Що вродило? Урожай дебютів у дитячій літературі

Автор: БараБука

При всій химерності 2020-й рік урожайний на дебюти в дитячій літературі. Бігунка, яка написала книжку про захоплення бігом. Ілюстраторка, яка придумала оповідання від імені безпритульного песика. Відома авторка дорослого фентезі, котра написала про відому художницю. А також – колаборації психологів і копірайтерів, популяризаторів науки й ілюстраторів, перші дитячі книжки вже знаних «дорослих» авторів.

Утім, дебюти часто залишаються не поміченими через упередження до нових імен. Тож БараБука оглянула найцікавіші літературні дебюти року, що минає, щоб ви могли вибрати цікаві і свіжі видання для своїх поличок. 12 літературних дебютів – по одному на кожен місяць року, що минає.

4+

Непосидючка, який любив бігати

Написала Олеся Кешеля-Ісак, проілюструвала Ольга Дегтярьова

«Непосидючка» – це дебютна книжка бігунки-любительки Олесі Кешелі-Ісак. Перед нами художня історія, у яку доречно вплетені науково-популярні вставки. З них юні читачі й читачки дізнаються, як вибрати кросівки (їх, виявляється, є десятки видів, а в мами головного героя їх «ціла полиця»!), як правильно харчуватися (і що куркума сама по собі не дуже смачна, а у правильно підібраній страві – мням!), якими бувають спортивні годинники, скільки потрібно пити під час бігу, що таке півмарафони і як узагалі відбуваються дитячі спортивні забіги. Ви знали, що на всіх дорослих марафонах і пів марафонах є дитячі забіги? Усе це пояснено в доступній для дошкільнят і молодших школярів формі, адже й головний герой «Непосидючки» – хлопчик Теодор – поступово розбирається у цих важливих речах разом із батьками.

Більше читайте тут.

Про трьох відважних лицарів

Написала Анна Третяк, намалювала Наталя Чорна

Ця книжка – дитячий дебют головної редакторки БараБуки Анни Третяк. Видання має дві неймовірні суперсили. Першою з них є її головна тема – втілення в житті уяви, фантазії і гри. А другою суперсилою історії «Про трьох відважних лицарів» є гармонійна невіддільність у ній тексту та ілюстрацій.

Герої насправді займаються дуже буденними справами – про це ми дізнаємося з тієї візуальної складової, яка «читається» окремо й паралельно з текстом і яку так вдало, красиво й динамічно зобразила ілюстраторка Наталя Чорна. Три подружки збираються ночувати в однієї з них. Але до вечора вони ще мають вдосталь часу – тож дівчатка граються, бавляться з молодшим братом і татом подружки, їдять перекуси, приготовані їм мамою дівчинки, чистять зуби, розповідають страшні історії та проходять довгий ритуал вмощування до сну. Проте всі ці звичні справи підпадають під вплив їхньої уяви – і таким чином самі подружки стають відважними лицарями, які шукають пригод, молодший братик – маленькою принцесою, тато дівчинки – страшним драконом, а вся ця історія перетворюється на пригодницьку гру-казку, що оповідається велично й епічно, як і личить казкам!

Більше читайте тут.

Рака-така, або Риба, яка співає

Написала Яна Сотник, намалювала Олена Потьомкіна

«Рака-така, або Риба, яка співає» Яни Сотник – це історія ікринки (а насправді будь-кого: ікринки, тваринки і навіть людинки), яка потрапляє в доросле море. Що на неї там чекає, кого вона зустрічає, про що мріє і чи має шанс здійснити свою мрію?

Це книжка для дошкільнят про дитячу мрію, перешкоди на шляху до неї, цілеспрямованість і важливість підтримки оточення. Ідеальний варіант для читання таких видань – читання дорослими дітям. Адже багато дорослих глибоко в душі досі лишаються тими ікринками, які випливли в море, але їх там зустріли повчаннями, скепсисом щодо їхніх дитячих мрій і висловом: «Слухай, що тобі дорослі кажуть». Саме це і почула Рака-така, коли наважилася заспівати вперше. Попри те, що рибка вже співала, радіючи сонцю, стара черепаха все одно постановила, що це неможливо, бо риби не співають. На щастя, рибка виявилася наполеглива і цілеспрямована, тому на читачів чекає щасливий фінал.

Більше читайте тут.

