Чи будь-яка книжка про війну може бути терапевтичною для дитини? І які ознаки видання, яке не повертатиме дитину в травму?

Саме з такими думками я узялася за книжку Тетяни Винник «Місто на вікні», яку видало у 2023 році видавництво «Маміно» для читання дітьми молодшого шкільного віку. Головний герой книжки – хлопець Богдан. Власне, від його імені й ведеться ця майже щоденникова розповідь про початок вторгнення росіян та про те, як переживав ці події герой книжки разом з мамою та молодшим братом.

Богдан любить малювати на вікні, аж поки намальовані гелікоптери й танки не перетворюються на справжню військову техніку, яка рухається вуличками його міста. Хлопець зазнає поранення, і у нього з’являються сумніви, з якими він іде до мами: «Мамо, війна прийшла, бо я намалював її на вікні?!» Та мати ці думки розвіює, а Богдан знаходить сили й перемагає свою слабкість, почавши малювати здоровою лівою рукою мир: «Ми й досі малюємо місто, де буде місце всім хорошим людям. Воно буде затишне, чисте та сонячне».

В книжці є ще одна персонажка – троянда, яка росте перед вікном Богданової кімнати. Саме вона відображає емоційний стан головного героя. І саме їй присвячено найбільше синонімів у книжці: пломениста, рум’яна, пурпурова, порфірова, багрова, густо-червона, полум’яна, кармінова, червлена, гранатова, схожа на кров… До речі, не лише в тексті, а й в ілюстраціях домінує мотив крові.

Ілюстраторка Ірена Панаріна відома своїми експериментами з формами й стилями, і цього разу їй знову вдалося створити справжній артбук. Зображення гармонійно доповнюють текст і навіть додають йому глибини та ще більшої мистецької витонченості. «Місто на вікні» приємно розглядати навіть як артоб’єкт.

Чудова книжка. Але вона заявлена як терапевтична та, на жаль, не відповідає цьому. Дитячі психологи, які зараз працюють з травмою, рекомендують уникати похмурих кольорів в ілюстраціях книжок для дітей про війну. Зокрема Світлана Ройз в розмові з Танею Стус для посібника «Як говорити з дітьми про війну та мир» зауважила, що краще використовувати ясні, «життєві» кольори. Ілюстрації ж книжки «Місто на вікні» виконані у двох відтінках – сірому й криваво-червоному. А такі зображення можуть, за словами психологів, стати тригерами для загострення стану дитині, яка переживає стрес. Та й розповідь в книжці про поранення героя, зображення закривавленої руки, краплі-пелюстки, якими «забризканий» один з розворотів книжки – все це не дозволяє мені радити цю книжку для самостійного домашнього читання з дитиною, що була травматизована. Гадаю, що з такою дитиною за допомогою цього твору може працювати лише фаховий психолог.

То що ж тепер, не читати «Місто на вікні»? Я б так не сказала. Якщо ваша дитина живе далеко від фронту, якщо не зустрічалася із загрозою життю, тривогами, травмами, і якщо ви бажаєте розповісти їй про те, що переживають зараз діти в зоні бойових дій, ви можете взяти цю книжку. Бо насправді вона дуже красива й цільна. Сюжет продуманий, емоції не перебільшені, герої живі й близькі дітям, мова твору надзвичайно багата, а сюжет завершується на позитивній ноті, як того й потребують маленькі читачі. І найголовніше: герой книжки змінюється, долає невпевненість і активно діє, покращуючи своє життя. І саме ось ця дієвість, зростання над собою і власними слабкостями і є тим, що необхідне саме читачам молодшого шкільного віку: хоча б і маленька, але перемога, відчуття власних сил і позитивне закінчення, яке несе надію.

Будь-яка дитяча книжка про війну потребує вдумливого опрацювання батьками, перш ніж вони дадуть її дитині. Читайте, розглядайте книжки через лупу порад психологів та педагогів, і ви зрозумієте, що Тетяна Винник написала дуже гарну книжку, але не для кожного читача.

Зараз я розповім вам про книжку, читаючи яку дозволено «реготати, хрюкати, пукати, сьорбати, плямкати». І заборонено «тупцяти, рюмсати, нудити, свистіти, вити». Я не вигадую — саме таке зазначено на самому початку «Левової книжки», написаної Марією Артеменко, проілюстрованої Оленою Бугренковою і виданою видавництвом АРТБУКС у 2024 році.

