В рубриці #НовеЧитання БараБука ділиться історіями ініціатив, які (кожен у свій спосіб) розвивають культуру дитячого і підліткового читання. Сьогодні запрошуємо відвідати гостинний Івано-Франківськ та познайомитися з програмою промоції читання «Текстура», яка запустила там кілька хвиль книжкових активностей. Про досвід «Текстури» розповідає керівниця програми Ярина Микитин.
Щосуботи тут народжуються історії
Щосуботи в стінах Промприладу чути сміх, уривки жвавих дискусій про книжкові сюжети та героїв. Тут сперечаються про мотиви злодіїв, шукають підказки до загадкових злочинів, розмірковують про бджіл і навіть про динозаврів, які, можливо, ховаються у ваших шафах. Ви точно впевнені, що ні?
Саме так починаються читацькі клуби для дітей та підлітків, які проводить програма промоції читання «Текстура» в Івано-Франківську. У колі однолітків, під чуйним супроводом кураторок, книжкові історії стають приводом не лише для розмов про літературу, а й для знайомств, відкриттів і розвитку уяви. Тут поступово зникають бар’єри між дітьми з різним досвідом, характером і вподобаннями, а на їхньому місці виникає простір довіри та спільності.
Кожна зустріч поєднує читання уривків, обговорення та творчі активності. Персонажі книжок оживають у малюнках, виробах із повітряного пластиліну, командних завданнях та іграх. Часто саме це найбільше дивує учасників: виявляється, читання — це не лише сторінки тексту, а й можливість творити, фантазувати та досліджувати світ разом з іншими.
Поступово діти знаходять спільні інтереси не лише в книжках. Хтось любить те саме морозиво, хтось дивиться той самий мультфільм, а хтось захоплюється схожими історіями. Так виникають нові знайомства, які нерідко переростають у дружбу, а очікування наступної зустрічі стає не менш важливим, ніж сама книжка.
Як зацікавити дитину читанням?
Щоб потрапити до читацького клубу, не потрібно проходити жодних тестів чи демонструвати список прочитаних книжок. Достатньо бути відкритим до історій і розмов про них. У наших клубах є діти, які читають багато й охоче, є ті, хто лише починає відкривати для себе книжки, а є й ті, хто приходить із переконанням, що читання — це нудно і навряд чи хтось може їх зацікавити.
У команді «Текстури» ми прагнемо руйнувати міф про читання як про обов’язок чи покарання. Нам важливо показати, що книжка може бути такою ж захопливою пригодою, як комп’ютерна гра, фільм чи улюблене хобі. Читання відкриває простір для уяви, власних інтерпретацій і несподіваних знахідок.
До клубу дітей приводять різні причини. Хтось шукає однодумців, хтось нещодавно переїхав до нового міста і хоче знайти друзів, а хтось приходить тому, що його заохотили батьки. Ми не намагаємося переконати всіх однаковими аргументами. Натомість створюємо середовище, у якому кожен може знайти щось своє — цікаву історію, новий досвід, можливість висловити власну думку чи відчути себе частиною спільноти.
Особливу увагу ми приділяємо атмосфері клубу. Для нас важливо, щоб кожна дитина знала: її думка про книжку має значення. Тут немає «правильних» чи «неправильних» відповідей, а різні погляди стають основою для розмови. Саме в такому безпечному й відкритому просторі народжується справжня цікавість до читання, бажання досліджувати нові книжки та ділитися своїми враженнями з іншими.
З чого все почалося
Читацькі клуби для дітей та підлітків з’явилися у «Текстурі» у 2024 році. На той момент ми вже активно працювали з дорослою аудиторією, проводили книжкові події та розвивали культуру читання в Івано-Франківську. Та згодом зловили себе на думці, що майже не взаємодіємо з дітьми й підлітками — тими, у кого читацькі звички лише формуються.
Для нас це стало важливим викликом. Адже любов до читання часто народжується саме в дитинстві, а книжки можуть бути не лише джерелом знань чи розваги, а й інструментом соціалізації, способом пізнавати себе та світ, знаходити спільну мову з однолітками й шукати власну ідентичність.
Ми також бачили, що в Івано-Франківську бракує регулярних літературних подій для дітей та підлітків, які були б не разовими заходами, а простором для формування сталої спільноти. Тож запуск клубів став відповіддю одразу на кілька запитів — і міста, і нашої команди.
