Жахливий огляд дуже страшних книжок

Автор: БараБука


Життя недостатньо лоскоче вам нерви? Прагнете гострих відчуттів, але хочете, щоб це було безпечно й можна було припинити в будь-яку мить? БараБука знає, як зарадити: візьміть будь-яку книжку з «дуже жахливого огляду» і прочитайте її в темряві в порожньому будинку або квартирі. Не допомогло? Ну тоді читайте її вголос друзям по телефону! Адже читання або ж слухання моторошних оповідок – один із найдавніших способів навіювати жах на дітей і дорослих. Готові? Поїхали!

Читайте також: «Ефект ховчика», або Те, що нас лякає

Привид, який був надто вразливий

Наталка МАЛЕТИЧ. Привид, який не міг заснути / Ілюстрації: Наталя ЧОРНА. – Львів: ВСЛ, 2020. – 32 с.

Традиційно книжки про привидів зараховують до «жахливих». Однак не тоді, коли читачі й читачки цих книжок – малявки! Тож будьте певні: ця книжка вашу дитину не злякає, адже привид у ній – створіння досить миле й доброзичливе. Якщо чесно, привид Наталки Малетич і Наталі Чорної навіть нікого не лякає, а тільки дбайливо поправляє ковдри й вимикає світло, якщо хтось забув його вимкнути.

Ця книжка-картинка – не зовсім те, чого ви очікуєте від «засинальних» видань. Щоправда, наприкінці дехто також засинає, коли йому прочитають уголос книжку. «Привид, який не міг заснути» – історія про самотність і бажання бути комусь потрібним. Так-так, привиди часом також почуваються самотніми й покинутими. Адже навколо них стільки стереотипів! Тільки подумайте: що першим спадає вам на думку, коли ви уявляєте привида? Страшний огидний монстр, який тільки й думає про те, щоб вас злякати? Отож-бо! Тепер ви можете собі уявити, як ці стереотипи докучають ніжним і добрим привидам, яким є герой книжки Малетич.

Ляказочки для батьків і дітей

Ірен РОЗДОБУДЬКО. Ляказочки: казки / Ілюстрації Надьожної. – К.: Наш формат. – 48 с.

«Обережно, гумор!» – саме таке застереження варто було б зазначити в анотації до нової книжки Ірен Роздобудько. Адже без почуття гумору такі казки можуть налякати не лише дитину, а й непідготовленого дорослого 😉 Тож щоб підготуватися до читання ляказочок, попереджаємо: ніхто з героїв книжки не постраждав, збіги з реальним життям не можливі, навіть не намагайтеся!

До збірки ввійшло десять повчальних казок про дітей, які так чи інакше поводилися нечемно. Через їхню негідну поведінку до персонажів лякачок приходять велетенські булочки та величезні тіні, їх перетворюють на зернятка, крокодила або рибу, їм навіть погрожують відрізати язика – але все це, на щастя, літературна вигадка, щоб налякати малих вередунів. Таким чином авторка намагалася висміяти дитячі вередування і завдяки сміхові допомогти дітям у боротьбі з найжахливішими страхами.

Попри те, що всім героям оповідань три роки, БараБука не радить її читати дошкільнятам. У дітей цього віку ще не достатньо життєвого досвіду та знань, щоб сміятися з темряви, але дуже розвинута уява, щоб уявляти, що може в ній ховатися. Молодших школярів краще теж не лишати наодинці з книжкою, а читати разом, обговорюючи та перевіряючи, чи правильно розуміє дитина авторський гумор. Наприклад, історія про Стасика, якого бабця перетворила на крокодила, насправді не про жадібність хлопчика, як можуть подумати малі читаки. За сюжетом, на вулиці незнайома бабця попросила у хлопчика лизнути морозиво, а коли той відмовив, вона перетворила його на крокодила. Зрештою хлопчик повертається до бабусі і таки дає відкусити свого морозива. Авторка підсумовує: «Весело побіг Стасик додому. І більше ніколи не їв морозиво на вулиці». Але ж насправді меседж не про морозиво. Тож аби дитина не зробила хибних висновків, варто бути поруч і ще раз нагадати базові правила безпеки.

Чубзики в київських околицях

Сергій ЛОСКОТ. Чубзики. – Харків: Ранок, 2020. – 272 с.
Ілюстрації Сергія Лоскота

Зло завжди засинає тільки для того, щоб прокинутися. А прокинувшись, має діяти, навіть якщо в нього хороші наміри. Так усе й відбувається в новій повісті-казці знавця відьомських історій Сергія Лоскота.

На невеличкому хуторці з цікавою назвою Трівка-Дми живуть кумедні істоти – Чубзики. Живуть насиченим життям, люблять красу, малюють, кохають і товаришують, влаштовують свята. І так спокійно живуть вже сто років, принаймні, доки спить у зачарованому лісі Біла Королева.

Аж ось настає їй час прокинутися… А далі читач отримає фентезійні пригоди у чарівних землях, у яких часом добре проглядаються Київські околиці.

Як протистоятимуть дотепні Чубзики армії моторошних опудал? Куди і до кого заведуть мандри головних  героїв? Читакам доведеться пройти дорогу до Білої Королеви разом із Чубзиком та його друзями, а ще багато лякатися та сміятися. Дорослі ж оцінять жарти й дотепи автора, адже локації та герої інтригують своєю впізнаваністю.

У книжці є всі атрибути жахастиків: летючі миші(у яких не всі вдома), страхітливі сни, давні легенди, химерні пісеньки, і зло, що заглядає у вікна порожніми зіницями.

Нечиста сила і Тарас Шевченко

Іван АНДРУСЯК. Нечиста сила та інші капосні історії / Ілюстрації: Марія Савко. – К.: Наш формат, 2020 – 112с.