А тепер варто розібратися — про яких левів йде мова. Так, тут частенько з’являється африканський лев. Але головний герой книжки – не той лев, що звір, а той Лев, що хлопчик, у якого «замість гриви — кучерики». І в його хлопчачому житті відбуваються різні кумедні історії: «Буває, дещо трапляється зовсім несподівано. Воно може змінити життя і на краще, і не дуже. До такого ніколи не буваєш готовий», — каже авторка книжки. І справді — кожен розділ книжки здивує і тих, хто читатиме, і тих, хто слухатиме.

«Хлопчик знав, що коли тато або мама працюють удома, не варто заважати: просити налити водички, рюмсати під дверима чи грати на музичних інструментах (навіть тихенько). Левчик підозрював, що існують й інші «не варто», але наразі батьки просили дотримуватися тільки цих простих правил. Щиро кажучи, вдавалося не завжди.»

Занурюючись у цю книжку, дитина може і погарчати, і посміятися, і дізнатися багато цікавого. Наприклад, про те, як легше вивчити іноземні слова, чи що фрази не завжди значать те, що здається на перший погляд, або про те, що мамкати можна лише… взимку, чи навіть про те, що кожен пук унікальний.

Тож, якщо ви хочете, щоб ваша дитина повеселилася та із цікавістю зазирала в книгу, намагаючись швидше дізнатися, що буде далі, — сміливо беріть «Левову книжку». Тут і почитати можна, і… помалювати. Ні, це не книжка-розфарбовка. Але в ній є QR-коди, які приведуть вас на сторінки, наприклад, із розмальовками чи саморобкою. Залишиться просто роздрукувати й дати дитині, коли вона прочитає відповідний розділ книжки. А ще корисно буде роздрукувати й повісити на стіну спеціальний «Календарик-зубочистик». І тоді ваш малюк не забуватиме чистити зубки вранці та ввечері, адже щоразу на календарі треба буде поставити спеціальну відмітку.

Як на мене, використання QR-кодів у книжках — чудова ідея. Це дозволяє читачам, звиклим до інтерактивних забавок, знаходити доповнену реальність і в такому «стародавньому» предметі як книжка. Таким чином діти сприймають книжку як сучасну технологічну річ, що, звісно ж, підвищує престиж аналогового читання і зацікавлює навіть тих малюків, яких не відірвати від планшету.

Та раніше за інтерактив чи текст читачі все ж зустрічаються з малюнками. Олена Бугренкова — ілюстраторка цієї книжки — застосувала різні стилі малювання, що робить цю книжку дуже цікавою не лише для читання, а й для розглядання. Персонажі милі й емоційні, вони активно взаємодіяють і одне з одним, і навіть з читачами. А ще в книжці є… комікси! Тож кожен може знайти в «Левовій книжці» щось цікаве саме для себе.

Особисто мені дуже сподобався останній ілюстрований розворот книжки, де можна побачити тих, хто працював над книжкою: авторку, ілюстраторку, видавчиню, дизайнерку, редакторок. Тільки не їхні сучасні фото, а мальовані протерти їх у дитинстві. Дуже кумедно! Але в дитячих книжках нічого не буває просто так, і в усьому можна знайти тему для розмови з дітьми. От і за цим розворотом можна поговорити, на приклад, про те, які бувають професії. Та й в усій книжці авторка задала багато тем для корисних розмов.

Чи все я розповіла? Певно, треба сказати про один великий недолік книжки — вона така цікава, що дуже швидко читається! Я вимагаю продовження!)

Люди прагнуть жити все легше, спокійніше й веселіше, ні в чому собі не відмовляти й отримувати будь-що, щойно заманеться. У гонитві за такими радощами вони захоплюють усе більше земель під поля, щоб вирощувати їжу чи матеріали для одягу, вирубують ліси, щоб побудувати нові фабрики, беруть у полон тварин, щоб розважатися, а інших — знищують, свідомо чи несвідомо.

Для дорослих це не новина. А от як розповісти про це все дітям? Як виростити їх у співчутті до живого?

Три книжки серії «Місія “Порятунок”», написані Євгенією Завалій і видані «Видавництвом Старого Лева» у 2021, 2022 та 2023 роках, дають дітям розуміння про живий світ та про охорону природи. Кожна з цих книжок розповідає про різних тварин: ведмедів, бджіл, дельфінів. Усі книжки побудовані за однією схемою. Спершу йде цікава й пізнавальна казкова розповідь. У першій книжці — про ведмедицю Христю, у другій — про бджілку-мандрівницю Ярославу, у третій — про хлопчика Марка, який познайомився з дельфіном Матісом. Із цих розповідей читачі дізнаються, як живуть ці тварини на волі та через яку людську діяльність страждають. Однак це й просто захопливі пригодницькі історії. Хоч деякі їхні частини й справді беруть за душу, та всі вони закінчуються добре, як-от ця розповідь про ведмедицю: «Коли ми їхали до притулку, я бачила у вікні автомобіля гори. Тоді-то я і зрозуміла, що ми знову у моїх любих Карпатах».

Далі — пізнавальна частина книжки. Євгенія Завалій тут розповідає цікаві факти про цих істот, історію їхнього співжиття з людьми, показує, які є різновиди ведмедів, бджіл та дельфінів, які вони на вигляд та як кожен із них живе — така собі мініенциклопедія в кожному виданні. Ось один цікавий факт із книжки про дельфіна Матіса: «Новонароджені дельфіни мають хутро. У міру дорослішання волосяний покров рідшає, а згодом зникає». От ви про таке знали? А я дізналася щойно, з книжки!

У кінці книжок на читачів чекає вікторина — кожен зможе перевірити, чи все вдалося зрозуміти й запам’ятати.

До речі, у виданнях серії «Місія “Порятунок”» є цікавинки не лише про тварин. Наприклад, бджілка Яся летить у Париж. Із цієї історії діти дізнаються про столицю Франції, її культурні пам’ятки і навіть відвідають Паризьку оперу! Виходить, що тут ще й цікава географія! А в розповіді про дельфінів головний герой — хлопчик Марк — не може говорити. Він не завжди може порозумітися з іншими дітьми, але ця особливість не завадила йому спілкуватися з дельфіном. Ця книжка — знахідка для тих батьків, які хочуть розповісти не лише про охорону природи, а й вийти на ширшу розмову про людей з нейровідмінностями чи інвалідністю.

Обов’язково треба згадати ілюстраторку всіх трьох книжок. Це — Марія Шевченко. Її малюнки неймовірно милі, але при тому точні, і за ними ви легко відрізните бурого ведмедя, який мешкає в Карпатах, від гімалайського, українську степову бджолу від, наприклад, італійської бджоли. Робота художниці в цих книжках гідна оплесків!

А завершити хочу цитатою з книжки про бджілку Ясю: «…вона сумувала за родиною і часто згадувала ті часи, коли хотіла стати бджілкою-мандрівницею. Тепер вона була бджілкою-активісткою». Не обов’язково після цієї книжки ваші діти виростуть активістами-природоохоронцями. Але те, що вони любитимуть природу й поважатимуть тварин — точно.

Що ми робимо, коли засмучуємося? А якщо нас хтось розсердив чи образив? А коли охоплює страх? У всіх нас, дорослих, є власні рецепти на такі випадки, способи, які ми вигадали за допомогою багатьох спроб і помилок. А що ж робити дитині, яка лише починає своє життя і тільки знайомиться зі своїми емоціями? Особливо з такими неприємними як страх, смуток, гнів, образа. Як заспокоїтися? А головне – як знайти силу всередині себе?

«Гніватися – можна. А ображати, завдавати шкоду собі чи іншим – ні»

Гадаю, в таких ситуаціях дуже допоможе це незвичне видання від авторитетної дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз – «Книжка сили й перетворень». Видало її у 2022 році видавництво «Мала академія».

А чому ж це видання незвичне? Бо це не книжка у звичному нам розумінні. Це не збірка казок чи оповідань. Та й не нонфікшн, який розповідав би про якісь новинки науки. Це скоріше… гарненький робочий блокнот. І ззовні ця книжка більше схожа на зручний блокнот – її цупкі сторінки з’єднані пружиною. Завдяки цьому її зручно гортати й залишати розгорнутою на важливій саме в цю мить сторінці. А це дуже важливо, адже ця книжка – інтерактивна. Дитина може сама чи за допомогою дорослих читати й виконувати прості й цікаві завдання. Та я трошки забігаю наперед.

Малюку дуже складно усвідомлювати й навіть просто розрізнити власні емоції. От хочеться зараз сильно плакати. А чому? Як зрозуміти й пояснити? Для розвитку емоційного інтелекту потрібен час і допомога дорослих. А в цій книжці просто й зрозуміло кількома реченнями пояснюється, що таке смуток, страх чи образа… Ось, наприклад: «Смуток розповідає нам: хтось (чи щось) для нас важливий зараз не з нами. Коли ми втрачаємо щось важливе, засмучуватися — нормально, природно». Після таких пояснень подаються прості, але дуже ефективні психологічні вправи й прийоми, які допоможуть дитині вийти зі складного стану й відновити внутрішню рівновагу.

