уникнути будь-яких помітних етичних проблем. Проте за такого сюжету далеко не завжди й вовки лишаються ситими, і вівці – цілими.

«Школярка та учитель» – це один із підсюжетів виданого у 2021 році «Тезою» роману Насті Мельниченко «А тепер усе інакше». Ця книжка – доволі рідкісний птах на українському ринку, адже є типовим прикладом терапевтичної прози, де жива нитка порівняно умовного сюжету дозволяє проговорити найболючіші проблеми, які можуть спіткати підлітків: цькування, анорексію, переслідування за сексуальну орієнтацію, зґвалтування, втрату близьких тощо. Така висока концентрація проблем у вузькому колі шкільних диваків є художньою умовністю, але ретельне проговорення біди кожного в безпечних умовах дозволяє авторці запропонувати й ключ до розуміння травматичних ситуацій, і можливі варіанти їх вирішення. Окрім того, книжка містить додаток із конкретними порадами спеціалістів: медиків та психологів із того чи іншого приводу. Й ось один із цих проблемних сюжетів: «Я переспала з фізруком, що тепер робити?»

Фото: Mariupol Open Book

«Я просто носила в собі думку, що хочу втратити цноту, і хочу, щоб це був чоловік, який принаймні виділяє мене поміж інших і не вважає страшною»

«А тепер усе інакше»

На відміну від випадків прямого насилля, про які йшлося в інших книжках, Настя Мельниченко йде складнішим шляхом. Її героїня Лєночка виступає активною стороною псевдороману. Помітивши однозначну, але ненав’язливу увагу старшого чоловіка, дівчина, яка вже досягла віку згоди, вирішує схопити бика за роги й позбутися осоружної цноти, щоб потім вступити в боротьбу за призового однокласника на рівних із досвідченішими суперницями. Підштовхнути до спонтанного сексу чоловіка напідпитку виявилося нескладно, і хоча у процесі Лєна вже встигла пожалкувати про своє рішення і просила спинитися, омріяний результат вона таки отримала. І то навіть із бонусом.

Попри те, що в інших розділах роману йдеться, зокрема, про дуже відверту картину зґвалтування незнайомцем чи фізіологічно достовірний опис анорексії, цілком імовірно, що саме історія Лєни і її «Я протупила», є тією частиною книжки, яка потребує уважного додаткового обговорення. Адже авторка змальовує вкрай неоднозначну ситуацію. Так, юна героїня була ініціаторкою цих нетривалих стосунків. Але обстоюючи право підлітків на сексуальну активність, письменниця практично позбавляє внутрішньосюжетної суб’єктності дорослу людину, на якій має лежати левова частка відповідальності за цей випадок та його наслідки. Натомість подружки Лєни переймаються через: «Ти ж йому кар’єру поламала!», і м’яко відчитують героя-коханця: «Ви вчинили неправильно, що скористалися як учитель своїм становищем і владою над нею. Але до вас у неї претензій нема, і про те, що сталося, вона нікому, крім мене і Томи, не розповідатиме». Очевидно, поведінка штибу «Партизанка на ешафоті» має продемонструвати право підлітків на дорослі рішення та відповідальність за них (а за разом – проілюструвати, як працює підтримка у вузькому колі в обставинах «увесь світ проти нас»). Проте якщо вже йдеться про літературу радше дидактичного характеру, не зайвим було б проговорити, що складовими «неправильного вчинку» є й ігнорування явного відкликання згоди на секс, і вкрай неетична поведінка, за якої «поламана кар’єра» – це абсолютно закономірне, але ще й не найгірше покарання за невміння дорослої людини сказати «ні» власній учениці.


Друзі, вороги та спідницьовимірювачі


Коли йдеться про відображення гарасменту в художній літературі, авторки та автори найчастіше зосереджують увагу на переживаннях самих жертв домагань, часом – дають висловитися іншій стороні нерівних стосунків (скажімо, той самий Фізик свою поведінку концептуалізує, пан Ростислав із «Щоденника закоханої ідіотки» белькотить про солодке кохання на споді літ, а тренажер Лєночкиної сексуальності з «А тепер усе інакше» соромиться власної незграбності й бідкається: «Не хочу, щоб вона згадувала про цей випадок усе життя»). Але ж є ще третя сторона конфлікту – аж ніяк не гомогенна «громадськість».

