Світло різдвяних книжок
Автор: Оксамитка Блажевська
У цей нелегкий час війни кожен з нас понад усе прагне світла. Не лише буквально – увімкнення такої бажаної електроенергії, а й світла в душі, яке дає надію на майбутнє. Щороку зимові свята дарують нам багато світла і див. А різдвяні історії допомагають повернути віру в дива і відчуття свята. Особливо багато їх пишуть для дітей.
Нині дуже тішить думка, що хоч як складно під час війни, а книжки українських письменників видаються попри будь-які перешкоди, і ми цього року теж зігріємося світлом їхніх святочних історій.
4+
Галина Вдовиченко, «Життя іграшкових овечок»
Ця історія Галини Вдовиченко – про непомітне для їхніх власників життя іграшок. Пригоди починаються взимку, якраз перед Днем святого Миколая. Але виявляється така несправедлива прикрість – до іграшок Миколай не приходить. Овечки й баранчики спочатку засмучуються, а потім придумують цікаву забавку – грати у «Таємного Миколая». І тепер кожен отримає такий бажаний для нього подарунок – книжку, ксилофон, кухонні дощечки, сережки, ключик. Баранчик, якого звати Грудневий (бо народився наприкінці грудня, а його братика, відповідно, звуть Січневий), понад усе хоче мати ліхтарика: «Він так мені потрібен! Особливо зимовими вечорами». Мене дуже зворушило його бажання: тепер ми живемо в період постійних вимкнень електроенергії, і бажання мати ліхтарик є більш нагальним, ніж солодощі чи будь-що інше. І яка радість у Грудневого, коли він таки отримує бажаного ліхтарика: «Світив поперед себе, вгору й довкола, світив собі під копитця… Не йняв віри, що має нарешті ліхтарика. Це ж від Миколая…Отже, Миколай нікого не забуває. Дива та й годі».
Історії про іграшкових овечок надзвичайно кумедні і їх класно читати вголос: на мою думку, вони пасують дитячому театру й читанням у колі родини. Адже кожна з них – про емоції, які ми переживаємо, про добрі і не дуже вчинки, з яких ми можемо зробити висновки. Кожна історія може бути темою для розмови: наприклад, із чого починається зима, що у світі найтепліше, чи важко вимовити слово «вибач», можна піжамну вечірку провести – навіть без піжам, якщо у вас їх нема. Овечки он їх уявили – і так провели найкращу піжамну вечірку у світі: «Бо на піжамній вечірці найголовніше – не піжами. Найголовніше – настрій. А настрій кожен може створити собі сам».
До того ж ця книжка може знадобитися вам увесь рік: там є пригоди овечок у кожну пору року, і з ними можна добряче повеселитися.
Настя Музиченко, «Історія на 14-й колії»
Друзі, перевірте, а ви часом не загубили свою улюблену іграшку? Бо герой книжки Насті Музиченко «Історія на 14-й колії» Ярик загубив свого паротяжика Грюка, коли вирушав до бабусі у Львів залізницею напередодні Різдва. Бідолашна іграшка залишилася зовсім сама. Уявіть собі, як голосно схлипував маленький іграшковий паротяжик – мабуть, його чули всі на залізничному вокзалі у Києві! Але ні: його почули лише мешканці Музею залізничного транспорту, що розташований на 14-й колії. Швидкий Маневровий, пан Паротяг із Будапешта, ручна Дрезина, панна Цистерна рятують від розпуки Грюка, який понад усе хоче повернутися до Ярика, і розважають його розповідями про власні здобутки до того, як вони стали експонатами музею. Колись вони були потрібними – перевозили людей і вантажі, про щось мріяли: наприклад, пан Паротяг із Будапешта зазначає: «Сто років тому я був престижним, особливим, сучасним і неймовірно комфортним, але нехай ті часи більше не повертаються! Насправді все життя я мріяв катати… дітей!».
Мешканці Музею залізничного транспорту залюбки допомагають іграшковому паротяжику Грюку у пошуках Ярика, і з ним чекають на потяг зі Львова. Але господар Грюка все не повертається. Настає Різдво, яке паротяжик зустрічає зі своїми новими знайомими, які за цей час стали для нього справжньою родиною: «Його вражала міць і гідність стареньких експонатів. Якби не ці поважні паротяги й тепловози, то не було б і його, маленького, іграшкового».