Історія, яку розповіла Жука

Написала і намалювала Грася Олійко

Чи знали ви, що люди, які самі пишуть та ілюструють свої книжки, звуться ілюстравторами? Книжка-картинка «Історія, яку розповіла Жука» – дебют Грасі Олійко як ілюстравторки. Ілюстрації виконано з використанням аплікацій: можна довго-довго розглядати текстури й спробувати з дитиною відтворити таку техніку вдома.

Ця історія частково автобіографічна: у книжці йдеться про собачку Жуку та її братика Сіріуса, яких добрі господарі підібрали з вулиці (у Грасі вдома теж є прийомна собачка Жука). Жука розповідає читачам про своє життя на заправці, а також про те, як їх із братом вигнали на вулицю. На щастя, все завершується добре: песиків забирають додому, про них піклуються і дарують їм сім’ю. У чомусь «Історія, яку розповіла Жука» – «маніфест» усіх вуличних тварин, написаний доступною для дошкільнят мовою. Звучить цей маніфест приблизно так: «Кожна тварина, як і кожна дитина, хоче, щоб її любили, хоче бути в сім’ї, теплі й ситості».

Читайте також огляд книжок про безпритульних тварин: Антось, Жука, Роза та інші пухнасті безхатьки

Бальтазарназад

Написали Аліна Ревенко і Ніна Дмитрієва, намалювала Поліна Дорошенко

Барвиста книжка-картинка про те, що буває по-всякому. Маленький крокодильчик Бальтазар від народження має цікаву особливість – він вміє лише задкувати і ніяк не може навчитися рухатися вперед. За це родичі кепкують із нього і навіть прозвали «Бальтназадом». І хоч як Бальтазар не намагається навчитися бути «як усі», у нього геть нічого не виходить. Аж одного разу він опиняється у дивному місці та стає учасником дуже незвичайних перегонів…

Книжка «Бальтазар назад» показує читачам, що не обов’язково бути як усі. Ще одним дуже важливим спостереження є те, що неможливо навчитися чогось у ситуації, коли з тебе глузують. Натомість після участі у незвичайних «задкогонах» Бальтазар робить свої перші кроки уперед і усвідомлює, що «буває по-всякому», і що у кожного свій шлях і свій фініш.

Невеликою прикрістю є редакторський недогляд: авторки ввели в дію мартина Ольчу, але назвали цю птаху чайкою (в українській мові білі водні птахи мають назву «мартин», а словом «чайка» називають іншу пташку – ту, що російською зветься «чибис», тож у даному тексті назва «чайка» не відповідає зображенню та опису в тексті). Та все ж ілюстрації Поліни Дорошенко привернуть увагу юних читак (особливо тих, хто впізнає на зображеннях Київ).

7+

Великий космічний апчих

Написала Слава Світова, намалювала Анна Ломакіна

Українська дитяча література часто намагається покрити виховну функцію – чогось навчити, щось пояснити, із чимось допомогти впоратися. Та інколи у нас з’являються книжки, головна функція яких – насмішити читачів. «Великий космічний апчих» належить саме до цього типу літератури.

«Вероніка чхає не як маленька дівчинка, а як найсправжнісінький дорослий дядько. Або величезний слон. От!» – каже про свою однокласницю Арсеній. Власне, це і є ключовою темою тексту, адже через пчихи Вероніки трапляються дивні, курйозні (і, чого вже приховувати, відверто смішні) речі. Читати це видання потрібно здоровими і бажано вдома (аби перехожі не викликали до вас «швидку»). І неодмінно запропонуйте вашим юним книгодрузякам виконати партію Вероніки і щонайгучніше чхати там, де це передбачено текстом.

Моя подруга з темної матерії

Написав Кирило Безкоровайний, намалювала Дар’я Скрибченко

Дебютна дитяча книжка співзасновника українського науково-популярного медіа «Куншт» Кирила Безкоровайного.

Ключовими у цьому виданні є довколакосмічні теми. Чи не на кожній сторінці наведено цікаві факти про Сонячну систему, зірки, планети, вулкани тощо. Вони захоплюють і часом дивують не лише дітей, а й дорослих. Проте елементи нон-фікшн вдало доповнені художнім сюжетом. Така комбінаторика розширює можливості книжки й дає ще більше приводів для обговорення. Одного разу хлопчик прокидається посеред відкритого космосу і знайомиться там із Бусею. Вона – дівчина з темної матерії. Але важливіше, що Буся шукає собі друга. Разом діти мандрують планетами й галактиками та навіть святкують день народження Всесвіту. Подруга з темної матерії стає для хлопчика (а заразом і для читачів) провідницею в загадковий світ Космосу. Але після пригоди з розбиттям маминого телескопа і брехні Буся більше не приходить. Хлопчик прагне виправити прикру помилку й повсякчас шукає свою подругу. Всі його спроби виявляються марними. Чи таки не всі? Кожному книжка дасть свою відповідь.

Історію увиразнюють чудовезні ілюстрації Дар’ї Скрибченко. Насичені темно-сині й фіолетові кольори створюють особливий візуальний затишок.

Більше читайте тут.

Оця Марія звірів малювала

Написала Світлана Тараторіна, намалювала Наталя Левицька

Дебют письменниці Світлани Тараторіної, авторки дорослого премійованого фентезі-роману «Лазарус», у дитячій літературі. Ілюстрації Наталі Левицької стилізовані під роботи Марії Примаченко.

Це не художня біографія Марії Примаченко, а лиш художньо-біографічна книжка про її дитинство, котре показане як старт творчого шляху, як час, коли дівчинка збагнула і відкрила для себе важливі речі, що залишилися з нею протягом усього життя.

У книжці є елементи правди й вимислу, а ще там діють фантастичні звірі з найвідоміших картин художниці. Саме звірі надихають маленьку Марію творити.

Як зауважила у своїй рецензії Галина Ткачук, «дуже важливим акцентом стало те, що Маріїні фантастичні звірі не дарують дівчинці чарівної квітки, не виліковують дивовижним чином її хворої ніжки і тим більше не рятують її рідного села, Болотні, від війни. Вони лише вказують на суперсилу дівчинки і проговорюють просту, але дуже важливу для усіх митців-початківців тезу: “Ти це можеш!”».

Більше читайте тут.

Хаппі та її суперсила 

Написала Іра Бова, намалювала Лєна Барді 

«Що потрапило в мережу, копіюється без межі» – весела примовлянка, еге ж? Але то тільки на перший погляд.

Є теми, яких не буває забагато, і тема безпеки дитини – одна з найзатребуваніших у дитячій літературі. Що робити із фізичною безпекою, всім більш-менш зрозуміло, а як щодо світу віртуального? На це питання намагається дати відповідь письменниця Іра Бова в історії про одну середньостатистичну (і це дуже важливо) черепашку. Життя Хаппі нічим особливим не вирізняється. Вона має люблячих батьків, друзів у школі, веде сторінку в соцмережі. Але одного дня їй доведеться зрозуміти, що можна не робити нічого поганого, аби з тобою вчинили недобре. Хаппі доведеться пережити весь спектр почуттів: від захоплення до розпачу, від сорому до радості. Авторці та ілюстраторці вдалося передати емоційний стан героїні, тим самим дозволяючи читачу повністю зануритися в ситуацію та шукати вихід разом з персонажами книжки.

«Справжні друзі не змушують робити неприємні речі» – розуміння цієї на позір простої істини можна сміливо додавати до списку своїх суперсил. І хоча в житті все буває складніше й заплутаніше, історія Хаппі може стати відправною точкою для розмов із дитиною про безпеку в мережі, стосунки і довіру. Проста і зрозуміла лексика, перелік запитань для закріплення матеріалу і навіть важливі пояснення черепашачої анатомії роблять «Хаппі» зручним посібником для освітньої роботи.

Зауважимо, що видання створене в рамках проєкту #stop_sexтинг за інформаційної підтримки Уповноваженого Президента України з прав дитини. Зусиллями цієї колаборації маємо добру книгу-порадник, створену талановитими авторками і підтриману на рівні держави.

Дивіться також: Хаппі та урок на тему безпеки в інтернеті

54 сходинки

Написала Марина Смагіна, намалювала Марина Антипова

Такі книжки в англомовному світі називають chapter book, тобто книжки, поділені за розділами. Вони незамінні для розчитування: коли дитина вже виросла з книжок-картинок і видань для початківців і хоче взятися за щось більше. Адже психологічно простіше читати текст із короткими розділами, об’єднаний спільними персонажами та сюжетом.