Супроводжує маленького читача в цьому милий блакитний котик, якого разом із іншими ілюстраціями намалювала Софія Філіпчук. Пастельні кольори ілюстрацій, округлі бульки, у яких ховаються поради й завдання, «неформальні» шрифти — все це не відволікає і не збурює емоції, навпаки, врівноважує, а милі персонажі сприймаються як особисті друзі. Окремо маленьких читачів порадують кумедні наліпки. А хто ж не любить наліпки? 😉

До речі, деякі поради подані віршиками. Їх навіть можна завчити, щоб дитині легше було пригадати поради психологині в потрібну мить.

Хоча що я весь час кажу про дітей? Вправи, подані в цій книжці, допоможуть і дорослим. Особисто я використовую поради Світлани, коли переповнюють тривоги.

Якщо ж дитину не турбують сильні емоції, ця книжка все одно стане в пригоді. Адже в ній подані вправи для усвідомлення самоцінності й важливості особистості дитини, підказки для пошуку в собі найкращих, найважливіших і найсильніших сторін. А це підсилить віру в себе, впевненість та самоповагу. Правда ж, це дуже важливі якості, які будь-кому допоможуть в житті?

Я гадаю, що ця книжка, така мила й, на перший погляд, проста, насправді – потужний інструмент як для постійної роботи над собою, так і для «швидкої допомоги» в умовах стресу та складних ситуацій, які можуть трапитися з дитиною. Я можу тільки вчергове поаплодувати Світлані за вміння просто пояснити складні речі й допомогти тоді, коли це найпотрібніше.

Купити книжку.

Чи пам’ятаєте ви себе крихітними малючками? Ну, такими, які засинають на руках мами, будують вежі з кубиків та досліджують космос під ліжком? Здається, багато хто забув про ті часи. І як тоді зрозуміти такого самого малючка коло себе? Тільки зануритися в його світ та у світ теплої родинної любові, ніжно, тремтливо і з гумором описаний Катериною Єгорушкіною у її книжці «Наш підліжковий космос».

Хоча я почала не з того боку. Певно, це все ж книжка для малят. Адже саме в тому віці, коли світ – захоплива загадка й таємниця, дітлахи люблять роздивлятися інших крихіток, дивитися про них мультики й слухати чи розглядати книжки, у яких ідеться так само про малючків та про їхні малючкові пригоди! І не тільки пригоди, а й про клопоти, здивування і навіть винаходи. А як бонус – ви, читаючи ці історії вголос своїй дитині, й самі зануритеся у теплий і затишний світ залюбленого дитинства.

У якусь мить ці історії нагадали мені «Ясоччину книжку» Наталі Забіли. Так само, споглядаючи дійсність очима дитини, ми занурюємося в дитячий світ, читаючи «Наш підліжковий космос». Ой, щось я все про дорослих. Певно, мені просто сподобалося згадувати своє дитинство. А ось дітлахам ці всі розповіді про раннє дитинство Ромчика – від народження і до кількох невеличких років – та про його старшу сестру Даринку видадуться кумедними, затишними й спонукатимуть до порівняння своєї родини й Ромчикової сім’ї, а ще – у дітей точно з’явиться багато запитань і пропозицій! Будьте готові, батьки!

Катерина Єгорушкіна – не лише письменниця, а й психологиня та арт-терапевтка, а цю книжку писала, спираючись на свої знання та досвід і фахівчині, і мами. Тож не дивно, що у книжці в м’якій формі вводяться і психологічні поради для батьків – ненав’язливі та насправді дієві. Наприклад, прочитавши розділ «Про ніжність», певно, кожен із вас задумається – яка ж у вас ніжність та як ви її проявляєте, яка ваша мова любові, і це допоможе вам ще краще проявляти свої почуття. А розповідь «Дитячий садок» допоможе вашому малюку підготуватися до першого відвідування дитсадка. Загалом книжка показує, що до дитячих витівок та дрібних проблем можна ставитися, як до кумедних пригод.

Сама книжка розбита на коротесенькі оповідання. Дитина точно не втомиться слухати історію від початку до кінця. А скоріше проситиме прочитати ще й наступну. Мова творів проста, речення короткі, словник – дитячий. Усе – для легшого сприйняття малюками.

Хочу відмітити чудові ілюстрації Поліни Угарової. Надзвичайно милі, теплі, живі, виконані з фантазією і при тому дуже реальні, персонажі впізнавані. Тут ви точно не сплутаєте козу з курочкою (так, і про кіз розповідь теж є, хоч і дещо несподівана!).

І, гадаю, прочитавши цю книжку кожен із вас – і дорослий читач, і маленький слухач – зазирне під ліжко, щоб побачити – чи не зароджуються ще там нові зірки? Бо, скажемо по-правді, кожному з нас потрібен власний космос.