За допомогою таких розповідей читачі знайомляться з історією залізничного транспорту. І згадають лютий-березень цього року, коли залізничні вагони стали для багатьох порятунком від повномасштабного вторгнення Росії в Україну, прихистком у темні часи, який вказав шлях до світла.
«Історія на 14-й колії» Насті Музиченко зігріє вас теплом і покаже, як усі ми – навіть експонати у музеї залізниці – хочемо бути потрібними і корисними, і як усім нам потрібне відчуття справжньої родини.
Галина Кирпа, «Муся і Різдво»
Пам’ятаєте, як уперше побачили сніг? Які були у вас відчуття? Кішка Муся з книжки «Муся та бабуся» і нової історії «Муся і Різдво» Галини Кирпи не знає, що таке зима, як вона може підкрастися, їй цікаво, чи можна слухати сніг так само, як дощ. Вона дивується всьому, що бачить, особливо загадковому снігу, про який так давно розповідала бабуся: «Одне Мусі подобалося – сніг білий. А от що холодний, то ні. Ну, хоч би трішечки був тепліший! І надто вже мокрий! Треба буде довго сушити лапи й хвоста».
По-моєму, це ідеальна книжка для адвенту – очікування Різдва й зимових свят. І чудова нагода знову всьому дивуватися, як уперше. Скільки б не було зим і свят, ми все одно радіємо, неначе бачимо і відчуваємо це вперше! Звісно, є тут і зворушливі моменти – особливо, коли у Святвечір бабуся згадує, що сьогодні ще й День народження її чоловіка, якого уже немає на світі. До неї мають завітати доньки, але з гостинами не складається, на що бабуся відповідає: «Я ж не сама». І Муся відчуває, що «бабусині слова неначе погладили її по голівці».
Адже насамперед це історія про бажання бути потрібним, щиру дружбу і такий бажаний для кожного з нас дім. Як дідуньо Петсон і кіт Фіндус у книжках шведського письменника Свена Нордквіста, так і кішка Муся і бабуся вже не уявляють свого життя одне без одного. А ще в їхньому житті з’являється плямистий кіт-безхатченко, якого Муся називає Лео. Бідолашний котик ночує в холодних підвалах. А Муся знайшла свій дім завдяки бабусі – як ми дізнаємося з попередньої книжки «Муся та бабуся».
Кажуть, що в різдвяний час стаються дива – для Мусі, бабусі і Лео, бо кожен із них так хотів бути не сам і мати дім, де його люблять і чекають. І нам, читачам, відчуття рідного дому цього року стало надзвичайно важливим.
Міла Радченко, «Снігова пригода, або Як ведмеді зиму шукали»
А якщо снігу цього року не буде? І знову не буде чарівної зимової казки, яку ми всі так любимо? Герої книжки Міли Радченко «Снігова пригода, або Як ведмеді зиму шукали» – ведмеді, які живуть в українських Карпатах, – уже давно мали би впасти у зимову сплячку, але снігу все нема і нема: «Зимою навіть не пахне… Замість снігу – болото під лапами». І їм доведеться зустрічати Різдво, як мумі-тролям, які несподівано прокинулися серед зими. Бо заснути за умов відсутності морозу і снігу аж ніяк не вдасться. Що ж робити? І така ж проблема в інших лісових звірів – ховрашків і їжаків. І тут ведмедям сяйнула незвичайна думка – піти на пошуки зими і снігу і запросити їх у рідні краї.
З цього починається їхня неймовірна снігова пригода – мандрівка в пошуках снігу. Вони навідуються в сусідній ліс, але там теж нема снігу, і тварини готуються святкувати Різдво. Доходять до Татр, але й там немає снігу. Знаходять сніг лише в Альпах, але там їх застає неприємне видовище: «Всюди, наче підкошені, лежали дерева. Поряд стояли здоровенні екскаватори й бульдозери, до хмар тяглися довгі шиї підйомних кранів. Усе це помалу припорошував сніг…». Через цю ситуацію тутешні ведмеді пішли шукати сховку в інших краях.
Ведмеді – тато, мама і їхні дитинчата Медуньо і Лапка – доходять аж до Північного полюсу, адже саме там, на їхню думку, має бути багато снігу й морозу. Вони знайомляться з полярними білими ведмедями, яким дошкуляє глобальне потепління. І постійно надсилають листи до рідного лісу, в яких описують свої пригоди й несподівані відкриття.
«Снігова пригода, або Як ведмеді зиму шукали» Міли Радченко – екоказка, яка пояснює всім нам, яка біда стається через нехтування природою. І вказаний конкретний список простих дій, завдяки яким ми можемо не допустити глобального потепління, і тоді ведмеді знову взимку будуть солодко спати. Кожен із нас насправді може створити для когось різдвяне диво.
Ця книжка ознайомить читачів із основами екологічного мислення: на форзацах ви знайдете захопливу екогру, завдяки якій усвідомите і закріпите екологічні звички. А ще виконаєте завдання, які підготують вас до зимових свят: наприклад, святково прикрасите оселю і намалюєте свою найзаповітнішу мрію. І будете постійно повторювати заповітну мрію Медуня і Лапки, героїв цієї книжки: «Бажаємо, аби снігу й холоду завжди всім вистачало! Аби звірам не довелося тікати зі своїх домівок! Аби можна було дихати чистим повітрям! Аби в кожному лісі було затишно й безпечно, а ми з татом і мамою нарешті опинилися вдома! Бажаю, бажаю, бажаю!». Загадайте і ви це бажання на Різдво.
7+
Уляна Чуба, «Матуся-Немовля, або Жахливе чудо перед Різдвом»
Напередодні Різдва ми завжди в очікуванні див. А якщо це диво жахливе і викликає неймовірний стрес? От як у книжці Уляни Чуби «Матуся-Немовля, або Жахливе чудо перед Різдвом». Наче нічого не віщувало біди: тато, мама і їхні троє дітей (хлопчик і двоє дівчаток) готувалися до Різдва. У мами, як завжди, величезний список справ, які потрібно зробити, і страв, які запланувала приготувати до різдвяного столу. Старший брат Юрчик, який оповідає цю історію, вважає маму чарівницею, бо та готує їжу дуже швидко: «Мамі це завиграшки! Коли не зайду на кухню – усе готове. Чари!» А сам він не вміє зробити навіть бутерброд із шинкою, і йому стає нудно від маминих прохань «принеси-подай, почисть-поскладай». І після цього стається жахлива катастрофа: матуся бере з холодильника пляшечку з дитячим харчуванням, щоб нагодувати наймолодшу Юлясю, яка не хоче їсти огидну вівсянку. І несподівано сама для себе пробує ту зелену суміш. Як Аліса в Дивокраї, жінка зазнає метаморфоз: «Раптом мама почала видозмінюватися. Просто на очах. Як хамелеон! Колір, волосся, брови, веснянки – усе, розумієш? Потім одразу почала зменшуватися. Вона ще раділа, що худне. Тоді лягла на ліжко і ось – МАМА – НЕМОВЛЯ!».
Ой леле! Для усієї родини це жахливе перетворення стало неймовірним випробуванням. Бо їм доводиться доглядати за мамою-немовлятком, прибирати, а ще готувати святу вечерю, бо мама не встигла її зробити. Але ж вони нічого не вміють робити до ладу і так мало часу залишається до Різдва. То, може, перенести Різдво? Але бабуся з дідусем мають от-от завітати. І, звісно, від цієї миті починаються надзвичайно кумедні пригоди тата з дітьми і мамою-немовлям – і незвичні способи приготування їжі, і пошук потрібного кухонного обладнання, і купання мами в умивальнику, і фотографування її в мильній піні… Словом, приводів для усмішки знайдеться безліч.
Та насамперед книжка про те, що й батькам іноді потрібно відпочивати від домашніх справ, а дітям необхідно навчитися бути самостійними і допомагати в побуті. І бутерброди з шинкою навчитися робити вже тепер, а не тоді, коли добряче підростеш. Дотепна казкова історія про дивовижні перетворення мами у немовля – це як кумедний натяк на Різдво Ісуса Христа і різдвяні дива, які змінюють людей і дають поштовх рухатися вперед. Хоч би як було складно.
Ця книжка ввійшла в короткий список премії «Дитяча Книга року BBC»-2022.
Тетяна Стрижевська, «Шоколадний Кіт і Цукеркова Відьма»
Пам’ятаєте класичну різдвяну історію про Ебенезера Скруджа, героя «Різдвяної пісні у прозі» Чарльза Діккенса? Так-от, дівчинка Злата на початку книжки Тетяни Стрижевської «Шоколадний Кіт і Цукеркова Відьма» така ж люта і недобра. Бо їй завжди перед Новим роком не щастить. Навіть новенька шоколадня на Золотій вулиці її зовсім не приваблює, а новорічні вогники дратують. Та ще й мама приділяє більше уваги молодшому братику Лесику, і Злата просто лютує від цього: «Уся Земля обертається навколо Лесикових бажань? А мої до уваги не беруться?».