Головні героїні «54 сходинок» – подруги-нерозлийвода Тася і Юля. Поміж розповідями про їхні пригоди й типові дитячі бешкети ми дізнаємося, що Тасю, її братика й сестричку виховує тільки тато, а в Юлі вдома і тато, і мама, і ще й часто приходять у гості дідусь із бабусею. Повість цінна тим, що в ній цілком правдиві пригоди (як-от намагання зробити повітряну кулю з каструлі для варення й кульок), а поруч із дітьми завжди є дбайливі дорослі, які, втім, дають їм відчути певну міру свободи.

Мед і Паштет – фантастичні вітрогони

Написала Уляна Чуба, намалював Ростислав Попський

Пригоди друзів ведмедика Меда і кроля Паштета завжди починалися з вітру змін. Щоразу, як Мед відчував цей вітер, вони сідали на свій мотоцикл Хумаху і рушали в дорогу. Хоч би де вітрогони зупиняються, скрізь на них чекають пригоди, нові кулінарні відкриття, закоханості та друзі.

Книжка складається з трьох частин, кожна з яких має карколомний сюжет, а також зачіпає важливу суспільну проблему. Пригоди Меда і Паштета стартують у Самотньому місті, яке називається так, бо його мешканці постійно зайняті своїми клацофонами. Вони не помічають нічого навкруги, адже їхні погляди спрямовані на екрани ґаджетів. Навіть прийшовши в кафе Паштета «Дахівку», відвідувачі не полишають своїх клацофонів. Зрештою друзі намагаються побороти цю залежність і «відкрити очі та серця» мешканців Самотнього міста. Їм це вдається, але вітер змін знову кличе їх у мандри.

Тепер вітрогони опиняються в Карпатах, у містечку Кокосові. Нічого не нагадує вам ця назва? А Калушта? Авторка заклала багато алюзій та питомо українських «пасхалок», але про це пізніше. У Кокосові друзі вчаться ліпити сирних коників і грати на дримбі. Тут вони зустрічають пластівців (вгадали, про кого йдеться?) і намагаються врятувати селище та річку від екологічної катастрофи. Наступні пригоди розгортаються в Калушті, на березі Чорного моря, куди одного разу припливли зелені рогаті цапури. Після появи цапів життя на півострові змінюється, і Мед та Паштет намагаються цьому протистояти. Попри те, що авторка наголошує, ніби всі збіги з реальністю випадкові, уважний читач впізнає події кількарічної давнини та сучасні українські реалії.

Граблі, дружба, Лес

Написала Вікторія Медвєдь, намалювала Оксана Драчковська

Кожен прагне мати справжнього друга, тим паче коли тобі 9 років, як-от головному герою цієї повістини. Лес (повне ім’я – Олексій) живе з батьками, бабусею і дідусем. Ще у хлопчика є старша сестра Лана, смугастий кіт Мартін і порожній акваріум, у якому колись жила жаба-альбінос. Але все це не рятує Леса від туги й самотності – хлопчик прагне знайти друга, який був у Дон Кіхота або Шерлока Голмса.

Отож Лес вирушає на пошуки, і ці пошуки сповнені пригод і відкриттів. На цьому шляху Лес намагається завести дружні стосунки з різними дітьми – оповитим легендами сином маминої подруги, хлопчиком зі свого садочкового минулого, розбишакуватим Сірьогою, захопленою шопінгом Поліною, меломаном Артуром і дівчинкою Ладою.

Про пошуки друга читач довідується від першої особи, тобто самого Леса. Він дуже кмітливий і дотепний, тож цікаво спостерігати за тим, як хлопчик вибудовує причинно-наслідкові зв’язки й робить висновки щодо того, хто справжній друг. Авторка намагалася з гумором описати екзистенційну проблему дев’ятирічки, і їй це майже вдалося. Проте сучасному читачу важко буде співпереживати герою, адже багато реалій у тексті вже застарілі. Наприклад, у 3-4 класі діти не вчать герундій, їхні старші сестри не спілкуються смсками, вони не збирають фішки з покемонами, не слухають касет тощо. Реалії 1990-х у тексті йдуть поруч із реаліями сьогодення, через що виникає плутанина і питання до тексту. Схоже, що у книжку пролізли «авторські вуха» через брак досвіду письменниці або недогляд редакторки. Тому книжку краще читати з дорослими, які зможуть пояснити і проговорити незрозумілі для дитини реалії та жарти.

Проілюструвала видання талановита художниця Оксана Драчковська. Їй чудово вдалося передати емоції Леса та зобразити перипетії, які супроводжували хлопчика в пошуках друга.