Щоб створити якісну програму, ми запросили до співпраці культурну менеджерку Оксану Зьобро, яка допомогла розробити концепцію першого та другого сезонів. До команди також долучилися кураторки, які працюють в альтернативній школі Kaizen та мають значний досвід взаємодії з дітьми різного віку. Їхня щоденна практика допомогла нам побудувати простір, де важливими є не лише книжки, а й довіра, уважність та індивідуальний підхід до кожної дитини.
Коли ми оголосили відкритий набір на перший безоплатний сезон, отримали значно більше зацікавлення, ніж очікували. Разом із заявками надходили десятки запитань про формат зустрічей, принципи відбору книжок та умови участі. Ці розмови виявилися для нас дуже цінними: вони допомогли краще зрозуміти потреби аудиторії та вдосконалити комунікацію в наступних сезонах. Багато в чому підхід до роботи клубів формувався саме в діалозі з учасниками та їхніми родинами.
Адже робота з дітьми неможлива без роботи з дорослими, які їх підтримують. Ми багато говорили з батьками, бабусями, дідусями та опікунами про те, що читання не повинно перетворюватися на змагання чи обов’язок. У нашому клубі нормально не дочитати книжку до кінця, нормально сказати, що історія не сподобалася, нормально мати власну думку про прочитане. Ми не вчимо дітей читати — ми створюємо умови, у яких читання стає природною частиною життя.
Зрештою саме цього ми й прагнули: щоб книжка перестала бути недоторканним предметом на полиці й стала звичним супутником повсякденності. Чимось таким самим природним, як ранкова кава чи улюблена прогулянка містом. І, здається, нам вдалося зробити перші кроки в цьому напрямку.
Що показав перший сезон?
Перший сезон перевершив наші очікування вже на етапі набору. Ми отримали більше заявок, ніж могли прийняти, і це стало важливим сигналом: у місті справді існує запит на регулярні читацькі події для дітей та підлітків. Водночас ми не хотіли втрачати зв’язок із тими, хто не потрапив до клубів, тому почали розвивати відкриті події для ширшої аудиторії.
Так з’явився цикл зустрічей «Створюючи книжку», де діти могли познайомитися з людьми, які працюють над книжками: авторами, перекладачами, ілюстраторами та іншими фахівцями книжкової сфери. Ці події дозволили нам розширити взаємодію з дитячою аудиторією та показати, що книжка — це не лише готовий предмет на полиці, а результат роботи багатьох людей.
Перший сезон також допоміг нам перевірити головну гіпотезу: дітям потрібні такі місця. Спільне читання стало лише точкою входу. Згодом клуби почали виконувати значно ширшу роль. Для когось вони стали способом інтегруватися в нове місто, для когось — можливістю знайти друзів чи практикувати українську мову в безпечному середовищі. Через книжки діти відкривали для себе сучасних українських авторів, нові видавництва та поступово знайомилися з тим, як працює український книжковий ринок.
Важливою складовою перших двох сезонів стала можливість безоплатно надавати учасникам книжки для читання. Ми отримали багато вдячних відгуків від батьків, адже не кожна родина сьогодні може регулярно купувати нові видання. Такий підхід допоміг зробити участь у клубі більш доступною та зняти додаткові бар’єри для залучення дітей до читання.
Паралельно ми багато вчилися самі. Перший сезон допоміг нам сформувати власний підхід до роботи з дитячою аудиторією: зрозуміти, як будувати структуру зустрічей, які активності найкраще працюють і що створює для дітей відчуття особливого досвіду.
Ми переконалися, що важливою є не лише книжка чи обговорення. Значення має простір, у якому відбувається зустріч, можливість зафіксувати спогади на світлинах, невеликі частування чи несподівані деталі, які залишаються в пам’яті. Діти часто запам’ятовують атмосферу через кольори, запахи, смаки та текстури. Саме з таких дрібниць складається досвід, до якого хочеться повертатися.
Мабуть, головним результатом стало усвідомлення того, що читацький клуб для дітей — це не лише про книжки. Це про спільноту, довіру, нові знайомства, досвід взаємодії та відчуття приналежності. А книжка стає тим приводом, який допомагає всьому цьому народитися.