Часом страх межує з іншими емоціями. Таке «сусідство» трансформує його і додає нових, подеколи світлих барв. Перша частина збірки Івана Андрусяка «Нечиста сила та інші капосні історії» – саме така. І замість очікуваного «жаху» розбишацькі оповідання («Погані слова», «Спецназ», «Яблуко від яблуні»,) викликають подив, симпатію, а у старших читачів – ностальгію за босоногим дитинством. Герої оповідань, хлопчаки-друзячики, хоч і роблять капості, але ж не навмисно. Діти граються, вигадують, досліджують такий цікавий світ довкола – ганяють м’яча, рятують лелеченя і навіть кермують трактором. З хлопцями трапляються пригоди, які можуть статися лише в селі, лише в безпечному дитинстві. Разом із тим, кожна історія містить повчальну складову. Можливо, деякі епізоди дивуватимуть сучасного маленького читача своєю «раритетністю» (як-от покарання кропивою або стоянням на гороху), проте фінал оповідань спонукатиме до серйозних роздумів. Також після прочитання варто додатково обговорити з дітьми тему відмінностей між поколіннями, звичаями і вихованням зокрема.

З-поміж розбишацьких історій вирізняється казкове оповідання «Хурделик». Воно ідеально пасуватиме для зимових вечорів, особливо напередодні дня Святого Миколая.

Друга частина книжки – це три історичні оповідання («Нечиста сила», «Гойдалка», «Вечір з Бей-Зотом»). Малий Тарас Шевченко, Григорій Сковорода і Ніл Хасевич стають героями цих оповідок. Іван Андрусяк поєднав важливі реалії українського минуло з власним художнім вимислом. Таке історичне підґрунтя увиразнює тексти й водночас вимагає певної обізнаності. Історичні оповідання, на відміну від розбишацьких, будуть заскладними для молодшого шкільного віку, проте мають зацікавити читачів віком 11+.

Реально ЖАХЛИВА книжка

Жахлива книжка: збірник страшних історій. Тексти: Мія Марченко, Володимир Арєнєв, Лариса Анрієвська, Іванка Кравцова, Йожа Коцун, Слава Світова, Юрій Нікітінський, Марія Артеменко, ілюстрації: Ірена Панаріна. Упорядкувала Тетяна Стус. – Харків: Ранок, 2019. – 104 с.

Ціла колекція страшних історій від восьми авторів. Можна відкрити навмання й читати будь-яку на вибір. Не страшно? Або аж занадто моторошно? Тоді читайте наступну. Чи попередню.

Отже, що ми маємо: оголошуємо усе «меню».

По-перше, є «Чорні тюльпани» Мії Марченко, які «скоро знову розквітнуть, і ось тоді почнеться!». (Насправді дуже зворушлива родинно-сусідська історія). По-друге, «Домовинка з коліщатами» Володимира Арєнєва (у вас у дитинстві страшилки про домовнику із коліщатиками теж були не без гумору, правда ж?). По-третє, в меню «Потвори з-під дитячого ліжка» Лариси Андрієвської (як і монстри з шаф у «Корпорації монстрів», потвори з-під ліжка – неоднозначні істоти, так і знайте!). Іще є привид Куку із короткого оповідання авторки-підлітки Іванки Квітневої. У нього (в оповідання, не в привида) також несподіваний кінець. А от «Потвори» Йожі Коцуна – ціла міні-повість, яка починається загадкою дивного пацієнта психіатричної лікарні в Луцьку. Іще одна міні-повість – «Привид Олі та Костик справжній» Юрія Нікітінського, надприродні непояснювані речі тут діються у величезних кількостях. Оповідання Слави Світової «Maga Nana. Карликова відьма» занурене в контекст шабашів на Лисій горі та київських відьом, а завершується книжка моторошною історією Марії Артеменко, у якому «молодий голодний лось Петро» несе світу хробаків страшні руйнування.

Як ви вже здогадалися, ця книжка не лише жахлива, а й смішна, зворушлива, захоплива і – завдяки ілюстаціям Ірени Панаріної – дуже красива.

Заклятий меч, або Друга історія Заклятого світу

Володимир АРЕНЄВ. Заклятий меч, або Голос крові / Ілюстрації: Олександр ПРОДАН. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2020. – 168 с.

Наскільки страшний «Заклятий меч, або Голос крові», друга книжка у «заклятій» серії Володимира Арєнєва? Рівно настільки, наскільки можуть бути страшними легенди Півночі із жорстокими битвами, суворими законами та кривавою родовою помстою, особливо якщо глянути на всі ці речі з точки зору сучасних уявлень про гуманізм та справедливість. А також настільки, наскільки страшними є наші рідні українські казки, але не в «дитячій» редакції, а такі, як їх розповідали тисячі років тому: із людськими кістками в печі в хатині у серці Чорнолісся, наприклад. І, хоч БараБука уже доросла та досвідчена читака, однак коли головний герой робить сім заповітних кроків навколо предковічного дуба, укритого звірячими щелепами, аж раптом… (вирізано антиспойлерною цензурою)! У цьому місці БараБука здригнулася і ледь не скрикнула.

Однак у всіх казках буває хороший кінець. І хоч наприкінці книжки автор не втомлюється писати багато разів: «На цьому нічого не скінчилося», тобто це ще зовсім не «енд», однак читач лишається однозначно «хепі». Оскільки найбільшу читацьку бентегу – гостру невідповідність правил цих давніх світів із нашими уявленнями про гуманізм – автор вирішує через оригінальну інтерпретацію трьох міфологічних героїв. Вони виявляються не зовсім такими, якими ми їх знаємо із міфів та легенд. І це життєствердно! Однак тільки наприкінці. А на початку та всередині – страшно і моторошно.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: