Практикум для щасливої родини
Автор: Анастасія Музиченко
У вихованні дітей я часто керуюся інтуїцією, а не професійними порадами психологів, педагогів і лікарів. А коли все ж беру до рук книжку про виховання, то рідко читаю її від корінця до корінця. Зазвичай швиденько гортаю сторінки в пошуках відповіді на актуальне питання чи способу вирішення конкретної проблем. Чому? Бо деякі автори просто відлякують своїм занадто глибоким науковим підходом до вирішення моїх щоденних мамських клопотів і задач. Це непогано, коли психолог чи педагог ґрунтовно пояснює і розказує, як треба поводитися з малечею і чому, коли мовиться про дослідження чи наукові праці. Але в батьків такий автор навпаки викликає менше довіри, бо складається враження, що у своїх рекомендаціях він розмірковує про якихось абстрактних дітей і нереальних батьків.
«Ребенок не должен быть ресурсом для родителя. Радостью – да. Источником питания – нет»
З книжкою Світлани Ройз «Практическое ребенковедение» все інакше. Прочитавши передмову, я не відчула тиску або зверхнього погляду розумної професіоналки на горе-матір, яка не може дати раду своїм дітям. Так, я люблю свою малечу, але часом мене переповнюють злість, роздратованість або ж я просто «туплю» від утоми. Світлана Ройз у першому ж абзаці заспокоює, що це нормально, це теж прояв любові, чесної любові між «дітьми» різного віку. Фух! – видихнула я й відчула, що мене розуміють, а отже зможуть запропонувати дієві методи відчувати себе щасливою й виховати щасливими своїх дітей.
І далі перший розділ практичного дитинознавста Світлана Ройз присвячує не дітям, а батькам і пошукам ресурсів. І це дуже мудро! Якщо дорослі виснажені, перевтомлені, у них не вистачає сил на гумор, мало часу, щоб адекватно реагувати на проблеми, то й подальші поради вони не сприйматимуть і не застосовуватимуть. Але найважливіше, що батьківську перевтому відчувають діти, відчувають і реагують на неї капризами або ж перетворюються на «батарейки» для дорослих. А так бути не повинно! Діти – не «батарейки», вони мають використовувати свою енергію на власний ріст і розвиток. Перший практикум полягає в тому, щоб пояснити й навчити батьків віднаходити ресурси та канали для власного наповнення, «самособоюнаповнення».
Читайте також: Кав-кава для мами
Усього книжка містить 25 розділів-практикумів, кожен присвячений певному періоду або типовій критичній ситуації з дітьми. Наприклад, миття голови й істерики з цього приводу, або дитина не їсть того, що мама так довго й старанно готувала, або не сідає на горщик, або боїться лікарів. У дітей шкільного віку теж часто трапляються різні складні ситуації, у яких вони потребують батьківської підтримки. Найперша й найуніверсальніша порада на будь-який вік – покласти руку на дитячу спинку між лопатками, там, де мають «проростати крила». Секрет такого дотику в тому, що саме цим місцем на спинці дитина торкалася матусиного лона, почувалася в безпеці. Тож рука на «крилах» дитини – це занурення в давній умиротворений стан.
Один із розділів присвячено практикам, які можна робити разом із дитиною: янгола-охоронця з ватних дисків, виготовлення равлика або будиночка для тих, хто переживає період адаптації і т.д. Поради Світлани Ройз практичні й зрозумілі, їх просто втілювати в життя й найголовніше – вони дієві. Спершу, коли починала читати практикум, узялася занотовувати рекомендації, як поводитися та як реагувати на дитячі кризи, а чого робити ніколи не варто. Сотні разів цитувала прочитане чоловіку, хотілося поділитися з такими ж батьками, як і ми, несекретними секретами практичного дитинознавства. Врешті припинала занотовувати, інакше це було б суцільним переписуванням – тож вирішила, що ця книжка – маст-хев для нашої родини. Тим паче, її формат невеличкий і зручний для щоденного читання та носіння в сумочці.
«Практическое ребенковедение» справляє потужний терапевтичний ефект і заряджає на щасливе батьківство. Усім здорових і усміхнених діток :).
