Будні першокурсниці у світі фентезі
Услід за підлітковою серією «ВСЛ» подібну анонсувало й видавництво «Дискурсус». Тенденція надзвичайно позитивна, тим паче, що підліткових книжок українським читачам справді бракує. Цікаво, втім, що «Майже дорослі» «ВСЛ» – це реалістична проза про сучасних підлітків, а ось «Дискурсус» поки видає тексти з виразно казковим і містичним забарвленням. Не виняток і нова книжка молодої письменниці Галини Рис.
Галина Рис (відома ще як авторка дитячої книжки «Подорож до Котанії») в одному зі своїх інтерв’ю наголошує, що основою для створення «Намалюй мене пташкою» став її власний щоденник. Його дівчина вела у старших класах школи, і записи неабияк допомогли їй, уже старшій, відтворити переживання абітурієнтки та першокурсниці. У мережі також можна знайти відгуки однокурсників Галини, які зауважують схожість деяких епізодів повісті з реальним навчанням у їхній alma mater.
«На вітрині поміж іншої періодики полискував глянцевий журнал “Допомога абітурієнтові”, і я схопилася за нього, як за рятівне коло»
Ці речі, про які в рецензії можна б і не згадувати, насправді яскраво свідчать на користь тексту. (Скільки разів доводилося чути про «хворобу» молодих авторів, чиє письмо втрачає «вогник», щойно вони виходять за межі власного досвіду). Мабуть, тому, що Галина Рис писала, спираючись на справжні враження молодої дівчини – тобто власні – тому вийшло дуже достовірно. Тут і розпач відмінниці, яка пролетіла повз улюблену спеціальність, і бажання підлітка жити незалежним життям, і звичні проблеми з житлом, підробітком та велетенськими обсягами домашніх завдань. Звісно, цього всього не досить, щоб принадити вибагливого читача, потрібна історія, наскрізна ідея, щось особливе…
Наприклад, павичевий хвіст у ректора. Адже виш у місті Кондор не простий. Це Академія літання імені Пір’їни. Тут студенти навчаються літати, співати й плавати, а викладачі – справжні птахолюди з рисами різних пташок. Узагалі світ, створений Галиною Рис, дуже подібний до нашого з вами, ось тільки в ньому деякі люди здатні перетворюватися на пташок. Саме цей фентезійний мотив спростив авторці роботу з досягненням правдоподібності й у той же час дав змогу ввести в оповідь казково-містичну історію – смертельно небезпечне створення магічної книги, до якого залучили головну героїню її викладачі.
Одразу хочу сказати, що загалом мої читацькі враження про повість доволі прохолодні. Насамперед через те, що письменниця віддає перевагу описам перед діалогами. Читати про те, що хтось про щось говорив, завжди нудніше, ніж спостерігати власне розмову. Крім того, є проблема із сюжетом. Описи митарств першокурсниці достовірні, але не мають у собі інтриги. А ось магічна складова містить інтригу, але… не цікава. Не особлива, не вигадлива, не оригінальна. На жаль.
Але це враження перебиває цікаве рішення по-іншому описати студентське життя. Адже вся книжка – це алегорична розповідь про нього. Пташині риси характеризують різні типи викладачів вищої школи: у когось пишний хвіст, у когось дзьоб хижий, той літати розучився, бо не має кіля. Загалом навчальний заклад, у якому вчать літати, – одна велика алегорія. Здобуття знання означає для абітурієнта відрощування крил, усе досить прозоро. А найвеселіше для всіх колишніх студентів – читати про стосунки головної героїні з викладачкою Сереною, яка підбиває дівчину на переписування магічної книги. Це дотепний та іносказальницьки правдивий опис взаємин студента і його наукового керівника! А «магічна книга», відповідно, – курсова чи дипломна робота.
Отже, маємо написану про не надто товариську першокурсницю історію, адресовану старшим школярам. Думаю, їм цікаво буде прочитати. Жаль, що власне освітній процес, стосунки з учителями та студентські вечірки переважно лишаються за бортом, здебільшого доводиться читати про переживання окремо взятої дівчини. Казковий антураж у повісті не становить особливої цінності, але й не напружує. Чи можна було обійтися без нього? Можна. Але це була б зовсім інша книжка. І, можливо, я її навіть не дочитав би.
Дивно було читати про те як “птахолюди” вечеряють індичкою.
А загалом мені в цій книзі не вистачає емоцій. Вона суха, меланхолійна, туманна, сонна і безрадісна.