Другий сезон: про книжки, різність і вміння слухати
Перший сезон завершився навесні, після чого ми взяли паузу, щоб осмислити отриманий досвід. Нам було важливо не лише підбити підсумки, а й зрозуміти, що працює найкраще та які елементи програми потребують доопрацювання. Водночас запит на участь у клубах залишався високим, тому вже восени ми запустили другий сезон.
Ми свідомо зберегли основну програму майже без змін. З одного боку, це дозволяло використати напрацьований досвід, а з іншого — дало можливість перевірити, як на ті самі книжки, теми та активності реагуватиме інша група дітей. Це стало своєрідним дослідженням: ми спостерігали, що залишається універсальним, а що потребує адаптації залежно від конкретної аудиторії.
Другий сезон ще раз нагадав нам, що не існує двох однакових читацьких клубів, навіть якщо програма залишається незмінною. Діти приходять із різним життєвим досвідом, різними сімейними історіями та різним баченням світу. Саме тому кураторкам важливо залишатися гнучкими та бути готовими до розмов, які неможливо передбачити заздалегідь.
Особливо яскраво це проявилося під час обговорення книжки Олі Русіної «Абрикоси зацвітають вночі». Діти по-різному реагували на історію залежно від власного досвіду війни. Для когось описані події були близькими та болісно знайомими, а для когось — значно віддаленішими. Такі моменти ставали викликом для кураторок, адже потрібно було побудувати розмову так, щоб кожна дитина почувалася почутою і різний досвід не розділяв учасників, а допомагав їм краще зрозуміти одне одного.
Саме під час другого сезону для нас остаточно викристалізувалася ще одна важлива функція читацького клубу. Він виявився не лише простором для розмов про книжки, а й місцем, де можна вчитися приймати різність. Тут діти практикують уважне слухання, знайомляться з поглядами, відмінними від власних, вчаться співпереживати персонажам і людям поруч.
Зрештою ми зрозуміли, що книжка часто стає лише відправною точкою для значно ширших розмов — про досвід, цінності, втрати, дружбу, страхи та надії. А здатність почути іншу людину й поставитися до неї з емпатією є, мабуть, одним із найважливіших результатів, які можуть дати читацькі клуби.
Як підтримували інтерес дітей, коли не було клубів?
Наші читацькі клуби існують сезонно: ми запускаємо сезон із певної кількості зустрічей, а потім беремо паузу. Ми навмисно так будуємо графік, бо вже з набутого досвіду бачимо, які пори року більш сприятливі для різних вікових категорій дітей. Крім того, коротші сезони дозволяють молодшим учасникам не втрачати фокус уваги й не втомлюватися від регулярного відвідування клубів.
Коли у нас немає публічних активностей, ми все одно залишаємося на зв’язку з дітьми та батьками в чатах і радо ділимося іншими можливостями в місті. Один із плюсів невеликого міста полягає в тому, що можна вийти по каву чи книжку в книгарню й зустріти там учасників клубу та трохи потеревенити про життя чи прочитане.
Ми також радо консультуємо з вибором книжок, якщо до нас звертаються за порадою, і намагаємося створювати публічні події, які будуть цікавими та корисними для дітей і підлітків.
На щастя, у нас є чудові партнери — видавництва «Ранок», Readberry, «Видавництво Старого Лева» та «Жорж», з якими ми вже реалізовували події для молодшої аудиторії. Цей список точно буде поповнюватися, адже ми маємо ще багато ідей і бажання створювати більше якісного контенту для дітей. Українські видавництва сьогодні мають надзвичайно сильні каталоги дитячої та підліткової літератури — потрібно лише більше людського ресурсу, щоб знайомити з ними читачів.
Для нас важливо, щоб читацький клуб не існував лише в межах окремого сезону. Ми хочемо, щоб інтерес до книжок, нових історій і спільноти залишався з дітьми й після завершення зустрічей. Тому підтримуємо цей зв’язок настільки, наскільки можемо.
Але на цьому досвід «Текстури» не вичерпується, адже попереду були ще інші види читацьких активностей, зокрема – дискусійний клуб для підлітків. І про це ви прочитаєте вже за тиждень у другій частині цього матеріалу.
Матеріал підготували в межах проєкту «Сприяння діалогу для інтеграції та стійкості в громадах Івано-Франківська» завдяки підтримці благодійної організації Renovabis.
Автор фото — Антон Сорочак.