Через своє так зване «грудневе прокляття», яке призводить то до хвороб, то до травм, то ще до якихось неприємностей, дівчинка понад усе уникає навіть натяку на атмосферу свята. А трирічний Лесик, навпаки, захоплений новорічною атрибутикою, та ще й нова шоколадня неабияк його манить – там іграшкові потяги, марципанові літачки, шоколадні коти, цілі пагорби цукрової вати. Просто рай для ласунів! Але не для Злати. Лесику вдається прошмигнути в «Шоколадний будинок» – і з того починається приголомшлива фентезійна історія. Злата намагається зловити брата в шоколадні, але…. Здогадалися, що сталося? Так, знову неприємність: «Злата беркицьнулася на піраміду. Шорхххх – покотилися цукерки по всій підлозі».
Так Злата з Лесиком знайомляться з власником цукерні – Шоколадним Котом, який призначає відшкодування – допомагати в шоколадні перед Новим роком. І в один із робочих днів у шоколадну крамничку приходить таємнича відвідувачка, яка викрадає Лесика і виявляється… Цукерковою Відьмою. А далі все за класикою фентезійного жанру: чарівні портали, цукерки-«споминачки», за допомогою яких можна поринути в минуле, піратський полон, ворожнеча сестер, багато магії – і шоколадної, і зовсім лихої. Виявляється, що на Златі лежить прокляття, якого важко позбутися, бо дівчинка закрила своє серце від магії та чудес.
Ця книжка просякнута шоколадною магією, і навіть назви цукерок приваблюють – «Цьомка-бомка», «Цукеруся-правдуся», «Лямурка-тужурка», «Споминачка». «Святі шоколадки» – часто примовляє Шоколадний Кіт, який не може жити без шоколаду – його магія саме у цих ласощах. Він ще й танцює, коли готує шоколад.
«Шоколадний Кіт і Цукеркова Відьма» Тетяни Стрижевської – це історія про те, як шоколад змінює настрій і людей. І про те, що своє серце неодмінно потрібно відкривати для радості і дивовиж. Саме вони дарують справжнє світло.
11+
Дара Корній, «Як Петрусь Коляду рятував»
Врятувати Різдво? Здається, це дуже популярна тема в різдвяних книжках та фільмах. Але для нас, українців, історія Дари Корній «Як Петрусь Коляду рятував» є особливою, бо саме там відображено чимало українських різдвяних традицій. Зокрема, те, що в українській традиції на Різдво ставили завжди дідуха, а не ялинку, як тепер повсюди.
Головний герой книжки – 12-річний Петрусь Лелеченко – знайомий багатьом читачам із попередньої книжки «Чому розквітає папороть». Він пізнає світ домашніх духів та духів природи – образи української міфології, і виявляє в собі незвичайну силу – він химородник, як і його батько.
Наближається Коляда – свято світла, добра і світотворення. Домовик Дрім розказує Петрусю про суть колядок, що символізує різдвяний павук, дідух, зрештою, чому на столі має бути саме 12 страв і що кожна з них означає, і що Чумацький Шлях схожий на… Дерево життя. І чому Різдво-Коляда святкується саме взимку: «У дні зимового сонцестояння, саме в цей час, коли ніч найдовша, у природі трапляється те, що було на початку світу. Тобто за одну мить все завмирає, очікуючи благословення на нове коло життя. Ми наче переживаємо вкотре той першопочаток, коли павук-ткач снував павутину. Різдво Світу, Різдво Божича – і як продовження – Різдво Ісуса».
Але зла Мара знову задумала щось лихе. Цього разу вона хоче украсти Коляду і новонародженого Божича, щоб не допустити нового кола життя, бо, як вона переконана, має існувати лише темрява, зло і свавілля її влади. Щоб врятувати Різдво, Петрусь вирушає в небезпечну, але досить відважну пригоду разом із духами і триголовим Змієм – потрапляє в Царство-Зеленкарство до моховика Оха, дістає меч-гартованець, який належить його роду, а згодом – у загадкове Темноводдя.
Разом із героями цієї книжки читачі зрозуміють таємницю Різдва та його атрибутів, підготовки до свята і його глибинну символіку. Бо Різдво – це свято життя і надії на світле майбутнє. А світло завжди перемагає темряву.
Світлого і переможного Різдва усім вам!
Чільна ілюстрація Грасі Олійко з книжки Галини Кирпи «Муся і Різдво».