У більшості випадків сторонні спостерігачі виступають стихійно-ворожою силою, причому як однолітки юних героїв, так і дорослі. Наприклад, ніхто не чекає, що хтось активно захищатиме Валю з «#Фізика», бо вона красуня, котрій заздрить більшість дівчат. «Деякі говорили б, що сама винна. І тільки одиниці ось так, не думаючи, кинулися б допомагати. Просто так, заради справедливості, як ти», – гірко пояснює Валентина Діні, головній героїні повісті. Плітки ж супроводжують і безневинну дружбу героїв «Любові, дідуся і помідорів», причому ситуація зацікавлює й інших вчителів, щоправда, без адміністративних наслідків для практиканта.

«Сама винна!», «Ти на свою спідницю подивись!», «Де був твій розум!», «Може, сама схотіла?» – така реакція суспільства є однією з ключових причин, чому жертви гарасменту уникають розголосу й бояться скаржитися навіть у критичних ситуаціях. І молодіжна література послідовно відображає цю тенденцію. А ще цікавим є те, що в оглянутих старшопідліткових книжках герої практично ніколи не звертаються по допомогу до дорослих. Персонажі «#Фізика» бояться, що адміністрація виступить на стороні поважного педагога зі зв’язками в поліції. «Закохана ідіотка» Галя боїться засмутити матір і ділиться переживаннями тільки з друзями, та й те – розповідаючи про бридко-кумедні залицяння літнього поета колезі по літературних конкурсах, про найгірше – силуваний поцілунок – Галина згадувати соромиться. Герої «А тепер усе інакше» загалом схильні дистанціюватися від дорослих, як від ворожого середовища. Власне, чи не єдиним прикладом здорової взаємодії зі старшою людиною на весь роман є випадок, коли героїні з анорексією допомагає відновитися бабуся – та й те, вона в сюжеті виконує роль радше чарівної помічниці, аніж стабільної опори. Недовіра до дорослих – це поширений мотив підліткової літератури, але за межами пригодницького фентезі, де шістнадцятирічні персонажі успішно рятують світ і симпатичного котика на додачу, виправити ситуацію, не звертаючись до старших, бува доволі непросто. Що ж, у книжці Наталії Ясіновської віднадити огидного залицяльника Олесі допомагає якраз учитель. Можливо, книжки, де з проблемами гарасменту можна і треба йти до батьків/класних керівників/доброзичливих психологів ще чекають на нас у майбутньому.

А наразі всіх героїнь як не рятують, то принаймні підтримують друзі. Спецоперація «Виведи фізика на чисту воду», група психологічної підтримки «Геть сексизм із літературного середовища», компанія з «А тепер усе інакше», всі учасники якої присяглися підтримувати, не засуджуючи, одне одного за будь-яких обставин – герої всіх цих книжок намагаються захищати особисті кордони – свої і близьких – власними силами. Але що робити, якщо цього замало? Відповідь на це питання дає Валя з «#Фізика» – ставати тією самою краплею в океані: «І якщо я це зроблю сьогодні, то, можливо, завтра котрась інша дівчина нарешті зможе побороти власний страх».

«Бо коли ти самотній, то боронитися не вистачає духу. Та ти мусиш. І зброя, котра залишилась і в мене теж, єдина – мій голос. Але це немало. Правда?»

«#Фізик»

Правда, Валю. Головне, про що говорять молодіжні романи про гарасмент – ви не самі. Не мовчіть, будь ласка. Щоб допомогти, ми маємо знати, що ви потрапили в біду. Так, зізнатися соромно, боляче і часом – дуже небезпечно. Це все одно, що стрибнути в прірву. Але ми поруч і докладемо всіх зусиль, щоби вас упіймати.


Настя МЕЛЬНИЧЕНКО. А тепер усе інакше. – Вінниця: Теза, 2021. – 256 с.

Марина ПАВЛЕНКО. Щоденник закоханої ідіотки. – Вінниця: Теза, 2021. – 384 с.

Тетяна РУБАН. #Фізик. – Харків: Юнісофт / Талант, 2021. – 112 с.

Наталія ЯСІНОВСЬКА. Любов, дідусь і помідори. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2021. – 240 с.


Print Form
Подiлитись:

Додати коментар